6 Особливості розвитку феодального господарства в Німеччині

Германські герцогства в IX - XI ст. за рівнем розвитку відставали від таких держав як Англія, Франція, Західно-Франкське королівство. Хоча тут сформувалися великі земельні власники й у різному ступені залежне від них селянство, процес феодалізації протікав повільно. Так, на відміну від Англії й Франції, у Німеччині ще наприкінці XI ст. збереглося значне число вільних селянських громад.

Особливістю аграрних відносин VIII—IX ст. у Німеччині було те, що не селяни одержували землю від феодала, а, навпаки, раннефеодальна вотчина освоювала вільне село. Селяни поступово втягувалися в залежність, з'явилися села "змішаного типу", у яких були володіння одного або декількох вотчинників, наділи вільних селян і господарства залежних кріпаків. Це пояснює сповільненість аграрного перевороту в Німеччині, який завершився лише в XI ст. Поступово почали складатися великі й дрібні світські й церковні вотчини, експлуатація селянства здійснювалася частіше у формі панщини й оброчних платежів.

Завершення феодалізації німецького села було пов'язане з розвитком політико-правових інститутів імунітету й баналітету. Для селян це означало спочатку судову, а потім і вотчинну залежність від феодала. До кінця XI - початку XII ст. змішане село перетворилося у феодальне, а система великого землеволодіння утворилася лише в XII - XIII ст.

Серед селян виділялися особисто залежні манципии й серви, частина яких сиділа на землі, а частина була двірськими людьми феодала, поземельно залежні прекаристи й особисто вільні власники власних наділів — аллодисти. Панівний клас також не був однорідним, у Х ст. сформувалася ієрархія король - князі - вільні добродії, в X-XI ст. з'явилося лицарство.

Однак, затвердившись пізніше, ніж в інших країнах Західної Європи, феодальне господарство в Німеччині проіснувало набагато довше. У цьому особливо важливу роль зіграло майже повне економічне роз'єднання окремих частин країни.

Жодне з германських міст не мало такого важливого економічного значення для всієї країни, як Лондон або Париж. Тут не склався єдиний ринок. Тому процес поступового підриву феодального господарства під впливом товарно-грошових відносин ішов у Німеччині більш повільними темпами.

Але розвиток продуктивних сил, підйом міського ремесла втягував село в товарно-грошові відносини, що викликало зміни в аграрному ладі. Ріст населення породжував нестачу земель. Ця проблема вирішувалася за рахунок внутрішньої й зовнішньої колонізації.

Негативний вплив на економічний розвиток Німеччини зробила загарбницька агресивна політика германських феодалів, які підкорили своєму пануванню частину Італії й деяких французьких областей, але особливо важливу роль зіграла агресія германських феодалів на землі західних слов'ян за р. Ельбою (Лабою).

На захопленій території було утворено кілька феодальних князівств. В XII ст. німецькі феодали захопили більшу частину території прибалтійських племен. Германські феодали намагалися захопити й російські землі, але в 1242 р. були розбиті російськими військами Олександра Невського (Льодове побоїще) і відкинуті від границь Русі.

Наявність у складі Германської держави ряду іноземних областей гальмувало економічний і політичний розвиток країни, оскільки господарство областей з іноземним населенням було пов'язане з іншими країнами, і народи, які говорили на різних мовах, не прагнули до політичного об'єднання країни.

Феодальна роздробленість, у свою чергу, збільшувала її й гальмувала господарський розвиток Німеччини.

З кінця XIV ст. підсилюється кріпацьке пригнічення з боку феодалів. Повернення до самих жорстоких форм кріпосництва (майже рабства), різке погіршення положення селян, викликало опір пригноблених: на протязі XV ст. пройшов спалах повстань у різних областях Німеччини, і в 1525 р. відбулося велике повстання германського селянства, яке одержало назву Великої селянської війни.

Велика селянська війна за своїм розмахом й значенням далеко перевершувала Жакерію й повстання під керівництвом Уота Тайлера. Вона вибухнула значно пізніше й мала набагато більше складних соціально-економічних умов, в період коли вже почали зароджуватися капіталістичні відносини.

Причини поразки повстання в Німеччині, як й в інших країнах, полягали в:

• роздробленості селянських виступів;

• недоліку згуртованості, цілеспрямованості й організованості;

• селяни не змогли об'єднатися для організованих дій у масштабі всієї країни.

Історичне значення Великої селянської війни в Німеччині полягає в тому, що вона являла собою першу спробу, перший акт буржуазної революції в Європі.

Для подальшого економічного й політичного розвитку країни розгром феодалами повсталого селянства мав самі фатальні наслідки. Кріпосницький гніт ще більше підсилився, кріпосне право й панщинне господарство поширилися по всій країні.

Підсилилася політична роздробленість. Після XVI ст. Німеччина остаточно перетворилася в союз незалежних держав. Всі ці особливості затримували розвиток продуктивних сил країни і Німеччина стала ще більше відставати у своєму економічному розвитку від інших країн Західної Європи.

Відмінною рисою феодальної епохи в історії Західної Європи, або середніх століть, були численні війни - релігійні (мотив боротьби "за віру") і династичні. Серед перших найбільш масштабними й значними по наслідках були хрестові походи західноєвропейських лицарів. Головним напрямком була "свята земля" - Палестина (8 походів з 1096 р. по 1270 р.), але хрестоносна експансія була також звернена проти балтійських і слов'янських народів і проти южнофранцузських "єретиків" альбігойців. Розгром альбигойців в 1229 р. дозволив французьким королям почати (з приєднання Тулузского графства) визначення своїх границь, а захоплення німецькими лицарями польських, латиських й естонських земель із їхньою наступною германізацією й аграрною колонізацією створив передумови для утворення кола міжнародної торгівлі по Балтійським й Північним морями. Центрами цієї торгівлі стали німецькі міста "Любек, Гамбург і Бремен, які заснували Ганзу - торговельний союз, у який увійшли як основні постачальники зерна для країн Північної Європи онімечені міста Штеттин (Щецин), Данциг (Гданьск), Рига й Ревель (Таллін).

Ганзейський союз в XIII - XV ст. поширив свій вплив на міста континентальної Німеччини (Магдебург на Ельбі, Кельн на Рейні та ін.), Нідерландів, Скандинавії (Берген у Норвегії, Копенгаген і Сконе в Данії, Стокгольм у Швеції й ін.), а його крайніми крапками на заході й на сході стали відповідно Лондон і Великий Новгород. Любек, який займав місце посередині північно-балтийського регіону, який володів соляними копями, став відігравати головну роль у ганзейському торговельному союзі. В оборот ганзейскої торгівлі надходили вовна з Англії, риба й стройовий ліс зі Швеції, м'ясо-молочна худоба з Данії, залізо й мідь зі Швеції, зерно і янтар з Балтики, хутро, мед, віск із Російської Півночі.