4.6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу

Однією з організаційних проблем є реструктуризація машинобудівного комплексу та перереєстрація підприємств відповідно до класифікатора КВЕД. У подальшому заготівельні виробництва доцільно залучити до складу металургійних підприємств (комбі-

натів), зокрема до галузі чорної металургії, або навпаки, виокремити відповідні підрозділи в їх складі, що зумовить зміни і у сфері управління.

Іншою організаційною проблемою є необхідність створення великих об'єднань підприємств і організацій різних видів економічної діяльності, включаючи торгівлю і банки, з тим щоб забезпечити конкурентоспроможність виробництва й продукції на всіх етапах її створення і реалізації, а також можливість протистояти великим міжнародним корпораціям на внутрішньому та світовому ринках. У великих структурах можуть вирішуватись два завдання — концентрація виробництва невеликої номенклатури та її розширення.

Формами таких об'єднань можуть бути фінансово-промислові групи, холдингові компанії, консорціуми, кластери тощо, а також нові форми, відмінні від звичних. Не виключається співробітництво з зарубіжними компаніями, особливо з відновленням на новому рівні зв'язків з підприємствами країн СНД. Це особливо актуальним є для підприємств, спеціалізованих по галузях, що належать до військово-промислового комплексу і діяльність яких була високоефективною в умовах єдиного комплексу СРСР. Зараз зв^язки з підприємствами інших країн СНД розвиваються в авіаційній, автомобільній промисловості та інших галузях.

До організаційних проблем належить також проблема підготовки і перепідготовки кадрів. За останні десять років комплекс зазнав великих втрат кадрів, а вимушена бездіяльність підприємств ' частини кадрових працівників призводить до втрати кваліфікації, до відставання від сучасного рівня науково-технічного розвитку. За світовим досвідом у кризові періоди фірми активізували, посилювали конструкторсько-експериментальну діяльність, впровадження інновацій, оновлення виробничого апарату.

Залишається проблемою оновлення продукції. Ця проблема має економічні, психологічні та організаційні корені. Поряд з високою якістю і високим науково-технічним рівнем значної кількості машинно-технічної продукції у цілому галузь продовжує втрачати конкурентоспроможність, відсутні ознаки переходу на інноваційний шлях розвитку. Так, якщо у 1992 р. було видано охоронних документів на винаходи 6462, у 1993 р. — 3209, то у 1999 р. — 1699, 2000 р. — 2944, а в зарубіжних патентних відомствах у 1993 р. — 3472, 2000 р. — 132. Цей процес має ознаки загасання. До речі, у США в 1996 р. видано 109,6 тис. патентів на винаходи, у тому числі на машини, транспортне устаткування і прилади близько 72 тис.

Доцільно використати досвід вітчизняного ВПК, де очолює підприємства машинобудування конструкторська організація чи підрозділи, яким підпорядковується подальша виробнича діяльність і які несуть відповідальність за техніко-економічний рівень продукції, маючи для цього відповідні права.

Необхідно відновити престижність інженерної праці, винахідницької діяльності, поряд з підготовкою у вищих навчальних закладах забезпечити випускників — молодих спеціалістів робочими місцями на машинобудівних підприємствах і в організаціях, враховуючи потребу в кваліфікованих і досвідчених кадрах. Те саме стосується і підготовки кваліфікованих робітників.

За досить чітко вираженої галузевої спеціалізації виробництва і відмінностей підприємств за формами власності, технологією, тривалістю виробничих циклів, масогабаритних характеристиках виробів, класифікацією машинобудівні галузі в цілому являють собою єдиний комплекс із взаємозв'язаними підприємствами. Незалежно від класифікаційної належності у підприємств є загальні для всіх інтереси в інформаційному, фінансовому, маркетинговому забезпеченні, в підтримці на внутрішньому та зовнішніх ринках, в організації постачання й збуту.

Необхідно мати загальнодержавний орган управління комплексом, пристосований до сучасних ринкових умов, який здійснював би функції державного регулювання, координації, прогнозування і планування розвитку комплексу.

Проблемою залишається стан виробничого апарату галузі, з чим пов'язана недостатня сприйнятливість до змін в номенклатурі попиту та впровадженні досягнень науки і техніки. Причина цього — в надзвичайно низькому рівні роботи проектних організацій і проектів, за якими переважно здійснено реконструкцію, розширення діючих і навіть будівництво нових підприємств. Підприємства за технікою і організацією виробництва орієнтовані переважно на серійне чи масове виробництво, не мають гнучких технологій та організації виробництва. Вузька або звужена спеціалізація приводить до дисбалансу виробничих потужностей, нестачі одних або надлишку інших. Покращання проектної справи, підвищення її рівня є однією з найважливіших завдань комплексу.

Стан виробничого апарату погіршився через те, що галузь упродовж останніх 10—12 років вкрай недостатньо фінансувалась, тому зростало моральне і фізичне старіння основних фондів. Складність у тому, що в найближчому майбутньому треба розраховувати на фінансування технічного переоснащення підприємств, як правило, за рахунок власних коштів. Використання запозичених коштів ускладнюється високою відсотковою ставкою кредитів, яка перевищує можливий рівень рентабельності. У такій ситуації важливо сконцентрувати ресурси на тих напрямах, на яких може бути швидко досягнута конкурентоспроможність, або на особливо важливих для економіки країни.

В Україні визначені пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Затверджено низку державних наукових і науково-технічних програм, програм розвитку пріоритетних галузей і виробництв машинобудування. Серед галузей — енергетичне машинобудування, авіаційна і ракетно-космічна промисловість, автомобільне і сільськогосподарське машинобудування, суднобудування тощо. Велике значення для розвитку як машинобудування, так і для інших галузей економіки має випереджальний розвиток наукомістких галузей — електротехнічної і радіоелектронної, приладобудування, інформаційних та комунікаційних систем, виробництва медичної техніки, товарів народного споживання'для тривалого користування. Під час розроблення нових зразків техніки мають бути вирішені завдання ресурсозбереження, виробничої і екологічної безпеки.

Важливим для всієї економіки і для самого машинобудування є розширення зовнішніх ринків збуту продукції, заміна експорту металу, матеріалів, сировини на експорт машин і устаткування, забезпечення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі своєю продукцією. Для цього необхідно збільшити частку комплексу у

виробництві продукції промисловості з 12 % у 2001 р. до 20_

25 % протягом найближчих років.

Переоснащення галузі з використанням гнучких виробничих і управлінських систем, високих технологій, підвищення рівня управління комплексом є необхідною умовою. Це нерозривно пов'язане із завданням переходу на інноваційний шлях розвитку, пожвавленням інвестиційної діяльності.

Незважаючи на величезні втрати, машинобудівний комплекс має перспективи для прискореного розвитку, що визначається наявністю невикористаних виробничих потужностей, значного науково-технічного потенціалу України, а з іншого боку — усвідомленою державною економічною необхідністю мати досить потужний машинобудівний комплекс, відновлений на новій науково-технічній основі.