4.3. Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування

Чинники, що обумовлюють розвиток та розміщення підприємств машинобудування. Розвиток і розміщення підприємств машинобудівного комплексу залежить від дії низки чинників — технічних, соціальних, економічних, природних та ін. Урахування цих чинників є умовою проектування, будівництва, ефективного функціонування підприємств машинобудування.

Технічний прогрес є одним з найважливіших чинників впливу на розвиток і розміщення машинобудівних виробництв. Сучасна науково-технічна революція несе з собою якісні зміни в технології виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управління, в характері трудової діяльності людей.

На вдосконалення виробництва та його раціональну територіальну організацію дедалі більше впливають:

• динамічні зміни в галузевій і виробничій структурі машинобудування, швидка диференціація галузей, зростання темпів оновлення номенклатури продукції та розміщення її асортименту;

• освоєння принципово нових видів машин, устаткування, приладів, створення техніки, що має міжгалузевий характер;

• перехід до створення і широкого впровадження високоефективних систем машин, устаткування, приладів і технологічних процесів;

• збільшення одиничної потужності і продуктивності машин і устаткування;

• ліквідація важкої праці і повна механізація трудових процесів, передусім складальних, навантажувально-розвантажувальних і складських робіт;

• створення повністю автоматизованих дільниць, виробництв, підприємств;

• впровадження автоматизованих систем управління виробництвом на основі програмування та управлінням усім виробничим процесом за допомогою електронно-обчислювальної техніки;

• підвищення якості та інших техніко-економічних характеристик продукції, що вимагає створення відповідних науково-дослідної і експериментальної баз, розвиток інтеграційних процесів;

• перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства: вона виступає як органічний елемент процесу виробництва через робочу силу (діяльність людей, нагромадження їх знань, зростання кваліфікації, досягнення нових рівнів управління, органі-

зації виробництва і праці тощо) і через засоби виробництва (їх удосконалення, розширення, ефективне застосування), це є важливим чинником розвитку і розміщення виробництва.

Вплив науково-технічного прогресу проявляється і в зміні рівня комплектності машинобудівних виробництв. У провідних машинобудівних державах (США, Японія, ФРН) майже не залишилось машинобудівних підприємств, що випускають кінцеву продукцію, які б не отримували зі сторони до 35—40 % комплектуючих виробів. Це приводить до збільшення загальної кількості підприємств, задіяних у виробництві. На розвиток і розміщення виробництва впливає зростання ролі науки, територіальне зосередження науково-дослідних, проектно-конструкторських організацій, вищих навчальних закладів, інтеграція науки і виробництва.

Значний вплив на розвиток і розміщення машинобудування мають трудові ресурси: наявність кваліфікації, ступінь використання, можливість задоволення потреб у додатковій робочій силі. Машинобудування в цілому потребує більше кваліфікованих кадрів, ніж інші галузі промисловості. Зокрема, це стосується верстатобудування, електротехніки, приладобудування та ін.

Наступним чинником, що впливає на розвиток і розміщення машинобудування, є наявність ринків збуту і міжнародний розподіл праці.

У сучасних умовах стає вигідним експортувати не тільки товари, а й переносити виробництва в ті країни і регіони, де є попит на певну продукцію. Так, сьогодні одним з найбільших у світі є ринок продукції машинобудування США. Багато провідних фірм Японії, ФРН, Республіки Корея та інших країн прагнуть розмістити там свої підприємства, аби мати більше можливостей для реалізації своїх товарів. В Україні ж, навпаки, недостатня місткість внутрішнього ринку не сприяє зацікавленості щодо розвитку тут машинобудування з боку потенційних інвесторів.

За таких умов суттєвим обмежувальним чинником для розвитку і розміщення машинобудування є також міжнародний розподіл праці. Сьогодні в галузі машинобудування у світі йде глобалізація пропозиції, а не попиту. Великі монополістичні угруповання, сконцентрувавши фінансові, інтелектуальні, виробничі ресурси, розподіляють ринки збуту машинобудівної продукції. Тож вийти на зовнішній ринок можливо лише по тих напрямках, де є незаперечні досягнення. Для України це — виробницт-

во авіакосмічної техніки, окремі види енергетичної та електротехнічної продукції, суднобудування, деякі види важкого машинобудування та ін.

Незважаючи на значення зовнішніх чинників, що впливають на розвиток і розміщення машинобудування, основним все-таки слід вважати наявність внутрішнього ринку в країні. Саме цей ринок здатен сприяти розвитку таких високотехнологічних галузей, як приладобудування, електронна промисловість, а також повноцінному розвитку виробництва авіаційної техніки та суднобудування.

На розміщення машинобудівних виробництв певний вплив має транспортний чинник — витрати на транспортування сировини на машинобудівні заводи, а також готових машин до споживачів. З розвитком науково-технічного прогресу, появою нових конструкційних матеріалів вплив транспортного чинника знижується. Найбільше значення транспортний чинник має для підприємств металомісткого машинобудування. Розміщення нетранспортабельної продукції орієнтується виключно на споживача. Так, на Донбасі розміщені основні виробники гірничошахтного і металургійного обладнання, де також розташовані і основні споживачі цієї продукції та постачальники металопрокату — основного конструкційного матеріалу.

На розвиток і розміщення машинобудування здійснюють певний вплив також природні умови і ресурси. Природно-кліматичний чинник в умовах України не справляє визначального впливу на розвиток і розміщення машинобудування. Ресурсні обмеження насамперед стосуються водного чинника. Водні ресурси на Україні розміщені вкрай нерівномірно. Враховуючи нестачу водних ресурсів у східних і південних регіонах, тут недоцільно розміщувати великі автомобільні комплекси, масове виробництво заготовок тощо.

Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування. Розміщення основних галузей машинобудування та зміни в його територіальній структурі за обсягом товарної продукції, вартістю промислово-виробничих фондів, чисельністю працюючих, що відбулися за останні роки, показано в табл. 3.45 та на рис. 3.7.

Як видно з табл. 3.45, переважна частина підприємств машинобудування і металообробки сконцентрована в областях з найбільш високим рівнем економічного розвитку розміщення тут науково-дослідної бази та кваліфікованих кадрів, а також у регіонах з розвиненою металургійною базою.

Таблищ 3.45

ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 1990—2000 рр., %

Регіони Товарна продукція Промислово-виробничі фонди Промислово-виробничий персонал

1990 2000 1990 1999 1990 2000

Україна 100 100 100 100 100 100

АР Крим 3,4 4,3 3,4 2,8 3,5 2,7

Вінницька 2,5 1,8 2,3 1,9 2,6 2,7

Волинська 1,1 0,8 1,4 1,2 1,0 1,2

Дніпропетровська 7,8 9,8 8,9 9,5 7,4 8,3

Донецька 7,1 13,2 9,4 10,7 8,7 10,3

Житомирська 1,8 1,1 1,4 1,6 2,1 2,0

Закарпатська 1,8 0,3 1,4 1,3 1,7 1,4

Запорізька 7,6 10,0 8,2 8,1 7,0 9,1

Івано-Франківська 1,4 0,6 1,4 1,6 1,5 1,4

Київська (без м. Києва) 2,5 2,7 2,3 2,4 2,4 2,2

Кіровоградська 2,1 1,4 2,8 2,2 2,2 1,6

Луганська 5,5 3,8 5,5 4,9 5,8 5,4

Львівська 7,1 3,2 4,9 3,9 6,4 5,0

Миколаївська 2,9 3,6 3,5 3,5 3,0 3,7

Одеська 3,6 3,1 3,5 3,7 3,7 2,8

Полтавська 3,7 5,2 3,5 3,5 3,5 4,2

Рівненська 1,0 0,7 1,3 1,4 1,3 1,0

Сумська 2,8 4,8 3,6 4,5 2,9 4,7

Тернопільська 1,1 0,6 1,2 1,3 1,2 1,1

Харківська 12,7 12,3 13,0 12,8 12,2 12,1

Херсонська 2,5 1,3 2,5 2,5 2,5 2,3

Хмельницька 3,0 1,8 2,6 2,4 3,0 2,5

Черкаська 2,3 1,3 2,5 2,6 2,6 2,4

Чернівецька 0,9 0,5 1,0 0,9 1,0 0,8

Чернігівська 1,7 1,5 1,6 1,5 1,8 1,8

м. Київ 10,1 10,3 7,6 7,3 9,0 7,3

Зокрема, найбільші основні промислово-виробничі фонди та промислово-виробничий потенціал машинобудівного комплексу зосереджено в Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Львівській областях, та в столиці України — Києві. За обсягом виробництва товарної продукції в 2000 р. виділялись Донецька та Харківська області, Київ, а також Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Сумська області та АР Крим, в яких сконцентровано майже 70 % виробництва товарної продукції. На дещо нижчих позиціях були Миколаївська, Львівська та Одеська області, де за останні роки значно скоротилися обсяги виробництва продукції машинобудівного комплексу. Питома вага інших областей за всіма вище названими показниками була незначною. Особливо низькою питомою вагою виділяються західні області України (крім Львівської), що підтверджує депресивний рівень їх розвитку.

Розглянемо розміщення основних галузей та зміни в територіальній структурі.

Енергетичне машинобудування. У 1990 р. 52,5 % випуску продукції галузі припадало на Харківську область; 21,3 — Черкаську; 11,1 — Полтавську; 8,1 — Закарпатську; 4,1 — Дніпропетровську, 0,6 % — на Донецьку область.

У 2000 р. найбільшими виробниками енергетичного машинобудування стали: Миколаївська (53,5 %), Харківська (22,0), Дніпропетровська (11,7) і Сумська (9,7 %) області.

Підйомно-транспортне машинобудування. У 1990 р. найбільша частка виробництва галузі припадала на Львівську область — 44,8 %. Виробниками цієї продукції були також Дніпропетровська (10,9 %), Луганська (7,4), Запорізька (6,5), Одеська (10,5), Донецька ( 5,1) та Кіровоградська області (4,7 %).

У 2000 р. частка Львівської області зменшилась у 2,9 раза, Одеської — 4,2 раза, проте різко збільшив свою питому вагу Київ — у 7,8 раза.

Електротехнічна промисловість певною мірою представлена в усіх областях України. У 1990 р. найбільша частка продукції вироблялась у Харківській і Запорізькій областях: відповідно 19,4 і 16,7 %. Виробниками продукції були також Донецька область — 7,3 %, Хмельницька і Херсонська та Київ — по 6,0, Луганська — 4,4, Полтавська — 4,2, Львівська — 4, Дніпропетровська — 3,2, Київська — 3,0 %. Сьогодні лідерами у виробництві електротехнічної продукції є Запорізька і Харківська області — 17,3 і 23,0 %. Помітно збільшила свою частку Одеська і Дніпропетровська області.

Зменшилась питома вага Полтавської, Волинської, Івано-Франківської областей. У цілому електротехнічна промисловість характеризується збереженням набутої територіальної спеціалізації.

Хімічне і нафтове машинобудування. Найбільшим виробником цього виду обладнання в Україні є Сумська область: у 1990 р. на неї припадало 32,8 % всього випуску. Великі обсяги продукції виготовлялись у Львівській (9,3 %), Запорізькій (8,8) області, Києві (7,9) та Дніпропетровській області (6,8 %). За період 1990—2000 рр. ще більше зміцнила свої позиції лідера у виробництві хімічного і нафтового обладнання Сумська область, де випускається 50,3 % продукції цієї підгалузі. Помітно знизилася питома вага Одеської області, Києва, Житомирської області. Поряд з Сумською зросла також частка Донецької та Чернівецької областей.

Верстатобудівна та інструментальна промисловість. Підприємства галузі розміщені майже в усіх регіонах України (крім трьох областей). Головними щодо розвитку цієї галузі були Одеська (15 %), Запорізька (11,2), Хмельницька (9,4), Житомирська (9,8), Харківська (8,8), Львівська (7,2) області, Київ (7,1) і Полтавська область (5,1 %), частка яких становила 73,6 % загального випуску. За період 1990—2000 рр. відбулися істотні зміни в територіальній структурі галузі. Зросла частка Дніпропетровської, Донецької, Запорізької областей. І, навпаки, суттєво знизилася частка Одеської, Хмельницької, Львівської, Житомирської, Харківської областей. У 2000 р. на чотири області (Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку і Полтавську) та Київ припадало 73,0 % загального випуску продукції верстато-інструментальної промисловості.

Приладобудування. Центром галузі в Україні можна вважати Київ, де в 1990 р. вироблялося 35,2 % загального випуску її продукції. Другою за масштабами розвитку приладобудування була Запорізька область — 11,6%, великими центрами — Вінницька (7,7 %), Черкаська (6,3), Львівська (5,4), Харківська (5,0 %) області. У 2000 р. територіальна структура галузі дещо змінилася. Київ залишився лідером, збільшивши свою частку до 41,0%. Збільшилася частка Харківської, Дніпропетровської і Донецької областей. Значно скоротилося приладобудування в Закарпатській, Житомирській, Київській, Вінницькій областях.

Автомобільна промисловість. Головними центрами автомобілебудування у 1990 р. були Запорізька, Полтавська і Львівська області: на них припадало відповідно 24,3, 23,1 і 13,0 % (60,4 % загального обсягу продукції галузі). Помітного розвитку галузь досягла в Луганській області — 5,8 %; Києві — 5,9, в областях Одеській — 4,2, Херсонській — 4,1, Волинській — 2,4 % загаль-

ного випуску. За період 1990—2000 рр. суттєво зменшилась питома вага Волинської та Львівської областей. У загальному обсязі випуску найбільше зросла частка АР Крим, Сумської та Чернігівської областей.

Підшипникова промисловість. Виробництво підшипників в Україні сконцентроване переважно в трьох областях: Харківській, Вінницькій, Волинській, де в 1990 р. вироблялося відповідно 43,6, 32,3 і 24,1 % продукції галузі. У 2000 р. лідерство зберегла Харківська область, частка якої досягла 58,7 %. Дещо зменшилась частка Вінницької області. З'явились нові, хоча й незначні за обсягами, виробники підшипників у Донецькій і Чернігівській областях.

Тракторне і сільськогосподарське машинобудування. Найбільшим регіоном розвитку галузі є Харківська область, частка якої в 1990 р. становила 35,1 % загального випуску цього виду техніки. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значні обсяги виробництва сільськогосподарської техніки мали також Запорізька (7,4 %), Кіровоградська (6,3), Херсонська (4,6), Волинська (3,4), Рівненська (3,6), Тернопільська (3,9) та Дніпропетровська (3,1%) області.

У 2000 р. зі значним відривом лідером тракторного і сільськогосподарського машинобудування залишилась Харківська область — 41,0% загального випуску. Зберегли свої позиції Запорізька, Кіровоградська, Вінницька області. Зросла частка Полтавської області і Києва. Зменшилася питома вага Дніпропетровської і Сумської областей.

Будівельно-шляхове і комунальне машинобудування. Найбільшими центрами розвитку галузі в 1990 р. були Київ — 17,2 %, Запорізька область — 16,7, Київська — 10,5, Чернігівська — 12,4, Полтавська — 7,8, Донецька — 6,7, Харківська — 5,5, Вінницька та Житомирська області — по 4,4 % загального обсягу випуску продукції. У 2000 р. збільшилась частка Полтавської області. Разом з тим зменшилась питома вага Житомирської та Вінницької областей.

Машинобудування для легкої і харчової промисловості та побутових приладів. Підприємства галузі розміщені в усіх областях України. Значними за обсягами виробництва були області в Центральному, Східному і Причорноморському регіонах держави. Так, у 1990 р. на Київську (разом з Києвом) припадало 13 %, Донецьку область — 10,3 % загального обсягу продукції галузі, Харківську, Одеську і Полтавську — по 10,2, Запорізьку — 7,7, Вінницьку — 7,0, Хмельницьку — 5,2 %. У 2000 р. існуюча структура в основному збереглася, проте найбільші за обсягами виробництва галузі стали Донецька і Вінницька області: відповідно 43,9 і 11,4 %.

Виробництво санітарно-технічного і газового обладнання та виробів були сконцентровані переважно в Луганській області — 26,8 %, Дніпропетровській — 17,7, Донецькій — 13,2 і Харківській — 13,9 % (всього 71,6 %). Суттєвими виробниками є Київська область і Київ — відповідно 8,3 і 4,4 % та Львівська область — 5,7 %. У 2000 р. різко, в 7 разів, збільшилася питома вага Києва і досягла 28,0 %. Зменшилась частка Харківської і Львівської областей.

Авіаційна промисловість. Центрами розвитку галузі в Україні у 1990 р. були: Київська область (включаючи Київ) — 40,7 %, Запорізька — 25,5 і Харківська — 16,7. Окремі виробництва розміщувались у Дніпропетровській, Луганській, Донецькій, Закарпатській, Сумській, Хмельницькій, Вінницькій та Чернігівській областях.

У 2000 р. лідером розвитку галузі стала Запорізька область — 43,7 % загального випуску. Частка Київської області (разом з Києвом) зменшилась, а Харківської — зросла. Фактично припинилось виробництво в Чернігівській та Вінницькій областях.

Суднобудівна промисловість. Основні підприємства галузі розміщені в Миколаївській області — 49,7 % загального обсягу виробництва, Херсонській — 16,8, Києві — 12,9, АР Крим — 11,2 % (усього більше 90,0 %).

У 2000 р. виробництва галузі в Миколаївській області та Києві становило відповідно 43,7 і 11,2%. Скоротилося виробництво в Херсонській області, а в АР Крим зросло в 1,2 раза.

Радіопромисловість. Підприємства галузі розміщені в 16 регіонах України. У 1990 р. найбільші за обсягом виробництва були сконцентровані в Хмельницькій області — 16,9 % загального обсягу, Львівській — 13,8, Запорізькій — 11,1, Луганській — 11,0, Дніпропетровській — 8,9 %, Харківській області — 8,1 та Києві — 8,9 %. За період 1990 — 2000 рр. сталися суттєві зміни в територіальній структурі галузі. Так, майже у 14 разів зменшилася частка Луганської області. Разом з тим зросла частка Києва і Запорізької області.

Промисловість засобів зв 'язку. Більше 80 % продукції галузі в 1990 р. були розміщені у Львівській (44,1 %), АР Крим (14,2), Дніпропетровській (9,1), Запорізькій (7,0), Донецькій областях (7,2) та в Києві (7,0 %). У 2000 р. спостерігалися суттєві зрушення в територіальній структурі галузі: майже в 38 разів зросла частка Харківської області, яка досягла 30,6 % загального обсягу виробництва в країні, в 1,7 раза — Дніпропетровської області, у 14,8 — Одеської.

Електронна промисловість представлена в кожному регіоні України, крім Волинської області. У 1990 р. спостерігалося порів-

няно рівномірне розміщення виробництва в більшості регіонів: від З до 8 % загального обсягу. У 2000 р. ситуація дещо змінилась. Зокрема, помітно збільшилась концентрація виробництва галузі в Києві — з 4,2 до 23,0 %, Київській області — з 4,8 до 22,7 %, Полтавській — з 1,9 до 9,9 %. Зменшили свою частку в загальному обсязі виробництва: Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська, Кіровоградська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та АР Крим.