Києво-печерський патерик

Патерик – збірка оповідань про святих отців. Києво-Печерський патерик (ХІІІ-ХVст.) – найпопулярніший твір старого письменства – оповідає про Києво-Печерський монастир, чуда пов’язані з будовою Печерської церкви, оповідання про святих, про лаврських і печерських ченців.

Про ченця Прохора, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль

Було це в дні князювання Святополка в Києві; багато наруги чинив людям цей князь <…>

У ті дні прийшов хтось із Смоленська до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його й назвав Прохором. Цей чернець Прохір віддав себе на послух і таку безмірну стриманість, що навіть хліба себе позбавив. Він збирав лободу, роз­тирав її своїми руками і робив із неї хліб; ним і харчувався <…> Бачачи ж терплячість і велику повстримнісгь, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість, і була йому радість, після печалі, по сказаному: “Ввечері прихо­дить плач, а на ранок торжество”<…>

Тоді Святополк із Володарем і і Васильком пішов раттю на Давида Ігоровича помститися за Василька, якого осліпив Святополк <…> Блаженний Прохір мав уже тоді свою келію. І зібрав він до себе з усіх келій попіл, але так, щоб ніхто про це не знав. І роздавав він цей попіл тим, хто приходив до нього, й у всіх після молитви його перетворювався він на чисту сіль хотіли. <…> І князь послав узяти в інока всю сіль. Коли привезли її, він із тими крамольниками, які наговорювали йому на блаженного, пішов подивитися на неї. І побачили всі перед очима своїми попіл <…>

Іван вишенський

Іван Вишенський – палкий прихильник православ’я, афонський аскет. Діяльність Вишенського була спрямована на збереження національної єдності, релігійних і культових традицій. Письменницький хист його виявився найбільше в публіцистичному стилі.

Вельможним їхнім милостям панам арцибіскупу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Леонтію, Діонисію та Григорку…

<…>Звідомляю вашим милостям, що до мене дійшло вашого подвигу (труд, ревності і старання) писання, назване «Оборона згоди з ла­тинським костьолом та вірою, що Риму служить», грубо збите від руського народу вами, старателями й будівничими тієї згаданої згоди. Побачивши те, вельми почудувався я не простим, малим подивом, але великим здивуванням та жахом, розмірковуючи сам собі в затворі, в темниці безмовності сидячи: як це воно і звідкіля б ваші милості могли досягти такої ласки, дару, блаженства і свя­тості? Те я частково знаю, що ви таких почестей і благодаті з висо­кості ніколи не шукали, ані просили, і сліду скорбного Христового не топтали, і мандрівок до горнього Єрусалима через заняття ро­зумною молитвою не творили, а отак знагла, без жодної заслуги перед Богом смієте собі привласнювати оту гідність, шляхетність і достойність дару (так, нечебто це запевне йде від небесного одкро­вення) і, єднаючи ту згоду, таїнство віри змішуєте і споюєте з без­вір’ям.

Лазар баранович

Лазар Баранович навчався в Київській колегії, згодом працював там ректором. Будував школи, монастирі, заснував друкарню у Новгороді-Сіверському, у Чернігові створив гурток блискучих письменників тієї доби – “Чернігівські Атени (Афіни)”.

Про час для всього – мудрого і злого

Є час для всього, мудрі так казали,

Які на світі добре все пізнали.

Час народитись, смертний час чатує,

Бог забере в нас, Бог нас обдарує,

Час плачу, сміху, час будинки ставить,

Час їх валити, час мовчать, час править,

Час постить, їсти, спати час, кохати,

На все на світі треба час свій мати.

Як тобі, Боже, час ми повергаєм,

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час цей на добру вічність зверни, Боже,

Поки нам вічність думку не тривожить.