Тема 1: “Заснування Острозької академії в контексті культурно-історичної ситуації в Європі та в Україні в другій пол. XVI ст.

Питання:

1.Культурно-історична ситуація в Європі в другій половині XVI ст..

2.Культурно-історична ситуація в Україні в другій половині XVI ст..

3.Острог – визначний центр української культури другої половини XVI ст..

4.Засновник Острозької академії князь К.-В. Острозький – некоронований король Руси-України та вільний громадянин Речі Посполитої.

5.Перша фундаторка академії Ельжбета-Гальшка княжна Острозька.

Література:

Ісаєвич Я.Д. Острозька академія як слов’яно-греко-латинський заклад.// Матеріали IV науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. – Острог: Науково-краєзнавче товариство “Спадщина” ім.. князів Острозьких, 1993. – С.56-57.

Халецький О.В. Острог як центр культурного універсалізму XVI ст. в Україні. // Матеріали I-III науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. – Острог: Науково-краєзнавче товариство “Спадщина” ім. князів Острозьких, 1992. – С.86-87.

Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – К.: Наукова думка, 1990. – С.12-18.

Яковенко Н. М. Паралельний світ. – К.: Критика, 2002. – 416 с. – С. 270.

Заєць А. Економічний розвиток Острога в XVI – першій пол. XVII ст. // Острозька давнина. – Львів: Інститут українознавства ім.. І. Крип’якевича НАН України, 1995. – С.32-37.

Пасічник І.Д. Князь Василь-Костянтин Острозький. // Острозькі просвітники XVI-XX ст.– Острог: Національний університет “Острозька академія”, 2000. – С.5-17.

Ковальський М.П. Острозький князь Василь-Костянтин Костянтинович. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997. – С.129-130.

Ковальський М.П. Острозька княжна Гальшка // Острозька академія XVI-XVII ст.. Енциклопедичне видання. – Острог, 1997. – С.125-127.

Ковальський М.П. Гальшка княжна Острозька. // Острозькі просвітники XVI-XX ст. (гол.ред Пасічник І.Д.) - Острог: університет “Острозька академія”, 2000. – С.17-24.

Ковальський М.П. Гальшка княжна Острозька. // Етюди з історії Острога. – Острог: Острозька академія, 1998. – С.29-82.

Tomasz K. Konstanty Wasil Ostrogski (ok.1524/1525 – 1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi Wolynskiej. – Torun: Wydawnictwo Uniwersytety Mikolaja Kopernika. – 1997. – 288s.

Атаманенко В. Б. Курбський Андрій. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. – Острог: Острозька академія, 1997. – С.77-78.

Питання 1: Культурно-освітня ситуація в Європі другої половини XVI ст.

За висловом відомого культуролога Ервіна Панофського, кожне явище культури є проявом (наслідком, симптомом) певної культурно-історичної ситуації. Острозька слов’яно-греко-латинська академія була наслідком культурно-історичної ситуації, що склалася в Європі та в Україні в другій половині XVI ст. Отож, розглянемо культурно-історичну ситуацію другої половини XVI ст. в Європі.

1. До другої половини XVI ст. всі розвинуті європейські країни були вкриті сіткою університетів. Університети як світські вищі навчальні заклади з’явилися ще в ХІ столітті у зв’язку з бурхливим розвитком міст. Найдавнішими університетами Європи були: Болонський університет, який виник ще у ХІ столітті, (це була перша вища школа по вивченню римського права), та перша вища медична школа в Солерно.

У кінці XII – на початку XIII ст. виникли університети у Англії – в Оксфорді та Кембриджі, у Іспанії - в Саламанці, у Португалії – в Лісабоні. у Франції в Монпельє та в Парижі. У 1253 році духівником короля Франції Людовіка Святого – Робером де Сорбоном був заснований богословський факультет Парижського університету – Сорбона.

У XIV ст.. університети з’явилися в Центральній Європі:

в 1348 р. – Празький,

в 1364 р. – Краківський,

в 1365 р. – Віденський,

в 1386 р. – Гейдельберзький.

У XV ст.. з’являються університети в столицях Північної Європи:

в 1473 р. – Упсальський (Швеція),

в 1474 р. – Копенгагенський (Данія).

У добу середньовіччя середня освіта не була відірвана від вищої. Школяр вступав до університету після закінчення граматичної латинської школи у 15-16 років. Його приймали на підготовчий артистичний факультет, де вивчали 7 вільних мистецтв. Це тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія та музика). Вищими науками у середньовіччя вважали богослів’я, медицину та право. Отже. Після закінчення артистичного факультету студенти поступали на богословський, правничий та медичний факультети і по закінченні їх отримували звання доктора богослів’я, права або медицини. Формою навчання були лекції та диспути. Студенти жили в гуртожитках – коледжах. Кожний університет мав суворо регламентований устав, правила, традиції, форму. Система навчання в університетах Західної Європи стала зразком для організації навчального процесу в Острозькій академії. Як і в університетах З. Європи у Острозькій академії вивчали предмети тривіуму (граматика, риторика, діалектика)та квадривіуму (арифметика, геометрія, музика та астрономія), філософію та богослів’я.

У XVI ст. в Європі розготрається рух, започаткований Еразмом Роттердамським за створення тримовних колегіумів, скерованих на вивчення трьох сакральних мов: давньоєврейської, давньогрецької та латинської з ціллю критичного вивчення біблійних текстів. Біблія як головне джерело християнської віри була найголовнішою книгою, на авторитет якої спирались мислителі багатьох поколінь. На відміну від вчених доби Середньовіччя, які підходили до вивчення Біблії схоластично, гуманісти Відродження прагнули до критичного вивчення біблійних текстів. Якщо схоластичний підхід до Біблії вимагав досконалого знання латинської мови, то критичний підхід – вимагав досконалого знання гебрайської та грецької мов, як мов, на яких були написані першоджерела біблійних текстів. У західноєвропейських університетах студійовалась гебрайська та грецька мови, але у порівнянні з латиною вони мали другорядне значення. Навіть найвизначнішого філософа Давньої Греції Аристотеля тут вивчали не з грецького оригіналу, а з латинських перекладів, зроблених з арабської версії. Оскільки в університетах з їх застійними консервативними традиціями досконале вивчення гебрайської та латинської мови було неможливим, виникають нові форми організації інтелектуального життя – академії – товариства вчених, митців, вчителів та учнів. Найбільш вагоме значення для розвитку культури мала Платонівська академія у Флоренції, заснована Лоренцо Медичі (Пишним) (1449-1492) у 1474 р. і керована Марсіліо Фічіно (1433-1499). Академія проіснувала до 1521 р. Крім Марсіліо Фечіно у ній працювали найвідоміші філософи свого часу: Піко делла Мірандола, Макіавеллі, Поліціано. Найбільше уваги вони прифіляли філософії, зокрема вивченню творів Платона. Марсіліо Фечіно переклав з грецбкої на латинську мову твори Платона, Плотіна, Ямвліха, Плокла, Порфірія, Михайла Пселла, частину “Ареопагітик”. Фечіно намагався поєднати вчення Платона з християнською релігією, написав”Платонівська теологія про безсмертя душі”, “Про християнську релігію”. Критицизм гуманістів спонукав їх до текстологічного аналізу Біблійних текстів, а для того потрібно було досконале вивчення першоджерел – перших Біблій, написаних грецькою мовою.

При академіях почали засновуватися власне навчальні заклади – колегіуми. Призначені для вивчення трьох сакральних мов. Колегіуми протистояли богословським факультетам університетів з їх традиційною схоластикою. У 1507 році в Іспанії в м. Алькала був заснований вищий навчальний заклад з трьома факультетами, але найбільше значення мало вивчення трьох сакральних мов. Згодом на базі цього закладу кардинал Франческо Сіменс до Сіснерос засновав тримовний колегіум. Найбільшим досягненням цього колегіуму було видання багатомовної Біблії – Комплютенської Поліглоти (Комплютенія – латинська назва м. Алькала). У передмові було підкреслено, що при підготовці текстів були використані найавторитетніші рукописи. Вперше тут була надрукована Септуагінта. У 1517р. були підготовлені тексти, але переплели їх у 1523 році – всього 600 книг. Продавали по дуже низьким цінам – 6,5 дуката, вважаючи, що на Святому письмі не можна наживатися.

У 1517-18 рр.. при Лувенському університеті було засновано тримовний колегіум Еразмом Ротердамським, який активно пропагував ідею заснування тримовних колегіумів в Європі для досконалого вивчення Біблії.

У 1530 р. король Франції - Франциск 1 заснував королівський колегіум, який дещо потистояв університету, у якому панувала схоластика. У цей же час Оксфордський коледж – Corpus Christus був проголошений тримовним.

Твори Еразма Ротердамського про необхідність заснування тримовних колегіумів були поширені в Україні. Під впливом ідей Еразма Ротердамського була заснована Острозька слов’яно-греко-латинська академія. Проте концепція гебрайсько-грецько-латинсокї освіти, в ній трансформувалася в слов’яно-греко-латинську освіту. Хоча від гебрайської не відмовлялися і польську мову також використовували в навчанні, про що свідчить Хронологія Андрія Римші, де подані назви місяців гебрайською мовою, та конспект студента Острозької академії, написаний полькою мовою. Вивчення мов в Острозькій академії, як і в західноєвропейських колегіумах, використовувалося для вивчення Біблії, для підготовки до друку текстів Острозької Біблії.

Мова є кодом кожної культури. Отже вивчення в Острозі трьох мов було фактично вивченням цінностей трьох культур. В Україні ще протягом X- першої половини XVI ст. латинська культура сприймалася як чужинецька: власна питома культура усвідомлялася як греко-слов’янська.. Засвоєння “західних” “латинських” елементів культури відбувалося, але відбувалося фрагментарно, стихійно, вважалося небезпечним і ворожим для вітчизняної культури. Заснування Острозької академії як слов’яно-греко-латинського закладу засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу – перехід від механічного засвоєння латинських чинників до усвідомленного прагнення творчо поєднати слов’яно-грецьку спадщину з надбаннями культури латинської Західної та Центральної Європи. До складу слов’янського компоненту входила міжслов’янська кирило-мефодіївська спадщина і специфічно українська, характерна тільки для народу України. Прагнення синтезу східних та західних надбань надовго визначило напрямок розвитку української культури. Українська двомовна культура стала тримовною.

Що стосується стилю європейської культури другої пол. XVI ст. Переважно це була ренесансна гуманістична культура, яка стверджувала всемогутність людини. Проте віра у людину, як центр всесвіту вже згасала. Людину ще по-ренесансному сприймали як прекрасну та богорівну, але зникла тверда впевненість у її всеперемагаючій силі. Наступала нова епоха бароко, у якій людина вже не була центром всесвіту, у гармонії зі світом, а протистояла страшному світові зла і часто гинула у боротьбі з ним. Саме таку людину ми бачимо в творах великих письменників та художників того часу. Це був розквіт творчості Тиціана (1495-1596), Шекспіра (1569-1616). Вже була відкрита геліоцентрична система Коперніка (1475-1543), досліди якого продовжив Галілео Галілей (1564-1642). Ідей та погляди західноєвропейських вчених та гуманістів безумовно впливали на діячів Острозької академії.

Культурно-історична ситуація в Європі другої половини XVI ст. визначалася боротьбою європейських християнських країн з Туреччиною. 7 жовтня 1571 р. біля міста Лєпанто (Греція) флот Священної ліги, до якої входили Венеція та інші італійські міста, Римський папа та Іспанія, отримав перемогу над турецьким флотом. Але турки швидко відбудували свій флот і успішно закінчили війну в 1573 р. Венеція віддала їм острів Кіпр. Отже, перед європейським християнськими країнами постала проблема об’єднання в боротьбі з мусульманською Туреччиною. Ця ситуація в Європі також відобразилася на спрямуванні діяльності Острозької академії. Острозька академія виникла для вирішення не лише вузько-національних, але й загальноєвропейських завдань. Одним із головних завдань академії було створення православного патріархату, що було одним з проявів спільних зусиль європейських країн по створенню антитурецької коаліції. Острозька академія була першим вищим навчальним закладом Європи, у якому отримали інституційне об’єднання два типи культури: західноєвропейська ренесансна (латинська) культура поєдналась із вітчизняною (слов’янською, власне українською), що розвивалася на основі греко-візантійської духовності. Це синтезування двох культур: грецької та латинської було наслідком ситуації. що склалася в Європі після битви під Лепанто, коли перед християнськими країнами постала проблема об’єднання.