202

http://ebk.net.ua/Book/political_science/uriy_politologiya/introduction.htm

Юрій М.Ф.

Політологія

Підручник

Київ Дакор 2006

Анотація

Мета даного підручника - ознайомити студентів і всіх, хто цікавиться політичною проблематикою, з основами сучасної політичної науки і демократичної культури. Він орієнтований на реальні потреби України у політичній освіті громадян. Автор намагався познайомити читача з основами сучасної політичної теорії і в той же час сконцентрувати увагу на найбільш нагальних в українських умовах проблемах: демократизації і модернізації суспільства, правової соціальної держави, гуманістичних, ненасильницьких засадах у політиці, цивілізаційної участі у ній громадян тощо.

Підручник адресований студентам вищих навчальних закладів, викладачам, аспірантам, всім зацікавленим політичною наукою.

Рецензенти:

Доктор історичних наук, професор Чернівецького НУ ім. Ю. Федьковича О.В. Добржанський. Доктор філософських наук, професор Чернівецького ТЕІ КНТЕУ В.В. Павловський.

Зміст

РОЗДІЛ I. Ідейні витоки політології. Політологія як наука і навчальна дисципліна Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна Становлення політології як науки і навчальної дисципліни Предмет, структура і функції політології Методи політології Тема 2. Історія політичної думки Політична думка Стародавнього світу Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження Політична думка Нового часу Тема 3. Базові характеристики української політичної думки Українська політична думка в X-XVIII ст. Розвиток вітчизняних політичних концепцій у ХІХ-ХХ ст. РОЗДІЛ II. Політики і влада як соціальні явища Тема 4. Політика як суспільне явище Походження політики Сутність політики: головні і теоретичні підходи Функції політики і її види. Структура політики Політика та інші сфери суспільного життя Політика і економіка Тема 5. Політична влада Сутність влади: основні теоретичні підходи Види влади. Специфіка політичної влади Структура політичної влади Легітимність влади РОЗДІЛ III. Політичні системи і політичні режими Тема 6. Політична система суспільства Теоретичні моделі політичних систем Структура політичної системи Функції політичної системи Типологія політичних систем Тема 7. Недемократичні політичні режими: тоталітаризм і авторитаризм Поняття політичного режиму Тоталітарні і авторитарні політичні режими: основні риси Передумови встановлення тоталітарних і авторитарних режимів Тема 8. Демократичний політичний режим Сутність демократичного політичного режиму Основні форми демократії Теоретичні моделі демократії РОЗДІЛ IV. Основні політичні інститути Тема 9. Держава як суб'єкт політики Концепції походження держави Ознаки і сутність держави Функції держави Структура і форми держави Правова і соціальна держава Держава і громадянське суспільство Тема 10. Соціальні групи як суб'єкти політики Основні елементи теорії соціальних груп Суспільні організації Тема 11. Політичні партії. Партійні системи. Суспільно-політичні рухи Політична партія: поняття, структура, функції Типи партій Партійні системи Громадсько-політичні організації та рухи РОЗДІЛ V. Соціальні суб'єкти політичної влади Тема 12. Політична еліта Поняття еліти. Теорії еліт Причини елітизму. Функції і типи еліт Канали і системи рекрутування політичної еліти Особливості еволюції політичної еліти України Тема 13. Політичне лідерство Сутність політичного лідерства Стилі і типи політичного лідерства Імідж політичного лідера РОЗДІЛ VI. Вибори і виборчі системи Тема 14. Вибори і виборчі системи Вибори: поняття, принципи Стадії виборчого процесу Типи виборчих систем РОЗДІЛ VII. Політична культура і політична участь Тема 15. Політична культура і політична участь Сутність політичної культури. Рівні політичної культури Типи політичних культур Політична соціалізація Політична участь Тема 16. Політична свідомість Місце і роль політичної свідомості у відношеннях влади Політична ідеологія та її різновиди Політична психологія як елемент політичної свідомості РОЗДІЛ VIII. Політичні процеси і конфлікти Тема 17. Політичні конфлікти і кризи Сутність соціальних конфліктів. Специфіка політичних конфліктів Типологія політичних конфліктів і криз Етнополітичні конфлікти Стадії розвитку політичних конфліктів і шляхи їх вирішення Тема 18. Процеси демократизації сучасних суспільств Сутність і структура політичного процесу Типи і різновиди політичного процесу Основні теорії політичної модернізації Необхідні передумови утвердження демократії. Етапи демократичного процесу Модернізаційний процес в Україні: основні проблеми та умови їх розв'язання Тема 19. Міжнародні відносини і проблеми глобалізації Основні теоретичні підходи до дослідження міжнародних відносин Основні суб'єкти сучасних міжнародних відносин Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини Поняття національного інтересу. Національні інтереси України

Вступ

У всі часи, а в наші дні особливо, політика справляє важливий, інколи доленосний вплив на життя окремих людей і цілих народів. Вона нерозривно пов'язана з самими глибокими основами людської цивілізації. Як відзначав ще у V ст. до Р.Х. великий мислитель античності Аристотель, політика коріниться у природі людини як соціальної істоти, здатної повноцінно жити лише у колективі, суспільстві і "приреченої" взаємодіяти з іншими людьми.

Політичні знання і культура потрібні сьогодні будь-якій людині, незалежно від її професійної приналежності, оскільки, живучи у суспільстві, вона обов'язково повинна взаємодіяти з іншими людьми і державою. Без володіння такими знаннями особистість ризикує стати розмінною монетою у політичній грі, перетворитися в об'єкт маніпулювання і приниження зі сторони більш активних у політичному відношенні сил.

Масова політична грамотність громадян необхідна і всьому суспільству, тому що оберігає його від деспотизму і тиранії, від антигуманних і економічно неефективних форм державної і суспільної організації. Тому свідоме формування політичної культури як мистецтва сумісного цивілізованого проживання людей у державі - турбота всього сучасного суспільства, важлива умова його добробуту.

І якщо у державах з міцно вкоріненими у свідомості мас демократичними традиціями і ефективними інститутами контролю за урядом та іншою владою частина громадян може дозволити собі деяку аполітичність, то в країнах, які недавно пережили авторитарні і тоталітарні режими, в тому числі і Україна, масова відторгненість від політики може спровокувати важкі соціальні наслідки. Демократичний устрій не може утвердитися і бути ефективним без відповідної політичної культури населення. Демократія передбачає перетворення людини у джерело влади. І хоча в умовах демократичної держави далеко не кожен індивід чинить реальний вплив на прийняття політичних рішень, саме від усвідомленого вибору і активності більшості громадян залежить облік у державній політиці інтересів різних груп населення, компетентність і відповідальність правлячих еліт.

Здатність громадян до прийняття раціональних рішень, участь у політиці не формується стихійно, а здобувається в ході систематичного набуття ними відповідних знань і досвіду. Сьогодні у всіх індустріально розвинутих демократичних країнах існують спеціальні інститути політичної освіти, які допомагають вирішувати ці завдання. Діяльність таких установ не може замінити засоби масової політичної комунікації - телебачення, радіо, газети, що змальовують, як правило, лише поверхневу картину подій.

Демократична політична освіта базується на визнанні основних гуманістичних цінностей і, перш за все, свободи і достоїнства кожної особистості, її природних, невід'ємних прав. Вона допомагає громадянину вірно оцінити відповідний суспільний устрій, усвідомити своє місце і роль у державі, права і обов'язки. Головна її мета - навчити людину адекватно орієнтуватися у складному і суперечливому сучасному світі, виражати і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, колективно вирішувати спільні проблеми. Вона направлена також на формування у громадян поваги до демократичного порядку, державних і громадських інститутів, що його забезпечують, тому свобода окремої особистості не може бути реальною.

Демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви у політичних діях егоцентричної мотивації, нетерпимості і емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового або націоналістичного ірраціоналізму, що нерідко виступає під гаслом боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства. Одне з її первинних завдань - вироблення у громадян стійкого імунітету або, у крайньому випадку, розумного, критичного відношення до різного роду радикалістських ідеологій, ворожих демократичному ладові і які намагаються нав'язати суспільству ту чи іншу соціальну утопію.

В країнах з недавнім тоталітарним минулим, в тому числі і в Україні, охоплених глибокою кризою, небезпека руйнівного впливу нових радикалістських ідеологій досить велика. Відсутність у населення стійкої демократичної культури, твердих орієнтацій на загальнолюдські цінності, посткомуністична масова ментальність, що доповнюються напівжебрацьким існуванням широких верств населення, гострими соціальними конфліктами, можуть призвести і вже приводять багатьох людей в обійми нових екстремістських ідеологій, панування яких не менш руйнівне, ніж вплив офіційного марксизму. Тому оволодіння громадянами основами політичної науки і демократичної культури - одна із важливіших умов успіху політичних і суспільних реформ в Україні. Відомо, що будь-які соціальні зміни починаються, перш за все, у свідомості людей.

Перехід від командної економіки до ринкового господарювання і від тоталітарної політичної системи до правової держави вимагає корінних змін у політичній культурі населення, формування масового менталітету, адекватного ринковій економіці і плюралістичній демократії. Демократична політична освіта здатна значною мірою прискорити цей процес.

У нашому суспільстві вона покликана виконати кілька конструктивних функцій і, перш за все, допомагати людям виробляти раціоналістичний і демократичний менталітет, засвоювати цінності і норми демократичної політичної культури, формувати такі якості, як політична толерантність (терпимість), здатність до партнерства і компромісу, прагнення до консенсусу, вміння цивілізовано і інституціалізовано (в межах закону і за допомогою демократичних інститутів) виражати і захищати свої інтереси, попереджати або відносно безболісно вирішувати соціальні конфлікти, зміцнювати українську загальнонаціональну ідентичність, патріотизм і державність. Розвиток демократичної політичної свідомості сприяє також зміцненню у населення відчуття громадянського обов'язку, відповідальності перед суспільством і державою, обмежує вплив політичного радикалізму і екстремізму.

Особливо необхідні політичні знання і навички молодому поколінню, яке відрізняється великим радикалізмом суджень і дій, підтвердженим сприйняттям різних утопічних ідеологій тощо.

Мета цього підручника - ознайомити студентів і всіх, хто цікавиться політичною проблематикою з основами сучасної політичної науки і демократичної культури. Він орієнтований на реальні потреби України у політичній освіті громадян. Автор намагався познайомити читача з основами сучасної політичної теорії і в той же час сконцентрувати увагу на найбільш нагальних в українських умовах проблемах: демократизації і модернізації суспільства, правової соціальної держави, гуманістичних, ненасильницьких засадах у політиці, цивілізаційної участі у ній громадян тощо.

Становлення політології як науки і навчальної дисципліни

Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань. Але витоки сучасної політології необхідно шукати в політичних ідеях і теоріях попередніх історичних епох.

В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:

• перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

• другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; у цей період відбувається становлення перших політичних ідеологій, політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

• третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст., потім знадобиться майже сто років для кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у політології формуються принципово нові методологічні підходи до дослідження політичних явищ, що призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів, які відіграли значну роль у становленні сучасної політологічної науки. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О.Контом і Т.Спенсером. Під впливом позитивізму в політичних дослідженнях утвердився принцип версифікації (від лат. verus - шукати, facio - роблю), тобто підтвердження, згідно з яким наукову цінність можуть мати вірогідні емпіричні факти, які можна перевірити шляхом спостереження, вивчення документів і кількісних методів аналізу. Позитивізм стимулював розвиток емпіричного напряму політології. Значний внесок у розвиток емпіричних досліджень внесла Чиказька школа політичної науки (20-40 pp. XX ст.), заснована відомим американським політологом Ч.Мерріамом.

Другий методологічний підхід, що утвердився, - соціологічний - тлумачив політичні явища як похідні від інших сфер суспільного життя: економіки, культури, етики, соціальної структури суспільства. Зокрема, марксизм заклав традицію економічного детермінізму - розуміння політики через дію об'єктивних економічних законів класового суспільства.

У цілому для європейських політологів початку XX ст. (а вони одночасно були і соціологами) було характерне дослідження політики в широкому соціальному контексті з виходом у сферу філософії, історії, соціології та психології. Розвиток політології цього періоду пов'язано з іменем Макса Вебера, якого закономірно вважають засновником теорії легітимності влади і сучасної теорії бюрократії. Важливу роль у становленні політичної теорії зіграли Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельс, які заклали основу теорії еліт.

Могутній вплив на становлення методології і проблематику політології мали ідеї засновника психоаналізу З.Фрейда. Він звернув увагу на роль несвідомих імпульсів у детермінації політичних явищ. Значною мірою під впливом психоаналізу в політології сформувалися напрями, що досліджують політичну поведінку, спонукальні причини потягу до влади. Значний внесок для утвердження в політології методів психоаналізу й експериментальної психології внесли Ч.Мерріам і його соратник по Чиказькій школі Г.Лассуелл. Діяльність Чиказької школи підготувала ґрунт для біхевіоралістської (від англ. behaviour -поведінка) революції в західній і перш за все в американській політології після другої світової війни. Політична поведінка була визнана основою політичної реальності, що підлягає емпіричній фіксації, за допомогою, в першу чергу, методів природничих наук. У межах цього напряму були досліджені моделі поведінки в різних ситуаціях, наприклад, на виборах, при прийнятті політичних рішень. Об'єктом досліджень стала мотивація, яка спонукала індивіда до дій.

Біхевіоралістський підхід був орієнтований на два принципи неопозитивізму:

• принцип версифікації, що вимагає встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки;

• принцип звільнення науки від ціннісних суджень і етичних оцінок.

Біхевіоралізм, з одного боку, заперечив ідеологічну тенденційність у поясненні політики, а з іншого - відмовляв політології в постановці проблем, спрямованих на соціальне реформування суспільства, що викликало критику з боку значної частини відомих політологів. У 70-х pp. XX ст. у розвитку західної політології почався новий період, який отримав назву "постбіхевіоральної революції". Було визнано, що головним у політології є не тільки опис, але й тлумачення політичних процесів, також відповіді на запити суспільного розвитку і вироблення альтернативних рішень. Це призвело до відродження інтересу до різнобічних дослідницьких підходів: історико-пізнавального методу, дослідницького підходу, розробленого М.Вебером, марксизму і неомарксизму, зокрема до ідей представників Франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермаса, Е. Фромма. Політологія знову звернулася до нормативно-інституціональних методів, що пояснюють політику як взаємодію інститутів, формальних правил і процедур. Наслідком постбіхевіоральної революції став своєрідний консенсус політологів стосовно рівноправності найбільш різнобічних підходів у вивченні політичної сфери: неприпустимості визнання пріоритету якого-небудь одного напряму.

У післявоєнний період політологія суттєво розширила і сферу своїх досліджень.

Це перш за все такі питання, як:

• політичні системи (Г. Парсонс, Д. Істон, К. Дойч);

• політична культура (Г. Алмонд);

• політичні режими (Х. Арендт, К. Поппер, К. Фрідріх, З. Бжезинський);

• партії і партійні системи (М. Дюверже, Дж. Сарторі);

• конфлікт і консенсус у політиці (Р. Дарендорф, С. Ліпсет).

Політична наука збагатилася новими напрямами в дослідженні проблем демократії. Р. Даль, Дж. Сарторі, Й. Шумпетер розробили нові теоретичні моделі демократії. В останні десятиліття зросла цікавість до проблем політичної модернізації (С. Хантінгтон) і проблем створення умов, що визначають демократичні перетворення різних країн.

Розвиток політології як самостійної науки і навчальної дисципліни - це не тільки період визначення її предметної сфери та методологічної основи, але й період організаційного оформлення. З другої половини XIX ст. політологія стає на шлях активного організаційного оформлення. Існує декілька поглядів щодо початку інституціоналізації політології, тобто її оформлення в самостійний напрям у сфері освіти і наукових досліджень. Деякі вчені пов'язують її появу з виникненням у середині XIX ст. в Німеччині правової школи, орієнтованої на вивчення держави. Пізніше, у 1871 р. в Парижі створюється інший політологічний центр - Вільна школа політичних наук. Інші дослідники символічною датою появи політології називають 1857 p., коли у США в Колумбійському коледжі, що згодом став університетом, став читатися курс політичної теорії. У 1880 р. тут відкривається Школа політичної науки. З цього року в США починає видаватися перший політологічний журнал. Після другої світової війни у багатьох країнах спостерігається своєрідний "бум" на політологічні дослідження. Це стимулювало створення академічних політичних інститутів і міжнародних центрів. Так, у 1949 р. в межах ЮНЕСКО була заснована Всесвітня асоціація політичних наук. У 70-90 pp. XX ст. відбувається кінцева інституціоналізація політичної науки. З допоміжної дисципліни, яку нерідко розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в загальновизнану, організаційно оформлену академічну дисципліну з широко розгалуженою системою освітніх та дослідницьких закладів