5 Економічне мислення періоду становлення ринкового господарства

Німеччина у першій половині XIX століття значно відставала у своєму розвитку від Англії і Франції. Нерозвинутому капіталізму Німеччини відповідала й нерозвинута економічна наука. Лише у 30-ті роки XIX століття в Німеччину була “імпортована англійська і французька політична економія”. З цього часу і починається історія німецької політичної економії.

Першою школою національної політичної економії в Німеччині була історична школа. Вона ґрунтувалася на ідеї національної специфіки господарства країни, а також на перебільшенні ролі державних інститутів в економічному житті.

5.1 Економічні погляди ф.Ліста

Засновником історичної школи у Німеччині був Фрідріх Ліст (1789-1846). Головний труд – “Національна система політичної економії” (1841р.).

Ліст критично ставився до англійської класичної політичної економії за її спробу утворити спільну соціально-економічну концепцію для всіх країн і народів. Ліст вважав, що кожна нація має свій шлях економічного розвитку і розвивається за своїми економічними законами. Отже, на його погляд, спільної політекономії для всіх країн бути не може.

Предметом політичної економії вважав політику, якій повинні відповідати окремі нації, щоб досягти прогресу в економічному розвитку.

Учення про розвиток продуктивних сил. Ліст відхиляє теорію трудової вартості і вважає, що вартість вимірюється не кількістю праці, що втілена в товар, а здібністю утворювати товар.

Продуктивною працею Ліст вважає всяку працю, яка сприяє багатству. На цій підставі продуктивною силою він вважає і державу, і церкву, освіту, науку, пресу, мораль тощо.

Розподіл праці він розуміє як розподіл між фізичною й розумовою працею.

Учення про стадії господарського розвитку базується на критерії розвитку галузей виробництва: дикість, пастухування, землеробство, землеробсько-мануфактурна стадія.

Ліст виступив проти вільної торгівлі, вважав за необхідне захищати вітчизняних виробників Німеччини, а вільну торгівлю допускав за умов, коли Німеччина досягне рівня розвитку Англії.

Місце Ф.Ліста в економічній теорії не вичерпується тим, що він – засновник німецької „національної системи політичної економії”. Його погляди стали основою формування одного з напрямів економічної теорії – історичної школи, ідеї якої виклали В.Рошер, Б.Гільдебранд і К.Кніс.

5.2 Історична школа: в.Рошер, б.Гільдебранд, к.Кніс

Вільгельм Рошер (1817-1894), Бруно Гільдебранд (1812-1878), Карл Кніс (1812-1898) виступили з ідеєю створення нової політичної економії на підставі історичного методу. Особливістю методології історичної школи було заперечення об’єктивних законів, загальних закономірностей соціально-економічного розвитку, а таким чином методу абстракцій.

Рошер у роботі „Нарис політичної економії з точки зору історичного методу” (1843) сформулював загальні тези щодо історичного методу в політичній економії. Він наголошував на тому, що природні розбіжності країн виключають можливість існування однотипних господарських систем, тому спільної політичної економії не може бути, вона повинна бути національною.

Гільдебранд обґрунтував принцип історизму в роботі „Політична економія сучасного й майбутнього” (1848). Він виступив проти абстракції в політичній економії, його концепція ґрунтувалася на емпірічному (від лат. empirio – збираю факти) методі. Центральним пунктом теорії Гільдебранда є захист приватної власності.

Кніс у роботі „Політична економія з точки зору історичного методу” (1853) системно виклав методологічні принципи історичної школи. Він відхиляє економічні закони, ототожнює їх з природними законами і наголошує на тому, що історичні події не повторюються і тому кожна країна повинна мати свою політичну економію.

Щодо категорії „вартість”, то усі представники історичної школи виступили проти її визначення класичною школою й вважали, що „вартість – суб’єктивна оцінка корисності речей”.

Капітал вони характеризували як наслідок утримання, як плату за „жертву” капіталіста.

Таким чином, засновники історичної школи поставили проблему національного в господарських системах, що робить їх дослідження оригінальними. Разом з тим заперечення загальних закономірностей соціально-економічного розвитку країн свідчить про нерозуміння „істориками” цінності методу абстракції в науці.