2. Галузева структура є вираженням суспільного розвитку і розподілу праці. Відомо, що труд може розглядатися з двох сторін: з матеріально-речової

сторони (конкретний труд,- який створює споживчі вартості) і з боку суспільних відношень (абстрактний труд, - створюючий вартість).

Конкретний труд диференціюється по родам і видам. Виділяються три крупних розподіли труду: відділення землеробства від тваринництва; відділення ремесла від землеробства (поява іригаційних споруд, ткацтва, виплавки метанів, гончаства, відкриття колеса, човна і т.д., що призвело до нових форм організації суспільства); відділення обороту від виробництва, тобто торгівлі від промислово­сті. Селяни, ремісники прийшли до висновку, що їм вигідніше продавати свою продукцію посереднику, ніж самим зв'язуватися з ринком. Так пройшов розподіл між промисловим і торговим капіталом Крім того, потрібно відмітити, що пай" більшим розподілом праці був розподіл між матеріальним і духовним трудом. Це громадини скачок зв'язаний з появою письменності 3 розподілом матеріального і духовного труду К Маркс зв'язував відділення міста від села, яке пройшло біля 6-3 тисячоліття до н.е. Змінились і форми власності, що виразилось у відділенні капі­талу від земельної власності. Безумовно це ступінь в територіальній організації суспільства.

В теперішній час йде становлення нового типу розподілу праці, яке відпо­відає формуванню нового типу виробничих сил, що отримали назву постінду­стрі­­ального. Його характерні риси - автоматизація, комп'ютеризація, інформа­ти­зація, децентралізація, гнучкість виробництва, переважний розвиток сфери віднов­лення життя і послуг Скорочується кількість живого труду, необхідного дня ви­робництва одиниці продукції Суспільство “масового виробництва” і “масового споживання” замінюється “суспільством двох третіх” (Дамьє 1^90). Так почали називати соціальні і професійні шари, які виграють від процесу економічної модер­нізації.

К Маркс класифікував суспільний розподіл праці народи і види: І) загальні, тобто поділ крупних виробництв на крупні роди (промисловість, землеробство, транспорт); 2) часткове, тобто поділ крупних родів на види і підвиди (галузі і підгалузі); 3) одиничні, тобто розподіл труда всередині підприємства

При вивченні країни дуже важливо усвідомити той факт, що активна роль н структурі суспільного розподілу праці перейшла (особливо в машинобудуванні) до одиничного розподілу труда. Після другої світової війни одиничний розподіл праці вийшов за межі окремих підприємств і на цій основі стала розвиватися кооперація. Більш того, одиничний розподіл праці вийшов за рамки національних кордонів і став самою прогресивною частиною міжнародного розподілу праці (частка коопе­рованої продукції у зовнішньоекономічному обміні всього ЄЕС більше 40%) Прогресивність в тому, що на світовий ринок виходить не тільки кінцева стадія відновлюваного процесу, а центральна ланка - сам процес виробництва,

Новітня тенденція заключається в зростанні значення часткового розподілу праці. Проявлення цієї тенденції є усунення відокремлених спеціалізованих опера­цій і повне виготовлення готових продуктів в рамках одного підприємства. В май­бутньому це автоматизовані заводи по виробництву готової продукції. Зараз це машино­будування з роботами, гнучкими виробничими системами, хімічні вироб­ництва, тенденція заміни в сільському господарстві спеціалізованих машин комплексними, які з’єднують в собі спеціалізовані знаряддя по обробці грунту і догляду та рослинами

Тенденція в співвідношенні одиничного і часткового розподілу праці проти­річні. Багатопрофільність підприємств - часто наслідок недостатньої спеціа­­лізації Тому крупні фірми розвинутих країн широко кооперуються з десятками дрібних і дуже дрібних підприємств, де число робітників нерідко не перевершує 10 Ці “шарашки” вузькоспеціалізовані і повністю залежать від заказників, а замовники не можуть обійтись без них, постільки структурно складні фірми не розво­ротливі (гнучкі). Завдяки такому розподілу праці дійсна новинка нерідко на 70 % комплек­тується з стандартних деталей і виробів, раніше освоєних уніфікованих вузлів, що є проявленням явної тенденції зростання ролі часткового розподілу праці

З ростом суспільних виробничих сил підвищується і роль суспільного розпо- цілу праці. Проходить функціональне об'єднання крупних підрозділів виробництва, появляються крупні міжгалузеві функціональні комплекси: паливно-енергетичні, конструктивних матеріалів, інфраструктури, агропромисловий, інвестиційний (фон­доутворюючий, включає чорну і кольорову металургію, машинобудування і тій її частині, в якій ці галузі обслуговує інвестиційний процес; будівельну індустрію, відповідні проектні і наукові інститути

В галузевій структурі виділяються два рівні: функціонально-галузевий і влас-не галузевий. Функціонально-галузева структура відображає основні народно­господарські пропорції: співвідношення між матеріальною і нематеріальними сфе­рами; фондами споживання і нагромадження; співвідношення І і ІІ підрозділів промисловості; груп “А” і “Б” (їх співвідношення відображає поверхневість вироб-ництва до людини: в загальному об'ємі промислового виробництва частка предме- тів споживання в СРСР складала 27-88 %, а в (СПІА 37-40 %); поділ на галузі з ни-зькою і високою органічною будовою капіталу; пропорції між основним виробництвом і інфраструктурою і т.д.

Власне галузева структура відображає загальний, частковий і одиничний розподіл праці. При класифікації галузей в економічній статистиці існує три основ-них критерії: 1) однорідність сировини, що використовується для виробництва про­дукції; 2) подібність технологічного процесу; 3) єдине у функціональному призна­ченні продукції

На склад галузей все більше впливає зміна суспільних цінностей і потреби Спря­мування до здоровою і духовному способу життя призводить до змини виробни­чих пріоритетів Зараз увага вчених прикута до Скандинавських країн, де на видне місце виходять різні соціальні, культурні і екологічні програми.

Галузеву структуру господарства країни як системне поняття добре описує міжгалузевий баланс виробництва \ розподіл суспільного продукту по галузям який, вперше розроблений і використовувався в СРСР в 20 тих роках. Пізніше аме-риканський економіст В.Леонтьєв дав методу економічне обгрунтування. Його основу складає економіко-математична матрична модель, в якій по стрічкам (гори­зонтально) показаний розподіл продукції кожної з галузі (так званий проміжний продукт) по всім іншим галузям у відповідності з коефіцієнтом прямих затрат (зат-

рати вартісні або натуральні)), а також частина продукції, яка поступила в кінцеве споживання (суспільне або особисте, нагромадження, експорт). По стовбцям (вертикально) показана структура вартості галузі її матеріальні затрати, затрати на робочу силу (доходи трудящих), чистий прибуток (Алаєв, 1983)

Технологічна структура. “Економічні епохи відрізняються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці (Марк К). В товарі і технології фокусуються виробничі відносини економічної системи. З кінця 70-тих років в області технологічної структури виробництва спостерігається сильна тенденція “космополітизації”, зв'язана з новим етапом НІР. В міжнародній прак­тиці виділяються 20 базових технологічних напрямків. Заміна ручної і особливо розу­мо­вої праці проходить на основі електроніки, а не на базі механіки. В центрі технологічних змін знаходяться" 1) мікроелектроніка з робототехнікою! викорис­товуються гнучкі і комплексні автоматизовані виробництва. Крім високої якості і низької собівартості забезпечуєгься така властивість, як гнучкість - здатність дати споживачам продукцію на індивідуальний смак без перевищення її собівартості виробів малої серії; 2) використання біотехнології, Вважається, що той, хто кон­тролює доступ до найважливіших винаходів і відкриття біотехнолоії одержить най­потужніший геополітичний вплив; 3) створення нових конструктивних матері­алів Зараз по виробництву і використанню алюмінію не можна судити про рівень розвитку країни В США виробництво сталі порівняно з максимумом скоротилося в 2 рази. Створюються технології одержання матеріалів з заданими властивостями, для виробництва яких використовуються низько- і високотемпературну плазму. Широко впроваджується порошкова металургія; 4) виникають нові технології зв’я­зані з освоєнням космосу; 5) розвиваюся приоритетно технології, зв’язані з поворотом економіки до соціальним і екологічним програмам; 6) впроваджуються нові технології в сфері обороту: електронні гроші, кредитні картки, які ведуть до відмирання грошей.

Технологічна структура тісно зв'язана, як уже було відмічено в главі “Природа країни”, з галузевою і територіальною структурами, а також з екологією країни. При застарілій і нелогічній технології дня врятування геофонду націй і природи є два виходи: 1) скорочення споживань (свідоме) для запобігання незворотних екологічних катастроф; 2) революційна перебудова технологічної структури вироб­ництва. Розуміється другий шлях має переваги, однак він вимагає часу . Тому неможна виключати і перший напрямок розвитку.

Територіальна структура. В основі її лежить територіальний розподіл праці Це ведучий, хоч і не єдиний, фактор Територіальна структура кожної країни маг свою специфіку, свою “географічну логіку”, яка визначається як дією процесу терито­ріа­льного розподілу праці, так і особливостями природи країни, її розміра­ми і конфігурацією, історико-географічними особливостями освоєння, розселен­ням та іншими факторами. Територіальна структура, за словами І М Маєгойза несе в собі увесь “вантаж” емпіричних умов країни.

Територіальний розподіл праці - це частковий випадок суспільного розподі- лу праці, за вираженням N М Баранського, його просторова форма. У визначенні територіального розподілу праці підкреслюються два взаємозв’язаних аспекти: 1)

“експортний”, коли в окремих країнах і районах налагоджується виробництво матеріальних блат і послуг більше внутрішніх потреб; 2) імпортний, коли розви­ває­ться споживання більше внутрішніх виробничих можливостей за рахунок прид­бання продукції ззовні

Територіальна структура виникає на досить високому рівні розвитку госпо­дарства, коли територіальні частини країни об’єднуються (інтегруються) в ціле утворення В понятті територіальної структури є дві сторони: 1) відображає терито­ріальні пропорції, просторову будову в статистичному розумінні; 2) відо­бражає взаємодію територіальних частин господарства країни (це вже систем­ний підхід до аналізу)

В “Географічний енциклопедичний словник” (1989) увійшло визначення терито­ріальної структури господарства, дане ЇМ Маєргойзом: Територіальна структура господарства - сукупність певним чином взаєморозташованих і зчлено­ваних територіальних елементів господарства, які знаходяться в складній взаємодії в процесі розвитку народногосподарської системи (включає населення, сфери, види і результати його діяльності на певній території в комплексі з відповідною соціальною і природною основою).

8,2 Методичні основи дослідження територіальної структури господарства країни (ТСГ)

Почнемо з логічного визначення структури:

S = R [ p (m) ],

де S - структура як варіант системи (інваріант - від французького слова “незміню­ючийся”; R - структуроутворюючі відношення; m - сукупність елементів структури; p - властивості елементів структури. Таким чином, структура S виражає відношен­ня R властивостей p її елементів т.

Розкриємо приведене визначення

1. Що собою представляють елементи т? Іншими словами, які терито­ріальні елементи (об’єкти) розглядаються в якості базових при вивченні терито­ріальної структури ? Є різні представлення про це. В багатьох роботах в якості елементів територіальної структури виступають економічні райони.

Г.В. Приваловський трактує проблему елементів територіальної структури як властивості масштабності ТСГ, яка виражається в співставленні різних за площею територіально-структурних одиниць і наявності граничних меж проявлення особ­ливостей їх розвитку в масштабах тих чи інших географічних таксонів. Верхньою межею вище якої різниці в цьому відношенні не простежуються автор називає макрозони. Нижня межа залежить від масштабу досліджень. При досить високій генералізації тобто при дрібномасштабних (країнознавчих) дослідженнях, такими елементами служать промислові вузли, локальні системи розселення, крупні міста і міські агломерації з прилягаючими зонами їх впливу, дробові економічні інтег­ральні економічні і галузеві райони і різного виду економіко-географічпі системи територіальні співвідношення природних ресурсів, ресурсно- і природно-госпо­дарські, еколого-географічні райони і т.д. Економісти Т І Заславська і Р В Ривкіна при дослідженні соціально-територіальної структури суспільств я країни вико­ристовували в якості ланки адміністративно-територіальні одиниці, що дуже часто робиться в економічній географії, тому що держання статистика прив’язана до цих панок (1983) (Слід підмітити., що це стосується до країн пострадянських і країн СНД. В інших країнах є різні науково-дослідні установи, в тому числі і приватні, які мають свої статистичні дослідження. При такому підході виникають методологічні і методичні проблеми вивчення елементів, інтегруючих всю територію країни, наприклад опорний каркас розселений, інфраструктури та інших неподільних по економічним і адміністра­тивним районам елементам. Опірний каркас розселення має не ієрархічну, а горизонтальну структуру. Природний базис розвитку економіки також не співпадає з соціальними границями, виступає всеохоплюючим елементом територіальиої структури незалежно від границь економічного і адміністративного поділу. Вка­зане протиріччя між “прив’язкою” інформації і задачею країнознавства показати країну в “консолідованому” вигляді вирішується й географії повільно, хоч є вдалі спроби характеристики каркасних, архитектонічних аспектів територіальної струк­­тури.