1. Виробничі витрати, прибуток, його норма та маса.

Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називаються витратами виробництва.

Процес виробництва завжди пов’язаний з використанням особистісних і речових факторів виробництва. Частина продукту, яка відтворює речові фактори виробництва, втілює уречевлену працю – засоби та предмети раці. Вони існують ще до початку процесу виробництв, а в його процесі по-різному переносять свою вартість конкретною працею на новостворений продукт у вигляді матеріальних витрат. Особистісний фактор під час свого функціонування, тобто жива праця, створює вартість, в тому числі додаткову, яка перевищує матеріальні витрати і втілюється у певних кількостях створеного продукту.

З позицій окремого підприємства витрати виробництва – це те, у що обходиться безпосередньо йому виготовлення товарів. Вони складаються з постійного і змінного капіталу: c+v

Але витрати підприємця і витрати суспільства на виробництво одного й того ж товару – це різні речі. Для суспільства вартість товару вимірюється витратами суспільної праці, тобто уречевленої (старої вартості) та живої (знову створеної вартості): c+(v+m).

Якщо позначити затрати підприємця через К=c+v, то у формулі вартості W=К+m джерело зростання вартості (джерело утворення додаткової вартості) завуальоване, здається, ніби додаткова вартість є результатом усього витраченого капіталу. Тут додаткова вартість набуває перетворюваної форми прибутку: W=К+р. Таким чином, прибуток – це додаткова вартість, зображена як результат усього авансованого капіталу.

Привласнення прибутку за капіталізму є основною метою і головним мотивом виробництва, а тому – найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, підприємницької діяльності.

Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток. Але при цьому його цікавить не тільки його абсолютний розмір, а віддача кожної одиниці здійснених витрат. Для її визначення використовують норму прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення маси прибутку до суми авансованих у виробництво коштів: p′=(p/K)*100%, де р – маса прибутку, К - авансований капітал. У розвинутих країнах норма прибутку великих компаній за сприятливої кон’юнктури становить приблизно 12%. На норму прибутку впливають швидкість обороту капіталу (прямо пропорційно), норма додаткової вартості (прямо пропорційно), органічна будова капіталу (обернено пропорційно).

Тому норма прибутку також є показником доцільності капіталовкладень.

Прибуток утворюється в результаті міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в ті галузі, виробництво товарів в яких не задовольняє потреби споживачів, з відповідним коливанням цін (їх зростання при незадоволеному платоспроможному попиті і зниження при перевищенні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

2. Кругообіг та обіг капіталу.

Кругообіг капіталу – це рух капіталу у сфері виробництва та обігу, в процесі якого він послідовно набуває грошової, виробничої, товарної форми і повертається у зростаючому обсязі.

Капітал починає свій рух у сфері обігу у формі грошового капіталу та авансується на купівлю засобів виробництва та робочої сили. Перша стадія має формулу:

Р_С

Г – Т

З_В

Купівля засобів виробництва здійснюється на ринку засобів виробництва, робочої сили – на ринку праці. В результаті цієї операції грошовий капітал перетворюється на речові та особистісні фактори виробництва.

На другій стадії відбувається техніко-економічне та соціально-економічне поєднання робочої сили і засобів виробництва. Капітал набуває виробничої форми. При цьому закінчується сфера обігу і починається виробниче споживання:

Рс

... В ... Т′

Зв

При цьому :Т′>Т, інакше немає сенсу щось виробляти.

На третій стадії рух капіталу знову відбувається у сфері обігу при реалізації виготовлених товарів, товарна форма капіталу перетворюється на грошову:

Т′ - Г′

Безперервність процесу кругообігу капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням промислового капіталу у всіх трьох формах.

Обіг капіталу – це кругообіг капіталу, що розглядається як процес постійного відновлення руху всього авансованого капіталу, а не як окремий акт.

Обіг різних елементів капіталу відбувається у нерівномірні проміжки часу: основний капітал – частинами, повертається після низки кругообігів, обіговий капітал – повністю, повертається після кожного кругообігу.

Період обороту капіталу визначають як час, протягом якого весь авансований капітал повертається до підприємця у грошовій формі:

t_об=∑Kав./(∑Ам.Осн.К.+∑Об._рікОб.К.)

Збільшення швидкості обігу капіталу означає зростання ефективності роботи підприємства.