Людськість

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

В.СВІДЗІНСЬКИЙ

***

Холодна тиша. Місяцю надламаний!

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати.

БОГДАН РУБЧАК

Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Нарциз

Він просить перед дзеркалом: «Прости!»

І знову – стрімголов до книгозбірні:

як в катакомбах черепи примірні,

лежать там сни, щоденники, листи.

Чужим життям береться він брести,

розкльовувати сторінки покірні,

визбирувати з них слова добірні, –

прообразом своє життя спасти.

А як зневіжать образи невірні,

кімнати знову клечає комірні

кімнати знову клечає комірні

своїми ж масками, – щоб знову їх нести

в нові міста і на чужі мости.

І знову входить в дзеркало несите,

прощення знову у ньому просити.

ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ

Поет, прозаїк, перекладач,літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Любов

І знову входить в дзеркало несите,

Моя любов

банальна,

як смак банана

в роті,

та я мушу

цілувати

холодні уста

моєї дівчини,

доторкатись пальцями її шкіри,

як цитрина, твердої, і казати:

я кохаю тебе! бо я людина.

Птах сидить на гілці

Сидить птах на

гілці, на дереві,

що розгалужується від

його ніг, притискає

голову до ока, великого й прозорого

як вікно, розсуває

пір'я, немов важкі

портьєри, чує, як

від хвилювання б'ється у

грудях серце.

На другім боці лежить

світ, поділений на дерева,

траву, каміння, дії

з'являються між і

перед ними, як діти,

перебігають з місця

на місце, ховаються, немов

справді вірять, що

їх не видно.

ЕММА АНДРІЄВСЬКА

Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи».

Час

Від злости перегнутий ріг

Змагається за першість з далечінню,

Як і його змагалось покоління.

Ще він її на цей раз переміг,

А старість вже болотом по коліна.

Від неба сіллю в горлі віддає.

Сідлає вітер трави — і за обрій.

На зміну рогу місяць робить обмір:

Розділить, множить, потім додає.

Але і в нім вже назрівають тіні.

ЛІНА КОСТЕНКО

***

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав – нема мелодій.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Поет-«шістдесятник», перекладач, літературознавець.