Ііі. Перехідність та неперехідність

3. Дієслова поділяються на перехідні та неперехідні залежно від того, переходить чи не переходить означувана ними дія на предмет.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет: пригадати історію; започаткували зміни; вшанувати пам’ять.

Характерні ознаки перехідних дієслів:

1) керують іменником Зн. відм. без прийменника, який у реченні є прямим додатком: “Напередодні святкування Дня Києва мер столиці вручив… кращим працівникам комунальних служб… ордени… і медалі…” (газ.)

2) здатність утворювати пасивні дієприкметники:

підготувати програму – програма підготовлена, пропагують талант – пропагований талант.

Тільки від перехідних дієслів творяться:

1. пасивні дієприкметники: посаджене дерево, завершений проект, дописаний диплом;

2. безособові форми на –но, -то: куплено автомобіль, здобуто перемогу.

Неперехідні дієслова означають дію або стан, яка не спрямована на інший предмет: дякувати, ходити, говорити, перемагати, перекидатися.

Неперехідні дієслова не мають прямого додатка.

Характерна ознака неперехідних дієслів – наявність частки –ся: сміятися, змагатися, вертітися.

Увага! Виняток: дивитися фільм! – Перехідне.

Тільки від неперехідних дієслів творяться:

активні дієприкметники – працюючий агрегат, почорнілий від горя, поруділе листя.

Увага! Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними.

Напр.: Хлопчик малює машину. Він дуже гарно малює.

Відрізняються ці дієслова відтінками значень: у першому випадку означають дію, спрямовану на предмет; у другому – мають додатковий відтінок “уміти”.

IV. Категорія стану дієслів

Категорія стану – граматична категорія, яка виражає відношення між суб’єктом і об’єктом дії. Категорія стану властива тільки перехідним дієсловам.

У СУЛМ розрізняють активний і пасивний стан.

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток – ім. Зн. відм. без прийм.:

Напр.: “Представлені “Рушничком” (дитячий хор) ігри та забави репрезентували різні регіони України” (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на об’єкт, що виступає у реченні в функції підмета. Реальна дійова особа в таких реченнях виконує функцію додатка, вираженого іменником Ор. відм., напр.:

Пасивний стан може бути виражений також пасивним дієприкметником чи неособовою формою на –но, –то, утвореними від перехідних дієслів:

Напр.: “На рівні державному для утвердження української мови зроблено вкрай мало” (газ.).

Від форми пасивного стану потрібно відрізняти зворотні дієслова, що означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком.

Напр.: “Конкурс-огляд удався на славу” (газ.). “Усі вони просяклися глибокою любов’ю до української культури” (газ.).

За значенням зворотні дієслова поділяються на такі підгрупи:

1. власне-зворотні

2. непрямо-зворотні

3. загально-зворотні

4. безоб’єктно-зворотні

5. взаємно-зворотні

V. Відмінювання дієслів. Дві основи дієслова

Дієвідмінювання – це система змінних форм дієслова.

Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі та в умовному способі – за родами.

Усі дієслівні форми творяться від двох основ:

• основи інфінітива;

• основи теперішнього часу.

Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс –ти чи –сти: говори-ти, чу-ти, хоті-ти, бра-ти, розцві-сти, АЛЕ: нес-ти, рос-ти, тряс-ти.

Основу теперішнього часу визначають шляхом відокремлення суфіксів –уть (–ють), –ать (–ять) від дієслів теперішнього часу 3-ї особи множини: говор-ять, чу-ють, хоч-уть, бер-уть, розцвіт-уть.

Від основ інфінітива творяться:

1. дієслова минулого часу: жи-в, носи-в, бра-в;

2. дієслова умовного способу: малював би, пропонував би, жив би;

3. дієприкметники минулого часу: написа-ний, виготовле-ний, почу-тий;

4. дієприслівники доконаного виду: зважи-вши, взя-вши, обговори-вши, зміг-ши.

Від основ теперішнього часу творяться:

1. особові форми дієслів теперішнього часу: нес-у, нес-еш, нес-уть;

2. особові форми дієслів майбутнього часу доконаного виду: заготу-ю[йу], заготу-є[йе]ш.

3. особові форми наказового способу: говор-и, говор-імо, говор-іть; стань, стань-мо, стань-те.

4. дієприкметники теперішнього часу: зна-ючий, розумі-ючий;

5. дієприслівники недоконаного виду: трен-уючи, досліджу-ючи, говор-ячи.

До першої дієвідміни належать: дієслова, які в 3-й ос. мн. тепер. і простого майб. часу мають закінчення –уть, –ють,

в 2-й та 3-й ос. одн., 1-й та 2-й ос. мн. – суфікс –е: бер-е-ш, бер-е, бер-е-мо, бер-е-те, бер-уть;

До другої дієвідміни належать: дієслова, які в 3-й ос. мн. тепер. і простого майб. часу мають закінчення –ать, –ять,

в 2-й та 3-й ос. одн., 1-й та 2-й ос. мн. – суфікс –и: говор-и-ш, говор-и-ть, говор-и-мо, говор-и-те, говор-ять;