2 Економічний розвиток Англії до першої світової війни

Англія як одна зі старіших капіталістичних країн наприкінці Х1Х ст. втратила свою промислову монополію, причинами цього зволікання стали:

1. За сто років існування промисловості обладнання більшості англійських підприємств майже не оновлювалося.

2. Відмова англійської буржуазії від розміщення своїх капіталів у вітчизняну промисловість.

3. Труднощі з отриманням промислової сировини. З розвитком нових галузей промисловості Англії, крім бавовни, приходилося завозити з далеких країн всі нові види сировини – руду кольорових металів, нафту, каучук та інші.

4. Перехід низки країн від політики вільної торгівлі до протекціонізму. Розвиваючи свою індустрію, США, Німеччина та інші країни вводили високі мита. Панування англійських товарів на світовому ринку було поступово ліквідоване.

Майже найвищим досягненням економічної могутності Англії на світовому ринку були 70-ті роки Х1Х ст., коли її називали світовим фабрикантом, світовим торговцем, світовим банкіром та світовим перевізником. На долю Англії в цей період приходилося 32 % світового промислового виробництва. Англія проводила політику фритредерства. Диктувала свої умови всьому світу, оскільки її питома вага у світовому товарообігу складала 65 %.

Однак вже через 15 років ситуація стала змінюватися, причиною чого стало загострення боротьби за світове лідерство в світі між старими індустріальними країнами (Англією, Францією) та молодими країнами, що швидко розвивалися (США, Німеччина).

У 80-ті роки Х1Х ст. останні в цілому завершили промисловий переворот і Англія втратила стан першої промислової держави світу поступилася своїм місцем США. 1900 році Англія поступилася і другим місцем – Німеччині. А на початку ХХ ст. Англія втратила вікову монополію і в текстильній промисловості. Хоча англійський капіталізм не було зламано. За Англією залишалася колоніальна імперія, забезпечуючи великі прибутки на вивезений капітал. Англія продовжувала відігравати важливу роль у світовій торгівлі, судобудуванні та судноплавстві, залишалася світовим банкіром. Але втрата промислової монополії та зниження темпів зростання англійського промислового виробництва погіршили стан робочого класу. Зростало безробіття, капіталісти подовжували робочий день та скорочували заробітну плату, особливо в текстильній промисловості.. З втратою промислової монополії та погіршенням стану трудящих в Англії посилилася класова боротьба. У 80-ті роки Х1Х ст. розвивалася пропаганда ідей соціалізму. Зростала кількість професійних союзів (тред-юнитів). У 1900 р. на конференції тред-юнитів та інших організацій робочого класу був створений комітет робочого представництва, метою якого було представляти робочих у парламенті, а в 1906 р. він був перетворений в лейбористську партію. Однак лейбористська партія не стала партією робочого класу, бо її опортуністичні лідери проводили на справді буржуазну політику.

В останній чверті Х1Х ст. зерновому господарству Англії був нанесений збиток через масові постачання на ринок закордонного хліба, що був значно дешевшим за вітчизняний. Це викликало всезагальну аграрну кризу, яка розпочалася у 1874 р. та продовжувалася 20 років. Передумовою цієї кризи стало завершення Громадянської війни в США та засвоєння американцями значних територій Середнього Заходу. До Європи було спрямовано відносно дешевий хліб з США, світові ціни різко знизилися. А при високому рівні земельної ренти в Англії, де значна кількість землі знаходилася в руках великих землевласників, собівартість англійських сільськогосподарських продуктів була порівняно високою; вони не могли конкурувати з привезеними товарами. Під впливом аграрної кризи в сільському господарстві Англії відбулися значні структурні зміни. За період 1870-1913 рр. посівні площі під пшеницю скоротилися майже в двічі. Пріоритетним ставало м’ясне та молочне тваринництво. Скоротилося поголів’я овець, зросла кількість голів крупної рогатої худоби та свиней, що потребувало розширення площі під пасовища. Таким чином наприкінці Х1Х ст. землеробство вже відігравало підпорядковану роль у порівнянні з тваринництвом.

Внутрішній ринок було скорочено, посилювалася залежність країни від імпорту сировини та продовольства. Проходив посилений перерозподіл капіталів з метрополії до колонії та залежні країни. Це ще більше призупиняло темпи зростання англійської промисловості. Англія проводила політику вільної торгівлі, а це не сприяло швидкій монополізації промисловості, в якій зберігалася поряд з великими монополіями і велика кількість малих підприємств. Першою появою монополії, пов’язану з переробкою колоніальної сировини Британської імперії слід відносити до 1880 р., коли було створено концерн, що монопольно контролював видобуток діамантів та золота в Південній Африці.

Наприкінці Х1Х – початку ХХ ст. ст. ключові позиції в англійській промисловості, перш за все в важкій промисловості, вже знаходилися в руках монополій. Однак, слід відзначити, що процес створення монополій в Англії приблизно на 15 років відставав від Німеччини та США, та і в своїй потужності англійські монополії значно відставали від американських, оскільки наявність великої колоніальної імперії дозволяло англійцям отримувати прибуток і без встановлення монопольних цін на внутрішньому ринку. До того ж відставання британської промисловості було пов’язано з занепадом її старих галузей, в той час як у других країнах монополізація починалася саме в цих галузях.

В той самий час в англійській економіці була відповідна світовому рівню кредитно-банківська система, де темпи та рівень концентрації капіталу був дуже високим. Англійські банки стали найбільшими кредиторами у світі, а лондонський грошовий ринок – всесвітнім фінансовим центром. Англія зі світового фабриканта перетворилася на світового утримувача іноземних облігацій. Її економічна потужність перемістилася з виробничої сфери до кредитно-грошової. Банківський капітал за темпами концентрації та централізації значно випереджав промисловий капітал. До кінця Х1Х ст. в руках п’яти великих лондонських банків (їх називали «велика п’ятірка») було фактично сконцентровано керівництво всією банківською справою країни. Фінансуючи промисловість банки зросталися із індустріальними монополіями, а злиття фінансового та промислового капітали привело в країні до створення фінансової олігархії.

Також слід зазначити, що якщо за темпами монополізації економіка Англії відставала від Німеччини та США, то за розмірами експлуатації колоній вона значно випереджала їх. У 1875 р. Британській імперії належали: Австрія та Нова Зеландія; В Азії – Індія, Цейлон; в Північній Америці – частина Гондурасу та Гвіани, а також велика кількість островів в усіх частинах світу. В руках Англії знаходились важливіші морскі бази та стратегічні пункти: Гибралтар, що закривав вхід до Середземномор’я, острів Мальта, що знаходився у самому вузькому місці цього моря, порт Аден, що панував над входом до Красного моря та Індійського океану, Сінгапур, Гонконг і т.п. Англія контролювала також Суецький канал. Англія також захопила в Азії Бірму, в Африці – Судан, Конго, Нігерію, встановила протекторат над Єгиптом. Таким чином, на перше місце в економічній системі Англії висувалися її колоніальні володіння, до яких форсувалося вивезення капіталів.

Промислове послаблення Англія та посилення її конкурентів також негативно відгукнулося на становищі англійської зовнішньої торгівлі. Питома вага Англії у світовому обороті скоротилася: у 1870 р. її доля складала 25 %, у 1900 – 19,5 %, а у 1913 р. – 15,5 %.

Так Англія, що займала перше місце у світі за експортом капіталу, з «майстерні світу» перетворилася на «світового банкіра».

Наприкінці Х1Х – початку ХХ ст.ст. стало очевидним, що неможна уникнути нового територіального розподілу світу, оскільки на світовій арені з’явились молоді потужні держави, що не мали колоній та потребували «справедливого» перерозподілу сфер впливу. Все це, в першу чергу, привело до мілітаризації економіки провідних країн та подальшому загостренню міжнародних відносин.

Нерівномірний розподіл колоній між капіталістичними країнами призвів до суперництва. Основні протиріччя точилися між Англією та Німеччиною. Німеччина випереджала Англію на європейських ринках, вона реалізовувала на континенті 76 % свого експорту, а Англія – тільки 38 %. Теж саме спостерігалося і на колоніальних ринках Сходу. Німецький капіталізм успішно потрапляв на Балкани та Малу Азію. Будівництво німецької залізниці, що проходила через Константинополь: Берлін – Босфор – Багдад ставило під загрозу англійське господарство в Індії та Єгипті – основних колоніальних центрах британського капіталізму. Подолати німецьку конкуренцію економічним шляхом Англія не могла. Прагнучи укріпити та розширити свою колоніальну могутність, Англія почала готуватися до війни. З загостренням англо-німецьких протиріч Англія почала шукати союзників проти Німеччини, що закінчилося створенням імперіалістичного блоку у складі Англії, Франції та Росії – Антанти. В цілому англо-німецьке протиріччя та суперництво привели до світової війни 1914-1918 рр..