32

Зміст

Вступ	3
Розділ І Чинники формування сучасної літератури	6
Розділ ІІ Сергій Жадан – поет, прозаїк і громадський діяч	14
Розділ ІІІ Сучасники у баченні Сергія Жадана	19
Висновки	28
Література	31

Вступ

Вивчення творчості поетів минулого дозволяє краще усвідомити особливості історії нашої Батьківщини та зрозуміти витоки сучасного світобачення українців. Однак неможливо жити виключно минулим, адже життя – це постійні зміни.

Знання й розуміння сучасної поезії допомагає виявити особливості світосприйняття наших співвітчизників. Поезія в стислій образній формі спонукає читача не стільки зрозуміти, скільки сприйняти й відчути авторське бачення того чи іншого явища. Завдяки цьому складається цілісна образна картина суспільного життя.

Авторська думка не претендує на об’єктивність, з нею можна погоджуватися чи ні, проте вона завжди виділяє найважливіші проблеми, що хвилюють соціум, і виявляє певні тенденції культурного розвитку. Саме тому варто приділяти більше уваги аналізу творчості сучасних поетів, які є виразниками української суспільної думки та емоцій.

Серед наших співвітчизників спостерігається збайдужіння до загальноукраїнських проблем. Ми починаємо дедалі менше читати і, як наслідок, стаємо обмеженішими. Часто звучить думка про недоцільність вивчення творів окремих сучасних поетів. Подібне можна почути навіть від учителів-словесників. На мою думку, кожний митець, який живе й творить для своїх сучасників, виражає світобачення чималого прошарку людей і заслуговує на увагу.

Моя наукова робота минулого року мала оглядовий характер і була присвячена вивченню творчості сучасних майстрів поетичного слова. Було розглянуто літературні твори, рекомендовані до вивчення Міністерством освіти й науки України. У межах роботи аналізувалася поезія Василя Герасим'юка, Ігоря Римарука, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олександра Ірванця, Василя Слапчука, Сергія Жадана.

Цього року моє учнівське дослідження присвячене вивченню творчості одного автора – Сергія Жадана. Актуальність такої роботи полягає в тому, що цей непересічний автор, включений до шкільної програми, живе і працює на Харківщині. Сергій Жадан – не лише талановитий поет, він – наш співвітчизник. За родом діяльності він педагог, а значить, розуміє проблеми й особливості світосприйняття моїх однолітків.

На мою думку, поезія С. Жадана заслуговує на підвищену увагу школярів старших класів. Її варто включити до програми вивчення творчості письменників рідного краю в 11 класі.

Тема наукової роботи – „Менталітет сучасного українця в поетичних творах Сергія Жадана”.

Мета – з’ясувати особливості авторського бачення портрета сучасника. Для досягнення мети потрібно виконати такі завдання:

• з’ясувати, які чинники впливали на формування сучасної літератури загалом і творчість Сергія Жадана зокрема;

• дібрати поезії, які яскраво демонструють авторське бачення сучасників;

• виокремити показові образи й розкрити їхнє значення в контексті творів;

• порівняти з особливостями світобачення інших сучасних поетів, вираженими через образну систему їхніх творів; зробити висновки про спільні й відмінні риси;

• з’ясувати особливості співвідношення традиції й новаторства у творах Сергія Жадана.

Предметом дослідження є основні сюжети, мотиви й образність, об'єктом – мова віршів Сергія Жадана. Матеріал вивчення – тексти творів автора.

Робота складається зі вступу; трьох розділів основної частини; висновків та списку використаної літератури.

Перший розділ роботи „Чинники формування сучасної літератури” спирається на попереднє дослідження творчості сучасних українських поетів, проведене минулого року. У ньому розглянуто літературні течії, що сприяли формуванню сучасної художньої творчості, літературні угрупування й творчість поетів ХХІ століття.

У другому розділі „Сергій Жадан – поет, прозаїк і громадський діяч” розглянуто життя, творчий шлях Сергія Жадана й особливості його громадянської позиції.

Третій розділ наукової роботи „Сучасники у баченні Сергія Жадана” – власне самостійне дослідження творів поета.

Розділ і Чинники формування сучасної літератури

Тенденції розвитку сучасної української літератури сформували літературні течії, що з’явилися у ХХ ст.: імпресіонізм, експресіонізм, потік свідомості, модернізм, авангардизм, декаденс, символізм [12, 13, 15, 17].

Імпресіонізм – (від франц. – враження) – течія модернізму, яка визначається ушляхетненням мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Сформувався у Франції у кінці ХІХ ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К.Моне „Імпресія. Схід сонця” 1873). Представниками були К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега.

Основними завданнями імпресіоністи вважали витончено передати свої миттєві враження, настрої. У літературі імпресіонізм представлений такими авторами: брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен, С. Цвейг, М. Коцюбинський, М. Вороний.

Характерними ознаками цієї течії є суб'єктивність зображення, ліризм, використання метафор, епітетів, символів, ліричні монологи, використання незакінчених думок, фраз, які допомагають показати плин настроїв, вражень.

Експресіонізм – (від франц. – вираження) – одна з авангардистських   течій у мистецтві. Головним проголошувалось вираження світосприйняття. Досягалося це створенням виразних, яскравих, але умовних, деформованих образів, часто поданих у фантастичному чи гротескному ракурсі. Дійсність зображувалася у зіткненні протилежностей (позитивне – негативне, чуйне – жорстоке)

Потік свідомості – засіб зображення психіки людини безпосередньо „зсередини” як складного і плинного процесу. Представники „потоку свідомості” використовували цей засіб як „техніку”, як спосіб розповіді, який виявляється в тому, щоб показувати психічний процес докладно, з найточнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді „потоку”. Розповідь не підпорядковується хронології чи логіці, вона подається як ланцюг асоціацій, викликаних зовнішніми обставинами.

Модернізм – (від франц. moderne – сучасний, найновіший). Модернізм – це загальна назва нових течій нереалістичного спрямування. „Мистецтво не наслідує життя” (О. Уайльд), воно звільняється від соціальних зобов'язань , й митці прагнуть нових форм.

Авангардизм –  (від франц. – передовий загін) – відгалуження модернізму. Виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль переживає вичерпність своїх зображувальних можливостей. Завдання авангардного мистецтва – розкрити кризові хворобливі явища у житті і культурі, які нерідко подаються у гіперспростованій формі, у запереченні традицій і шуканнях супернової естетики (Рільне Р. М. , Аполлінер, Б. Пастернак, М. Хвильовий, Г. Косинка).

Декаденс – (від франц. – занепад). У центрі – людина, яка відчуває відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віри у майбутнє. Декаденти – покоління , що, за словами О.Уайльда, „співає і плаче” від „прози життя”. Основними мотивами були відчай, сум, песимізм, розчарування. Улюбленими темами стають підкреслена хворобливість і занепад життя, які перетворюються на джерело витончених переживань. Декаденс поєднує різні напрями та течії. Від романтизму він бере неприйняття оточуючого суспільства, розчарування, прагнення втекти від недосконалості життя у світ краси і прекрасної ілюзії.

Символізм  розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму властивий інтерес до проблеми особистості, іносказання та метафоричність, музичність слова. Замість художнього образу  використовують художній символ, що має кілька значень. Для символізму характерні теми самотності, туги, смутку, невдоволення життям. У цьому напрямі найчастіше відображають картини чи образи нечітко, розпливчасто (А. Рембо, М. Метерлінк, Р.Рільке, В. Брюсов, О. Блок).

У кінці 80-х – на початку 90-х pp. XX ст. значної сили набуває процес оновлення української літератури. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу „соцреалізму”. У літературі почали з'являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості.

Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст. – початку ХХІ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові і, як зауважують О.Борзенко й М.Гетьманець, позначає особливості світобачення й світосприймання людини постіндустріального періоду [17:109], – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст. І хоча стосовно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, зупинимось на тому, що більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х pp. і пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування „Бу-Ба-Бу”), а пізніше і з представниками таких груп, як „Пропала грамота”: Ю Позаяк, В. Недоступ; „Лу-Го-Сад”: І. Лучук, Н. Гончар; „Нова дегенерація”: І. Андрусяк, І. Ципердюк та інші [17:88 – 89].

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Далі ми пропонуємо вам детальніше ознайомитися з сучасними літературними угрупуваннями.

Асоціація українських письменників. Утворена 6–8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Основною метою організації АУП є подолання структурно-ідеологічного змертвіння у середовищі українських письменників, що виникло через неспроможність СПУ (Союзу письменників України) реформувати структуру та концептуальні засади до такого рівня, щоб вони повністю відповідали вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст. Підставою для вступу до АУП стало запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука і Тараса Федюка.

4–5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами – І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. 3'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.

„Бу-ба-бу” („Бурлеск-Балаган-Буфонада”). Літературне угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій).

Літугрупування засноване 17 квітня 1985р. у Львові. Період найактивнішої діяльності „Бу-Ба-Бу” (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987–1991 pp. Апофеозом „Бу-Ба-Бу” став фестиваль „Ви-вих-92”, коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1–4.10.1992) поезоопери „Бу-Ба-Бу” „Крайслер Імперіал” (режисер С. Проскурня).

У 1996р. друкований проект „Крайслер Імперіал” („Четвер-6”) практично завершив „динамічний період” існування „Бу-Ба-Бу”. В 1995р. у львівському видавництві „Каменяр” вийшла книга „Бу-Ба-Бу”.

Це літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників „Бу-Ба-Бу” в межах самого угрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. „Бу-Ба-Бу” заснувало свою Академію.

„Музейний провулок, 8”. Літературний „неокласичний гурт”. Виник 1990р. з ініціативи В. Бориспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука. 1992р. видано колективну збірку „Гуманітарна допомога/Humanitare Ніlfe” (українською та німецькою мовами).

„Нова дегенерація”. Поетичне літугрупування існувало у 1991–1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області – Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також „Нова дегенерація”. Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів „Нової дегенерації” перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

„ОЧІ” („Орден чину ідіотів”). Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. У нього входять Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк.

Декларація „ОЧІ” прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово „ідіот” трактується товариством в первісному грецькому значенні цього слова – власник себе. Керівний орган – Рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). „Гімн Ідіотів” складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори – І. Лучук, І. Драк). Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.

„ЛуГоСад”. Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали (все в одному примірнику) альманах „ЛуГоСад-І” і „ЛуГоСад-II”, а також збірки Н. Гончара „Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського „Антологія”.

„Методологічна основа” творчості „ЛуГоСаду” – теорія поетичного ар'єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція „Літературний ар'єргард”, присвячена 10-літтю „ЛуГоСаду” (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ).

Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 25-річчя гурту готується тритомник „ЛуГоСаду”.

„Пропала грамота”. Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х – на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. «Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.

„Пси Святого Юра”. Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу „Хвилі Чорного моря” на борту корабля „World Renaissance” і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю „Св. Юрій Ликаветський” (листопад 1994 р.).

До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до „Псів” приєднався Т. Федюк. Єдиний поки що альманах „Пси святого Юра” (Львів, 1997 р.) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995 р. Альманах являє собою зразок „поєднання непоєднуваного” і до сьогодні перебуває серед найжвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку „псячих” творів також опубліковано „Сучасністю” (1997, № 3).

Творча асоціація „500”. Об'єднання авторів та літературних діячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-х рр. Утворилась 1993 р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація „500” організувала ряд поетичних вечорів під гаслом „Молоде вино”.

Активними учасниками ТА в 1993–1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші.

У 1993р. ТА упорядкувала і в 1994р. видала антологію поезії 80-х рр. „Молоде вино”. У 1995 р. була видана антологія прози 90-х рр. „Тексти”. У 1997р. під егідою ТА „500” був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії „Молоде вино”. Співробітництво з видавництвом „Смолоскип” та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994–1996 pp., сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.

«Червона Фіра». Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу „Бу-Ба-Бу”. У своєрідному стилі «Червоної Фіри» гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Сучасна українська література представлена творчістю багатьох неординарних авторів, поезія яких мало висвітлена в дослідницьких працях.

Творчість сучасних поетів багатогранна, часто складна для розуміння. Для постмодерних творів характерне залучення читача до співтворчості. Засоби такого залучення різноманітні: порушення проблем, актуальних для кожної особистості, протиставлення духовного й буденного вимірів життя (Юрій Андрухович); фрагментарна будова творів з нашаровуванням асоціативних ланцюжків (Віктор Неборак, Олександр Ірванець); використання значеннєво багатих метафор (Сергій Жадан).

Сучасні автори часто торкаються проблеми збереження особистості в суспільстві, ролі духовності в буденному житті, покликання митця. Можна припустити, що саме з цією проблематикою і пов’язане використання елементів біблійних сюжетів і образів у розглянутих віршах.

Василь Герасим’юк трактує народну обрядовість як засіб збереження й передачі засад духовності, загальнолюдських цінностей, морально-етичних норм.

Поезія Ігоря Римарука висвітлює людську душу як вмістилище божественної іскри, що існує поруч із мінотавром побутових проблем.

Поезія Юрія Андруховича поліфонічна, інтертекстуальна: у його творах широко використовуються фрагменти, що забезпечують перегук з творами українських поетів минулого, зокрема з творчістю Григорія Сковороди українських поетів-романтиків. Завдяки промовистому символічному образу двоголосся неба й хліба, вжитому в поезії „Казкар” ліричний суб’єкт віршів Ю. Андруховича, а відтак і сам автор, постає як людина глибокого патріотичного чуття.

Основні ознаки поезії Віктора Неборака – фрагменттарність, яскравість, феєричність. Його віршоване шоу „Генезис літаючої голови” дає змогу уявити місто в усіх проявах його життя, що розгортається на вулицях, у будинках, у транспорті, у душах мешканців, які ковтають емоції, нав’язані телебаченням.

Провідний мотив лірики Олександра Ірванця – життя митця в соціумі, значна роль шедеврів світового мистецтва у формуванні духовного світу людини.

У віршах Василя Слапчука звучить мотив духовного самовизначення

Таким чином, незважаючи на зовнішню несхожість поезій різних сучасних авторів, можемо відзначити й багато спільного в мотивах, проблематиці, образності.