Тема 9 Захист права на життя

1.Зміст п.1 ст.2.

2.Зміст п.2 ст.2

3.Операції сил з підтримання правопорядку.

4. Смерть в умовах позбавлення волі.

5.Зникнення людей.

6.Жертви злочинів проти життя.

7.Охорона здоров’я .

8. Екстрадиція і депортація.

П.1 ст.2 ЄКПЛ передбачає, що право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути позбавлена життя інакше як на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за яке передбачається таке покарання (протоколи №6,13)

В Україні ст..3 КУ, ст..27 КУ – невід’ємність права на життя.

Зміст права на життя складається з:

-невід’ємність права на життя ;

-заборона свавільного позбавлення життя;

-право на позбавлення життя в разі неминучої потреби застосування сили.

Невід’ємність – право на життя ніким не дається, ніхто не може забрати. Право на життя іманентне в силу факту народження.

Заборона свавільного позбавлення життя – право на життя не відноситься до абсолютних, тому КУ у ч.2 ст.18 містить заборону,що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, лише внаслідок неминучої потреби застосувати силу. Такі випадки відповідають п.1 ст.12 КУ і мають визначатись виключно законами України.

Позбавлення життя не розглядається як порушення , якщо воно є наслідком виключно необхідності застосування сили:

• при захисті будь- якої людини від незаконного насильства;

• при здійсненні законного арешту, при запобіганні втечі людини, яка законно перебуває під вартою;

• у діях законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.

Ключовим для встановлення необхідності застосування сили є критерій, який суд називає «абсолютна необхідність». Це встановлюється у рішенні McCann проти UK (1996)

В Україні застосування зброї і спеціальних засобів (за термінологією ЄКПЛ –сила) передбачено п.1-6 ч.1 ст.15 ЗУ «Про міліцію».Заборонено застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людини або збройного нападу чи збройного опору .(ч.2 ст.15 ЗУ Про міліцію).

У практиці про захист від незаконного насильства слід орієнтуватись на справу Andkonican проти Ciptek, в якій ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини) встановив, що застосування сили, що призвела до летального результату не перевищувала абсолютну необхідність і операція порятунку була неадекватно організована і реалізована.

При здійсненні законного арешту або для запобігання втечі – справа McCann and Others us (проти) UK 1996 - ЄСПЛ встановив, що дії солдат, які смертельно поранили членів ІРА вважаються справедливими , оскільки вони були змушені виконувати наказ стріляти на ураження через побоювання, що убиті можуть застосувати бомбу і спричинити серйозні втрати життів.

При здійсненні примирних дій для придушення повстання. У справі Stewart проти UK 1984 ЄСПЛ встановив відсутність вини солдата при вбивстві 13 річного хлопчика в Белфасті через те,що він цілився у ноги людини, яка організувала заколот , але йому підбили приклад і приціл змістився. У справах,що стосувались служб безпеки Туреччини (Ogur проти Turkey 1999) ЄСПЛ встановив, що смерть Огура настала через помилки у плануванні і проведенні спецоперації.

У справі Salman Turkey 2000 суд встановив,що тягар доведення лежить на державі, оскільки особи, що утримувались під вартою знаходились в уразливій позиції і влада зобов’язує їх захищати . Відповідно, якщо особа взята під варту в хорошому стані здоров’я , а потім вона поранена чи хвора, в обов’язок держави входить надати правдоподібне пояснення того,що заподіяло ушкодження.

Випадки насильної пропажі безвісти людини суд вирішує, керуючись також і ст.5 ЄСПЛ. У справі Timurtas проти Turkey суд визнав провину Туреччини через те,що син заявника був арештований службою безпеки і потім 6,5 років (на час розгляду справи) не було звістки. Суд прийшов до висновку,що син мертвий.

У справі Osman проти UK 2000 року суд встановив порушення статті 2 збоку ВБ. Суд встановив,що влада мала знати в момент існування про реальну і безпосередню загрозу життю особи збоку незаконних дій третьої особи і застосування заходів в межах повноважень щоб запобігти настанню загрози.

У контексті ст..2 слід розглядати випадки самогубства, евтаназії і абортів.

Самогубство- позбавлення особою без сторонньої допомоги власного життя, що відбувалося добровільного обміркованого рішення або стану афекту.

Евтаназія – штучне позбавлення життя при наявності волевиявлення особи за допомогою медичних засобів у випадках невиліковної хвороби чи серйозного порушення здоров’я (в Україні – злочин)

Аборт – штучне переривання вагітності .Згідно з постановоб КМУ №926 1993 р. аборт дозволяється у період від 12 до 28 тижнів. Незаконне проведення аборту тягне за собою кримінальну відповідальність (ст..134 ККУ)

У справах Keenam проти UK 1999 I Powell проти UK 2000 суд визнав порушення через бездіяльність органів охорони здоров’я.

Практика ЄСПЛ ґрунтується на тому, о не можна передавати особу із держави-учасниці до держави, в якій цій особі може загрожувати винесення або виконання вироку у вигляді смертної кари.