Тема 19–20. Оцінка якості зернофуражу
Санітарна якість та поживні властивості зернофуражу зумовлені здебільшого умовами його заготівлі і зберігання. Від цього значною мірою залежить обсіменіння зерна збудниками інфекційних і інвазійних хвороб, ураженість його грибами, засмічення механічними домішками (насіння бур’янів, отрутохімікати, пісок, скло тощо), пошкодження шкідниками, що призводить до виникнення як заразних, так і переважно незаразних захворювань, до збитковості господарської діяльності.
Якість зернових кормів визначають органолептичним та лабораторним методами.
Правила відбору середньої проби
Для аналізу та оцінки кормів важливе значення має правильний відбір середньої проби.
Під час оцінки невеликої кількості зерна пробу з нього беруть рукою. Проби, відібрані безпосередньо з автомашин і вагонів, із складів, при зберіганні зерна насипом, з мішків, з елеваторів і засіків при вивантаженні зерна беруть щупом у різних місцях, обов’язково зсередини і знизу, де зерно більш вологе і швидше псується.
Пробу зерна з автомашин відбирають щупом у чотирьох точках кузова: з поверхні і біля дна по всій глибині насипу, на відстані 0,5 м від бортів. Загальна маса проби має бути не менше 1 кг.
У двовісних вагонах проби зерна беруть у п’яти точках – у чотирьох кутах вагону на відстані 50-70 см від стінок та усередині вагону. Загальна вага проби – не менше 2 кг.
У чотиривісних вагонах проби відбирають у одинадцяти точках поверхні насипу зерна. В кожній із цих точок зерно відбирають з трьох шарів насипу: з верхнього (глибина 10 см), середнього (дорівнює половині) і нижнього (біля дна). Загальна маса проби має бути не менше 4,5 кг.
На складах, при зберіганні зерна насипом заввишки до 1,5 м проби відбирають вагонним щупом. Перед відбором поверхню зерна у складі ділять на секції площею приблизно 100 м2 кожна, в них відбирають зерно у п’яти точках поверхні насипу. Загальна маса відібраної проби – 2 кг на кожну секцію.
Із зашитих мішків проби зерна відбирають зерновим щупом. Щуп вводять у напрямку до середньої частини мішка знизу вверх жолобком донизу, потім повертають його на 180° і виймають. Кількість мішків, з яких мають бути відібрані проби, визначають залежно від величини партії: до 10 мішків – проби беруть з кожного другого мішка; від 10 до 100 мішків – з кожного п’ятого мішка, понад 100 мішків – з кожного 10 мішка.
Відібрані з кожної партії зерна проби ретельно оглядають і порівнюють. При однорідності зерна всі проби зсипають у чисту тару – це буде вихідною пробою. Якщо при порівнянні проб виявлено неоднорідність між зразками, то їх приймають за окремі партії, з яких складають вихідні зразки.
Якщо маса вихідної проби становить менше 2 кг, то одночасно вона буде і середньою пробою. Коли ж вона перевищує 2 кг, тоді для отримання середньої проби зерно висипають на стіл з гладенькою поверхнею, рівномірно розміщують його у вигляді квадрата, перемішують, потім знову розподіляють рівним шаром у вигляді квадрата і за допомогою планок ділять по діагоналі на чотири трикутники. З двох протилежних трикутників зерно видаляють, а зерно, яке залишилось, перемішують і знову ділять на чотири трикутники, з них вибирають два і ділять так доти, поки у трикутниках не буде отримано близько 2 кг зерна – це і буде середня проба.
Зернофураж доставляють у лабораторію для аналізу. При відправленні середньої проби зерна дуже важливо зберегти його вихідну вологість, тому необхідно посилати пробу у скляній, з притертим корком, або поліетиленовій тарі. У тару з пробою зерна вміщують супровідну картку, де зазначають назву культури, рік врожаю, назву організації, якій належить зерно, масу усієї партії зерна, мету досліджень, підпис особи, яка відібрала пробу.