Джерело страху

У статті, присвяченій проблемам жіночої сексуальности, Фройд звертає увагу на найочевидніші з цих чинників. По-перше, саме мати першою забороняє йому робити те, до чого підштовхує інстинкт, оскільки вона опікується дитиною після народження. По-друге, дитина відчуває садистичні імпульси, скеровані проти тіла матері, які, очевидно, викликає злість, породжена її заборонами, і, згідно із законом реваншу, ця злість залишає по собі осад страху. Нарешті - і це, можливо, основна проблема - специфічний жереб генітальних імпульсів сам собою є подібним чинником. Наслідком анатомічних відмінностей між статями є цілком інша ситуація для дівчат і хлопців, і щоби дійсно зрозуміти і їхній страх, і його диференціацію, ми повинні насамперед звернути увагу на дійсний стан дітей у ранній період розвитку їхньої сексуальности. Біологічно зумовлена природа дівчинки викликає у неї бажання отримувати, приймати у себе; дівчинка відчуває або знає, що її статевий орган надто малий для батькового члена, і через це реакція на власні генітальні бажання – страх; вона боїться, що коли б ці бажання здійснилися, це б знищило або її саму, або її статевий орган. З іншого боку, хлопчик вважає або інстинктивно відчуває, що його член надто малий для статевого органу матері, і боїться, що не виправдає вимог, що його відштовхнуть і висміють. Отже, його страх стосується цілком іншої проблеми, ніж страх дівчинки; його первинний страх перед жінками взагалі є не страхом кастрації, а реакцією на загрозу його самолюбству. Аби не виникало жодних непорозумінь, я б хотіла наголосити, що, на мою думку, ці процеси відбуваються суто інстинктивно і ґрунтуються на поривах, що йдуть від статевих органів, а також під тиском тілесних потреб; інакше кажучи, я вважаю, що такі реакції виникали б навіть тоді, коли б дівчинка ніколи не бачила члена свого батька, а хлопчик - статевого органу матері, і якщо б вони не мали жодних теоретичних знань про існування цих органів.

Якщо йдеться про характер реакції хлопчика, то фрустрація, яку він переживає через матір, діє на нього інакше і сильніше, ніж це відбувається у дівчинки стосовно батька. У кожному з цих випадків лібідальні імпульси зазнають удару. проте у фрустрації дівчинки є певний утішний аспект - вона не спізнає жодної шкоди на фізичному ґрунті. Натомість у хлопчика виявляється ураженим інше чутливе місце - відчуття генітальної неадекватности, котре, ймовірно, від самого початку супроводжувало його лібідальні бажання. Якщо прийняти у загальному, що причиною гострого почуття злості є позбавлення свободи дії імпульсів, які у дану мить мають життєво важливе значення, то звідси випливає, що фрустрація хлопчика через матір повинна викликати в нього подвійну злість: по-перше, тому, що його лібідо скеровується назад, у його бік, а по-друге, тому, що це ранить його чоловіче самолюбство. Водночас це, ймовірно, роз’ятрює давню образу, котра випливає з прегенітальної фрустрації. В підсумку його фалічні імпульси, спрямовані на пенетрацію, поєднуються зі злістю, що виникає з фрустрації, і набувають садистичного забарвлення.

Я б хотіла тут наголосити на одному питанні, яке недостатньо висвітлюють у психоаналітичній літературі, а саме: у нас немає жодного приводу припускати, що ці фалічні імпульси є за своєю природою садистичними; то ж якщо у кожному окремому випадку на це немає конкретних доказів, то неприпустимо ототожнювати поняття “чоловічий” і “садистичний”, а також, з тих самих причин, поняття “жіночий” і “мазохістичний”. Якщо домішка деструкційних імпульсів є справді значною, то, згідно із законом реваншу, статевий орган матері мусить викликати явний страх. Отже, якщо на початку він викликає у хлопчика відразу через асоціації з пораненим самолюбством, то в результаті вторинного процесу (злості, викликаної фрустрацією) він починає викликати страх кастрації. І, схоже, це почуття посилюється, коли хлопець зауважує сліди менструації. Дуже часто цей останній вид страху залишає тривке тавро на ставленні чоловіка до жінок, як це видно з наведених вище прикладів, що бралися спорадично з різних періодів і в різних групах людей. Однак я не вважаю, що цей вид страху був у чоловіків якось особливо поширеним, а тим паче він у жодному разі не є характерною рисою ставлення чоловіків до протилежної статі. Такого роду страх дуже нагадує, якщо відкинути очевидні відмінності, страх, який зустрічається у жінок. Якщо при аналізі ми зустрічаємо його в якомусь вартому уваги серйозному випадку, то пацієнтом є неодмінно чоловік, чия налаштованість до жінок у цілому має виразно невротичний характер. З іншого боку, на мою думку, страх, пов’язаний із почуттям власної гідности, залишає більш чи менш явні сліди у кожного чоловіка і ставить на його загальному ставленні до жінок особливу печать, якої у ставленні жінок до чоловіків або немає, або вона набувається як вторинна. Іншими словами, це не є жодною невід’ємною рисою їхньої жіночої природи.

Загальне значення такого чоловічого ставлення можна збагнути, лише докладно дослідивши, як розвивається і виявляється у хлопчика цей дитячий страх, а крім того, як хлопець намагається його подолати. Як свідчить мій досвід, страх перед тим, що його відштовхнуть і висміють, є типовим елементом, який виявляється при аналізі поведінки кожного чоловіка, без огляду на його ментальність і вид неврозу. Ситуація психоаналітичного сеансу, а також незмінна стриманість жінки-аналітика виявляють цей страх і вразливість виразніше, ніж у повсякденному житті, де чоловік знаходить багато способів втекти від цих відчуттів - або уникаючи ситуацій, котрі можуть викликати такі відчуття, або через процес надкомпенсації. Конкретне підґрунтя такого ставлення важко виявити, позаяк при аналізі воно в цілому замасковане жіночою орієнтацією, переважно підсвідомою. Як засвідчує мій власний досвід, така орієнтація зустрічається не рідше, хоча (з причин, про які я скажу нижче) менше впадає у вічі, ніж чоловіча позиція у жінок. Не будемо тут обговорювати її різноманітні джерела; скажу лише, що, на мою думку, ранній удар по хлоп’ячому самолюбству може стати одним із чинників його нехіті до своєї ролі чоловіка. Типовою реакцією хлопця на цю травму і на спричинений нею страх перед матір’ю є відхід його, скерованого перед тим на неї, лібідо і концентрація його на собі та своєму статевому органові. З економічної точки зору цей процес має подвійну користь: він дає хлопцеві змогу вийти зі сповненої тривоги і страху ситуації, що виникла між ним і матір’ю, а також відновити своє чоловіче самолюбство через фалічний нарцисизм. Жіночий статевий орган для нього вже не існує; “не відкрита” піхва - це піхва, яку заперечили. Цей етап його розвитку цілком покривається фройдівською фалічною фазою. У зв’язку з цим нам необхідно зрозуміти позицію допитливости, котра домінує у цій фазі, а також особливу природу хлопчачих пошуків, яка демонструє віддалення від об’єкту, після чого з’являється нарцистично забарвлений страх. Отже, перша реакція хлопчика відбувається у напрямі посиленого фалічного нарцисизму. В результаті на бажання бути жінкою, яке менші хлопчики висловлюють не соромлячись, він тепер реагує частково знову острахом, що його не сприйматимуть всерйоз, а частково – страхом кастрації. Коли ми зрозуміємо, що чоловічий страх перед кастрацією є у значній мірі реакцією Еґо на бажання бути жінкою, тоді ми вже не зможемо цілком поділяти переконання Фройда, що бісексуальність виявляється у жінки виразніше, ніж у чоловіка. Доводиться визнати, що це питання залишається відкритим. Певна риса фалічної фази, на якій наголошує Фройд, особливо виразно виявляє нарцистичний шрам, який залишає по собі зв’язок між маленьким хлопчиком і його матір’ю: “Він поводиться так, наче має туманне уявлення про те, що цей маленький член міг би і повинен бути довшим”. Слід доповнити це спостереження твердженням, що така поведінка справді починається у фалічній фазі, але аж ніяк нею не закінчується; навпаки, вона виявляється у наївній формі впродовж усього періоду розвитку хлопця, а згодом залишається як глибоко прихований острах щодо розмірів члена або потенції, можливо, як менш замаскована гордість, пов’язана з ними. То ж однією з вимог, які випливають з біологічної відмінності між статями є те, що чоловік повинен постійно доводити жінці свою чоловічість. Від неї нічого подібного не вимагається. Навіть якщо жінка фригідна, вона може брати участь у статевому акті, зачати й народити дитину. Вона відіграє свою роль, просто існуючи, не роблячи нічого, і це завжди викликало у чоловіків подив і обурення. Натомість чоловік мусить щось зробити, аби досягти результату. Ідеал “успішности” є типово чоловічим ідеалом. Це загалом пояснює, чому при аналізі поведінки жінок, які лякаються своїх чоловічих схильностей, ми завжди виявляємо, що вони підсвідомо вважають амбіції та досягнення атрибутами чоловіка, незважаючи на те, що нині сфера діяльності жінок у повсякденному житті значно розширилася. І в самій сексуальній сфері бачимо, як часто проста потреба кохання, котра притягає чоловіків до жінок, затьмарюється їхнім непоборним внутрішнім примусом безупинно доводити свою чоловічість собі й іншим. У крайньому випадку такий тип чоловіків керується лише одним прагненням: перемагати. Його метою є “оволодіти” багатьма жінками, причому найвродливішими і такими, що мають найбільший успіх. Варту уваги суміш такої нарцистичної надкомпенсації і залишків страху ми виявляємо у тих чоловіків, які, прагнучи підкоряти жіночі серця, водночас дуже обурюються, коли жінка надто серйозно сприймає їхні залицяння, або ж довіку відчувають до неї вдячність, якщо вона звільнить їх від необхідності й далі доводити їхню чоловічість.

Ще одним способом уникнути болю, спричиненого нарцистичним шрамом, є прийняття позиції, яку Фройд визначає як схильність до приниження об’єкта кохання. Якщо чоловік не бажає жодної жінки, яка була б йому рівнею чи навіть перевищувала його, то чи не захищає він часом у такий спосіб своє самолюбство, користуючись при цьому дуже зручною відмовкою: те, від чого він відмовляється, і так мало чого варте? Від повії чи жінки легкої поведінки нема чого боятися: ані зневаги, ані вимог у сексуальній, етичній чи інтелектуальній сфері. Можна просто тішитися своїм відчуттям вищості. Це приводить нас до третього способу, який є найважливішим і викликає найбільше занепокоєння з огляду на культуральні наслідки. Він полягає у приниженні почуття гідності жінки. Як я вже казала, дискредитування жінки чоловіками ґрунтується на явно вираженій у чоловіків психічній схильности до цього. Така схильність укорінена в їхніх психологічних реакціях на певні біологічні факти, що, зрештою, цілком зрозуміло, якщо взяти до уваги, що така психічна позиція є дуже розповсюдженою і тривкою. Переконання, що жінки є істотами інфантильними і керуються здебільшого емоціями, а отже, їм не притаманні почуття відповідальности й незалежности, з’являється внаслідок чоловічої тенденції принижувати почуття гідності жінки. Якщо чоловіки обґрунтовують таку позицію, доводячи, що дуже багато жінок дійсно відповідають цьому образові, треба замислитись, чи, бува, такий тип жінки не сформувався завдяки систематичному відбору, який проводять чоловіки. І не так уже й істотно, що різноманітні великі уми більшого чи меншого масштабу, від Арістотеля до Мьобіуса, змарнували навдивовижу багато енергії, доводячи вищість чоловічого елемента. Насправді важливим є те, що вічне хитке й непевне почуття власної вартости “пересічного чоловіка” постійно схиляє його до вибору певного типу жінки: інфантильної, істеричної, без материнських почуттів, через що знову і знову кожне наступне покоління підпадає під вплив таких жінок.