4. Основні напрямки модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Болонський процес. Проблеми і перспективи адаптації вищої освіти України до вимог Болонського процесу

Модернізація вищої освіти в державі є об'єктивною необхідністю. Адже у XXI століття спостерігається безпрецедентне зростання уваги до вищої освіти, розширення її функцій і ролі в суспільстві. Сьогодні вона розглядається у цивілізованому суспільстві не тільки як інституція задоволення фахових потреб особистості, але й як духовна необхідність.

Болонський процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.

Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Основною метою подальшого розвитку вищої освіти є переростання кількісних показників у якісні, яке базується на таких засадах:

по-перше – це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати справжнього громадянина України, для якої є потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітньою і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

по-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця;

по-трете, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та їх складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти, забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем.

Реформування вищої освіти передбачає:

- перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливість особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей;

- формування мережі вищих навчальних закладів, яка за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типом навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

- підвищення освітнього і культурного рівня суспільства;

- піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинених країнах світу та її інтеграцію у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Впровадження ступеневої освіти системи вищої освіти і введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" та "магістр" налає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту у ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. Введення ступеневої освіти в освітню галузь України значно розширило правові рамки фахівців, про що свідчить підписана Україною у Лісабоні на спільній конференції Ради Європи та ЮНЕСКО конвенція про визнання кваліфікацій, які належать до вищої освіти у Європейському регіоні.

Процес об'єднання Європи, його поширення на схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи.

 Розглянемо головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній і науковий простір.

 Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процесу – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях. Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі.

Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

В червні 1999 р. 29 міністрів освіти європейських країн від імені своїх урядів підписали документ, що отримав назву “Болонська декларація”.

Цим актом країни-учасниці погодили загальні вимоги, критерії та стандарти систем вищої освіти, офіційно задекларували і почали процес об’єднання 4 тис. європейських вищих навчальних закладів, де навчаються понад 12 млн студентів, у єдиний освітній і науковий простір. У межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільності громадян, що значно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Згідно з Болонською декларацією затверджується необхідність:

- прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, у тому числі через утвердження додатка до диплома. Це розширить можливості для працевлаштування європейських громадян, а також підвищить конкурентоспроможність європейської вищої освіти;

- введення в усіх країнах двох циклів навчання. При цьому перший, бакалаврський, цикл має тривати не менше 3 років, а другий, магістерський, – не менше 2 років. Їх необхідно приймати на європейському ринку праці як освітні та кваліфікаційні рівні;

- впровадження системи перевідних кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок (European Community Course Credit Transfer System – ECTS) як інструмента, необхідного для максимального розширення студентської мобільності. Система перевідних кредитів може бути затребувана не лише в контексті вищої, а й в інших видах освіти, включаючи «навчання протягом життя»;

- усунення перешкод на шляху академічної мобільності студентів, викладачів, наукових співробітників і адміністративного апарату з визнанням і оцінкою значення періодів, проведених ними у вищих навчальних закладах інших країн;

- сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; розробка порівнянних критеріїв і методологій оцінки якості відповідно до вимог ENQA (European Network Quality Assurance – Європейська мережа з гарантування якості);

- сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.

 Реформування вищої освіти України бажано проводити з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти.

Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, що потребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження і розвиток нової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи – що властиво як управлінським, так і робітничим кадрам – опором новому. Європейські країни повинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення кваліфікації з метою опанування нової технології.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:

- побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

- досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Базові положення Болонської декларації.

Введення системи двоциклового навчання. Перший цикл, терміном не менше трьох років, закінчується отриманням академічного ступеню "бакалавр". Він надає право доступу до другого циклу, терміном один–два роки, результатом якого є ступінь "магістр". Крім того, завершення бакалаврату дає право на заняття вакантних посад на європейському ринку праці, які передбачають володіння закінченою вищою професійною освітою (і ще дворічним досвідом практичної роботи за обраною спеціальністю). Максимально адаптованими у європейському просторі наші дипломи можуть бути за рахунок введення уніфікованого додатку до диплома або еквівалентного йому документа.

Введення кредитної системи У всіх європейських країнах передбачається ввести єдину систему обліку "праценавантаження" навчальної роботи або “кількості освіти” в кредитах. Цей специфічний термін у англійському оригіналі близький до поняття "довіра". У свідомості ж слов’ян слово "кредит" тісно пов’язане з фінансовою сферою. Тому європейські "навчальні кредити" у нас трансформувались у "залікові одиниці". Впровадження системи кредитів, прикладом якої може вважатись відома ECTS (European Credit Transfer System), повинне сприяти мобільності студентів (і викладачів). Для студентів вважається бажаним хоча б один семестр навчатися поза стінами свого ВНЗ, при можливості перезарахування результатів атестації прослуханого матеріалу. Такий матеріал також оформлюється у вигляді закінчених логічно, посеместрових предметних курсів – "кредитних модулів". Якраз ці модулі і дають змогу враховувати прослуханий в іншому ВНЗ навчальний матеріал, що вирішує проблему мобільності. Система кредитних модулів дає також змогу налагодити систему дистанційного та індивідуального навчання. У свою чергу, це стає можливим тільки на основі ефективного використання сучасної комп’ютерної техніки, Інтернету, інших інформаційних мереж. Ідея використання нової системи заліку пов’язана не тільки (і не стільки) зі зміною назви і міри праценавантаження. Залікові одиниці можуть накопичуватись скільки завгодно ("навчання впродовж всього життя"). Вони перезараховуються при переводі студента у другий (у тому числі іноземний) ВНЗ – учасника Болонського процесу. Це і є академічна мобільність на європейському просторі.

Перехід на систему залікових одиниць особливо корисний в умовах використання принципів дистанційного навчання, навіть без залежності від Болонського процесу. Наприклад, великі можливості це виявило в Російському державному відкритому університеті, створеному у 2001 році. Це консорціум 80 російських університетів. Дистанційні курси, що розробляються в його рамках, крім всього іншого, мають на меті залучити набагато більше іноземних студентів.

Контроль якості навчання Передбачається ввести так звані агенції з акредитації, які мають бути незалежними від національних урядів і міжнародних організацій, та, одночасно, прийняти стандарти європейської освіти, виходячи не з тривалості навчання, а із знань, умінь і навичок конкретної особи. Важливе місце у створенні системи стандартів високої якості відводиться проблемі порівнюваності кваліфікацій по всій Європі. Потрібна дійова система більш тісної співпраці між мережами по забезпеченню якості і по визнанню. Тільки на умовах встановлення загальних норм загальноєвропейської і взаємної довіри можливе сприйняття національних систем забезпечення якості. Велике значення тут має кооперація університетів і інших ВНЗ, національних агенцій з Європейською мережею забезпечення якості у вищій освіті (ENQA).

Розширення мобільності Вважається, що завдяки виконанню перших трьох умов, суттєво збільшуються можливості студентів, викладачів та вчених навчатись впродовж життя і працювати в різних ВНЗ Європи. Таким чином, знову таки ж підвищується академічна мобільність.

Забезпечення працевлаштування випускників Всі академічні ступені мають бути затребуваними на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій потрібно полегшити. Це вирішується шляхом введення єдиного Європейського Додатку до диплому. Додаток рекомендовано ЮНЕСКО, Радою Європи і Європейською комісією для використання у Європейському просторі. Зауважимо, що Додаток до диплому видають вже більше ста російських ВНЗ. Челябінський державний університет, наприклад, робить це вже декілька років, причому, бланки Додатку використовує фірмові, європейські – замовляє їх в Іспанії. Пізніше закупив ті ж самі бланки Томський політех.

Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одне з головних завдань Болонського процесу – залучення до Європи більшої кількості студентів інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичуваної системи, легко зрозумілих кваліфікацій, призведе до того, що Європа зможе потіснити США на міжнародному ринку освітніх послуг. Подальше підсилення європейських вимірів вищої освіти і можливості працевлаштування випускників пов’язані з розвитком модулів, курсів і програм навчання з "європейським" вмістом, особливо, якщо вони розроблені ВНЗ різних кран у співпраці.

Навчання впродовж всього життя. Навчання впродовж всього життя є суттєвим елементом Зони європейської вищої освіти. Європа вже сьогодні розвивається як суспільство і економіка, що базується на знаннях, стратегії навчання впродовж всього життя. Вона стала обличчям до обличчя до проблем конкурентоздатності і використання нових технологій, покращення соціальної єдності, рівних можливостей і якості життя.

Сьогоденні завдання та проблеми. Для подальшої підтримки процесу рекомендовано проводити дослідження напрямів:

- співробітництво з питань акредитації і забезпечення якості;

- визнання результатів навчання та використання кредитів у Болонському процесі;

- розвиток загальноприйнятих ступенів;

- соціальні питання, проблеми мобільності, навчання впродовж життя тощо.

Для України додатково, якщо ми вважаємо за доцільне увійти до європейського простору, вкрай важливими є (у розрахунку на пересічного громадянина):

- державна програма ефективного підйому економіки та рівня життя до європейського – отже, реальне забезпечення не тільки академічної, але і економічної мобільності своїх громадян, забезпечення реальних можливостей широкого використання комп’ютерної техніки з метою отримання навчальної, наукової та іншої інформації;

- з іншого боку, поки не забезпечена економічна мобільність, потрібно всіляко підтримувати суспільні фонди. Тому важливо забезпечувати державну програму повного забезпечення комп’ютерною технікою всіх навчальних закладів та розвиток інформаційних мереж. Як наслідок, має покращитись реальне забезпечення можливостей дистанційного навчання, навчання впродовж життя, обміну науковою та навчальною інформацією через систему Інтернету тощо.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. Головні рішення цього саміту такі: країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією; учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації. На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18 - 19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах – учасницях Болонського процесу – має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня “бакалавр”, не менше 5 років – для отримання рівня “магістр” і не менше 8 років для отримання вченого ступеня “доктор філософії”. Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини. Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на усьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву “Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance - ENQA)”. Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності – дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде непросто відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох вчених ступенів, в перспективі – від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та ін.

У травні 2005 р. в норвезькому місті Берген відбулася четверта конференція міністрів вищої освіти країн Європи, в роботі якої взяли участь ще 5 країн, включаючи Україну. У комюніке, прийнятому на цій конференції, підведені проміжні підсумки розвитку Болонського процесу. Зокрема, виконано середньостроковий аналіз реалізації трьох пріоритетних напрямків роботи, що був запланований ще на попередньому Берлінському саміті:

- впровадження дворівневої системи кваліфікаційних ступенів з подальшим переходом на трирівневу систему;

- створення умов для впровадження систем забезпечення якості освіти, включаючи структури акредитації вищих навчальних закладів з контролем їх діяльності як на національному, так і на загальноєвропейському рівнях;

- визнання ступенів і періодів навчання. Відзначається, що Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій підписали 36 країн із 45, що беруть участь у Болонському процесі.

Основними пріоритетами подальшого розвитку вищої освіти визнана інтеграція науки і вищої школи, акцент на докторантурі як третьому кваліфікаційному рівні освіти; сприяння загальноєвропейській мобільності, у тому числі мобільності грантів і позик; забезпечення доступності високоякісної вищої освіти для всіх громадян, незалежно від їх соціального й економічного становища; заохочення відкритості та привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти для всіх регіонів світу. До передбаченої у 2007 р. у Лондоні чергової конференції міністрів вищої освіти планується провести моніторинг зазначених напрямків діяльності, для того щоб до 2010 р. ідеї Болонської декларації про створення Загальноєвропейського простору вищої освіти втілилися в життя.

На шостій конференції (Льовен/Лувен- ля –Ньов.), 2009 р. міністри, відповідальні за освіту, домовилися пролонгувати Болонський процес до 2020 р.

У Будапештсько-Віденській декларації 2010 р. було оголошено запуск Європейського простору вищої освіти – ЄПВО, який означає початок нового етапу життєвого циклу Болонського процесу з акцентом не на структурні, а на змістовні аспекти перетворень.

Отже, Болонський процес – це процес структурного і змістовного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо; увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – не менш трьох років.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.

Кінцевим результатом другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент та науковий керівник.

При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані Додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями Додатку до диплома є:

- гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

- зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

- інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

В Україні в теперішній час розробляється Додаток до диплома у відповідності до Закону України “Про вищу освіту” (стаття 9).

Додаток до диплома дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, радою Європи та UNESCO/CEPES, з урахуванням специфіки національної системи вищої освіти.

Додаток до диплома про вищу освіту (далі Додаток) є документом про освіту, що видається власнику диплома з метою надання додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його академічні і професійні права тощо.

Додаток, як невід'ємна складова документа про вищу освіту є дійсним лише з Дипломом про вищу освіту, серія і номер яких співпадають.

Додаток заповнюється вищим навчальним закладом на підставі зведеної відомості, що подається державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії, а також результатів державної атестації. Відповідальність за достовірність, поданої в Додатку, інформації несе керівник вищого навчального закладу.

Заповнення Додатку здійснюється згідно змісту та форми, які наведені нижче. Додаток до диплома має вісім розділів, основне призначення яких надати вичерпні незалежні дані щодо власника диплома і академічного та професійного визнання отриманої у вищому навчальному закладі кваліфікації. Додаток містить опис характеру, рівня, контексту, змісту та статусу освіти, яку власник здобув та успішно завершив.

Інформація має бути наведена зі всіх восьми розділів Додатка. Якщо у якомусь розділі інформація не наведена, повинна бути вказана причина її відсутності.

Для ідентифікації кваліфікації випускника вищого навчального закладу Додаток вимагає достатньо розширеної інформації, щоб забезпечити “прозоре” та справедливе визнання академічних та професійних кваліфікацій.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов'язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

рівень кваліфікації, який визначається складністю і об'ємом завдань та обов'язків, що виконує робітник;

кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань.

У сфері праці “кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:

перелік параметрів (найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;

значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов'язаних з цією професією.

Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.

Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „ кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.

“Професійна” кваліфікація більш об'ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов'язків”. Однак за рахунок цих же “обов'язків” має місце звуження об'єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об'єму та складності завдань обумовлюються “обов'язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.

Таким чином, в рамках реалізації Болонського процесу в Україні має впроваджуватися ступенева освіта і кредитно-модульна система організації навчального процесу.

Перед українськими студентами відкриває значні перспективи. Участь вузу в болонському процесі дає українському студенту насамперед можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців.

На жаль, незважаючи на те, що багато українських вузів видають дипломи міжнародного зразка, нашим спеціалістам розраховувати на перспективу за кордоном не доводиться. Для того, щоб документи про освіту котирувались у тій чи іншій країні, необхідна наявність відповідних угод на державному рівні. На сьогодні Україна має такі домовленості лише з деякими країнами СНГ – Азербайджаном, Білорусією, Вірменією, Казахстаном, Узбекистаном, Росією, а також з Естонією, Болгарією, Китаєм, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. Для працевлаштування і визнання українських дипломів у цих країнах не вимагається жодних інших підтверджень, не потрібно складати додаткові іспити на профпридатнiсть, достатньо лише надати документ про кваліфікацію спецiалicта. Але для того, щоб визнати наш диплом і зробити кар'єру в Європі чи інших країнах світу, необхідно пройти процес нострифікації.

Ця процедура проходить по-різному в кожній конкретній країні. Диплом оцінюється спеціальними комісіями, які аналізують навчальну програму, а також кваліфікацію випускника. Процес цей довготривалий і, на жаль, не завжди закінчується позитивним результатом.

Крім, того сьогодні вирішується питання про паралельний перехiд на систему кредитів і на так звану гармонізовану систему оцінки знань за стандартами ЕСTS (European Credit Transfer System).

Слід відразу зробити застереження: система академічних кредитів – це усереднено-кількісний показник оцінки участі студента в освітньому процесі. Так, для вiдповiдностi європейським критеріям студент має отримати 60 кредитів (за курс навчання за програмою бакалаврата) і, відповідно, 180 або 240 кредитів за весь період навчання. Кредити заробляються студентами як з предметів обов'язкового компоненту, так і за елективними (тими, що обираються) курсам. При цьому враховуються всі аспекти участі студента в освітньому процесі.

Незважаючи на європейську практику самостійного набору студентами кредитів, більшість українських студентів поки що можуть покластися на університетських методистів – укладачів навчальних планів, а не на свої уподобання при виборі дисциплін.

5. Європейська система залікових кредитів (ECTS – European Credit Transfer System) або Європейська кредитно-трансферна та акумулююча система (ЄКТАС), кредити і модулі, уніфікація шкали оцінювання навчальних досягнень.

Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритої європейської зони освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми "Іразмес" як засіб покращання визнання освіти для навчання за кордоном. Зовнішнє оцінювання ECTS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісія вирішила включити ECTS у свою програму "Сократес", зокрема у розділ 1 про вищу освіту ("Іразмес"). ECTS зараз рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу у вищій освіті.

ECTS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання - кредити і оцінки - а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. ECTS базується на трьох ключових елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

Цей довідник розроблений, щоб допомогти потенційним користувачам Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) впроваджувати цю систему у практику. Основні елементи ECTS представлені досить стисло, оскільки їх розробляли, старанно перевіряли і удосконалювали в експериментальному проекті 145 європейські університети з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.

Характерні особливості ECTS. Як проголошено у вступі, система ECTS базується на трьох ключових елементах:

- інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів),

- взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом),

- використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів:

- інформаційного пакета,

- форми заяви/навчального контракту,

- переліку оцінок дисциплін.

Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.

За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ECTS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.

Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм "Сократес" чи "Іразмес". Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину "Кредити ECTS");

інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу (див. частину "Інформаційний пакет");

перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину "Перелік оцінок дисциплін");

навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину "Форми заяв для студентів/навчальний контракт").

Повний діапазон розділів курсу факультету/закладу, який користується ECTS, повинен, у принципі, бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні докторантури. Студентам слід давати можливість проходити звичайні розділи курсу - а ті, що спеціально для них розроблялися - і не слід позбавляти можливості дотримуватися вимог для одержання ступеня чи диплому закордонного закладу.

ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов'язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/вона може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі - можливо, щоб здобути ступінь - чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення.

Кредитно-модульній системі, як невід'ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції.

Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.

Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Запровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.

Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.

Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.

Для студента – майбутнього фахівця – важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.

За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.

Кредит (credit) – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання

Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.

За своєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.

Основними вимогами до застосування норм і механізмів ЕСТS є:

- призначення координатора ЕСТS від навчального закладу;

- призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS;

- призначення кредитів ЕСТS для елементів навчального плану;

- випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ЕСТS буде використовуватися рідною мовою та однією з мов країн ЄС;

- використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

Кредити ЕСТS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.

Кредити ЕСТS – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

Шкала оцінювання ECTS для оцінки якості досягнень студента

За будь-яких принципів організації навчального процесу саме системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців.

Головне завдання – як досягти найбільш об'єктивного оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало властиві йому функції і насамперед дві головні – контролюючу й мотивуючу.

На практиці немає ідеальних систем оцінювання, а кожна з тих, що використовується, має свої і сильні, і слабкі сторони. Отож треба шукати не ідеальні системи, а проектувати ті, які є з більшою кількістю продуктивних переваг.

Потрібно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінювання знань студентів, їх практичної підготовки, компетентності, ефективності наукових досліджень.

Результати екзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак у Європі співіснують багато різних систем оцінювання. До того ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів – учасників ЕСТS:

- з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в одній країні від іншої, від одного закладу до іншого і від одного предмета до іншого;

- з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів.

Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшості країн є всезагальна система оцінювання, котра в жодному випадку не є універсальною; крім цього, визначення бала “проходження” по певній шкалі може різнитися між закладами, і межа застосування всіх доступних балів суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та є відмінною згідно з кожним предметом.

Однією із основних засад шкали оцінювання системи ЕСТS є те, що вона досить чітко визначена для того, щоб заклади прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.

В результаті Європейська комісія скликала групу експертів для визначення спірних питань. Інформація, коментарі та статистичні дані представлені 80 закладами з 84 закладів-учасників ECTS у той час, були прийняті до уваги для того, щоб відпрацювати запропоновану шкалу оцінювання ЕСТS. Всі групи предметів були узгоджені з використанням шкали оцінювання EСТS, для того щоб перевірити її ефективність.

Шкала оцінювання ЕСТS була розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

Європейська система "полегшеної шкали оцінювання" з'явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п'яти груп від початку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі.

Шкала оцінювання ЕСТS

А - відмінно – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок,

В - дуже добре – вище середнього рівня з кількома помилками,

С - добре – в цілому правильна робота з певною кількістю грубих помилок,

D - задовільно – непогано, але зі значною кількістю недоліків,

Е - достатньо – виконання задовольняє мінімальні критерії,

FХ - незадовільно – потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік,

F - незадовільно – необхідна серйозна подальша робота.

Концепція “полегшеної шкали оцінювання” означає, що:

- шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який навчальний заклад зміг би використати її для своїх предметів;

- шкала ЕСТS представила додаткову інформацію до оцінки навчального закладу, але не замінила її;

- шкала оцінювання ЕСТS була зрозумілою іншим закладам, які виставляли відповідну оцінку згідно з власною системою оцінювання студентам, які вступають, або випускникам;

- оцінка за системою ЕСТS визначала б, поруч із оцінкою, виставленою закладом у перелік оцінок дисциплін студента, досягнення кожного студента до і після періоду навчання.

Шкала оцінювання ЕСТS не базується на припущенні про будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується на визначенні досконалості. Визначення системою ЕСТS досконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у закладі, де навчається студент.

Іншими словами, "полегшена шкала оцінювання" внесла б ясність, але не перешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок в межах кожного закладу.

Спосіб відповідності балів закладу до шкали оцінювання системи ЕСТS такий:

заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали би 10%, 35%, 65% та 90% загальної кількості успішних студентів;

неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до уваги повинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом;

важливим є розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватись з року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання системи ЕСТS, тим легше відбудеться процес оцінювання;

якщо кількість студентів, які відвідують заняття, досить мала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10-25-30-25-10 недоцільний. Проте досвід пропонує таке: бали за кілька занять подібного рівня звичайно розподіляються; розподіл балів за п'ятирічний період більш ймовірно призведе до збалансованого результату; інформація, представлена оцінкою системи ЕСТS, пов'язує роботу одного студента із роботою інших студентів групи. Зрозуміло, що студент високого рівня у групі низького рівня очевидно отримає вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; як і студент, який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себе становищі у закордонному закладі, який акцентується на математичних навичках. Жодна шкала оцінювання не вирішить цієї проблеми: інформація, яка перенесена на перелік оцінок дисциплін, повинна представити те, що дійсно сталось, а не те, що могло би статись, якби...; оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу балів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентів отримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони би отримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення оцінки "A" системи ЕСТS, і меншою мірою на оцінку "B"; оцінки системи ЕСТS від "A" до "E" присвоюються за умови здачі заліку, і оцінки від "FX" до "F" присвоюються у випадку його нездачі; відмінність між "FX" та "F" сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку, застосовуватимуть тільки оцінку "F", не беручи до уваги оцінку "FX";коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ЕСТS, відбувається перезарахування оцінок.