Мета курсу риторики

Мета курсу риторики — це опанування навичок публічного виголошення ораторських промов.

Для цього необхідно навчитись:

• розробляти предметну царину ораторської промови через підбір відповідного матеріалу;

• будувати аргументацію для обґрунтування власних тез;

• будувати критику інших відомих положень з певної теми;

• структурувати промову і забезпечувати зв’язок між окреми­ми її частинами;

• застосовувати численні прийоми виразності при підготовці тексту промови;

• запам’ятовувати промову за допомогою спеціальних засобів;

• виголошувати промову з використанням вербальних і невербальних при­йомів впливу на аудиторію.

Основні поняття риторики:

Вплив — це дія на стан, думки, почуття і вчинки іншої людини за допомогою вербальних і невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах чи поведінці.

Оратор — це людина, яка впливає на інших людей та­ким чином, щоб вони прийняли певні твердження або виконали певні дії.

Аудиторія— це група людей, у думках чи поведінці яких мають відбутися зміни, до яких прагне оратор.

Промова — це мовленнєве повідомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.

Модуси публічного виступу:

У процесі будь-якого публічного виступу оратора пе­ред аудиторією можна виділити такі модуси: логос, етос і пафос.

Логос (від давньогрец. logos — слово, смисл) — це за­соби впливу, що апелюють до розуму.

Аристотель, наприклад, логічні засоби тісно пов'язував з про­мовою оратора:

«...сама промова переконує нас у тому випадку, коли оратор виводить дійсну або позірну істину із доказів, наявних для кожного даного питання».

У сучасній риториці логос здебільшого тлумачать як власне аргументи, тобто ті положення (основи, резони, докази та ін.), за допомогою яких оратор прагне вплинути на аудиторію таким чи­ном, щоб вона прийняла певні твердження або наміри.

Етос (від давньогрец. ethos— норов, звичай, характер) — це засоби впливу, що апелюють до моральних принципів, до норм людської поведінки.

Оратор повинен сприйматися аудиторією як людина гід­на — і в широкому значенні, й у вузькому (гідна того, щоб го­ворити, гідна того, щоб її слухали). Йдеться про те, що особисті етичні якості оратора при виголошенні промови можуть вплива­ти на її сприйняття аудиторією як позитивно, так і негативно. Аристотель з цього приводу писав у своїй «Риториці»:

«[Доведення досягається] за допомогою моральнішого харак­теру [промовця] в тому випадку, коли промова виголошується так, що викликає довіру до промовця, тому що взагалі ми більше й швидше віримо людям хорошим. У тих же випадках, де немає нічого ясного і де є місце ваганням, — і пого­тів.. .».

Слід відмітити, що риторику завжди хвилювала ця проблема. Класична риторика, наприклад, завжди ґрунтувалась на постула­тах Істини, Добра і Краси. Справжній оратор мусить пам'ятати про два моменти. По-перше, значно легше впливати на тих слу­хачів, які йому довіряють. По-друге, втрачену довіру аудиторії повернути надзвичайно важко. На жаль, у сучасних комунікативних ситуаціях ми досить часто стика­ємося якраз із цілковитою відсутністю будь-якої моралі. Тому найкращий спосіб мати ораторську мораль — це справді бути моральним.

Окрім того, ефективність етосу в багатьох випадках визнача­ється тим, що аудиторія більше схильна сприймати того оратора, в якому вона впевнена. Особливо сильний етос може зробити ар­гументацію взагалі зайвою, оскільки слухачі вірять оратору на слово, заздалегідь погоджуються з усім, що він пропонує. Тобто сильний етос послаблює логос для певної аудиторії, тоді як сла­бкий етос вимагає сильного логосу.

Пафос (від давньогрец. pathos — пристрасть) — це за­соби впливу, що апелюють до почуттів.

Суть пафосу полягає в тому, що оратор повинен вміти викли­кати в аудиторії почуття, які могли б вплинути на її думку. В ос­нові класичної патетики міститься уявлення про дві головні при­страсті— любов та ненависть, всі інші почуття є похідними. Дійсно, з пари протилежностей, що виражають бажане та небажане для людини, можна вивести всі інші почуття. Аристотель з приводу пристрастей писав:

«Доведення залежить від самих слухачів, коли останні звору­шуються завдяки промові, тому що ми приймаємо різноманітні рішення під впливом задоволення чи незадоволення, любові чи ненависті».

Таким чином, для успішності ораторської промови людині ва­рто актуалізувати всі три модуси публічного виступу, тобто ора­тор повинен подбати про:

створення власного позитивного образу в аудиторії (привернути етосом);

укладання самої промови відповідно до правил побудови обґрунтувань певних тверджень (переконати логосом);

пробудження тих емоцій, які зрештою спри­яють закріпленню бажаного враження у слухачів (схвилювати пафосом).