29. Фінансова політика єс 2007-2013 рр

У 2007—2013 рр. Євросоюз планує видати 50 млрд. євро на зовнішню діяльність з метою утвердити за ним статус регіональної потуги та впливового гравця на міжнародній арені. Для забезпечення більшої ефективності та цілісності зовнішніх дій ЄС, з 2007 року вони будуть фінансуватися у рамках шести «фінансових інструментів»: інструмент підготовки до вступу (ІПВ), який пошириться на офіційно визнані (Туреччина, Хорватія, Македонія) та «потенційні» держави — кандидати на приєднання до ЄС (решта країн Західних Балкан); європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), котрий охопить країни — сусіди розширеного ЄС зі Східної Європи, Закавказзя та Південного Середземномор’я; інструмент співпраці з питань розвитку та економічної співпраці, який стосуватиметься країн, що розвиваються, неохоплених ЄІСП; зрештою, інструменти стабілізації, гуманітарної та макрофінансової допомоги, що спрямовуватимуться на допомогу будь-яким третім країнам, які переживають політичну, фінансову чи гуманітарну кризу. Найбільше виграють від ухвалення «фінансових перспектив» на 2007—2013 рр. десять нових держав — членів ЄС, яким обіцяно на цей період загалом 157 млрд. євро структурної допомоги. Загальний обсяг видатків Євросоюзу 27 держав-членів (з запланованим вступом до ЄС Болгарії та Румунії з 1 січня 2007 р.) на 2007—2013 рр. не перевищить 862 млрд. євро, що складає лише 1,045% сукупного валового національного доходу ЄС.

30. Системна криза і системні перетворення в економіці перехідного періоду

Перехідному періоду від адміністративної системи до ринкової, на думку деяких авторів, властива системна, трансформаційна криза. Дійсно, це положення відбиває дуже істотну рису сучасної кризи, її важливий зміст, адже мова йде про перехід від однієї економічної системи до іншої, про трансформацію командної економіки у ринкову. Ця характеристика нинішньої кризи є неповною, оскільки заміна системи не вичерпує змісту цього перехідного періоду. Це пов'язано з тим, що він відбувається в час, коли розвинені країни переходять від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку. Отже, є всі підстави характеризувати сучасну економічну кризу як стадіальну, оскільки вона пов'язана з НТР, з переходом до принципово нової техніки і технології на нову, постіндустріальну стадію розвитку. Складність стадіальної кризи означає, що вихід з неї передбачає взаємопов'язану систему заходів. Передусім це подолання спаду виробництва, інфляції, забезпечення не тільки фінансової, а й загальноекономічної стабілізації як передумови економічного зростання, оновлення основного капіталу. Цей блок заходів застосовується для подолання циклічної кризи. Водночас мають здійснюватися заходи щодо перетворення виробничих відносин, властивих командній системі, на систему відносин ринкової економіки. Це — роздержавлення, приватизація і демонополізація економіки. Тут йдеться про систему заходів, спроможних забезпечити вихід з системної кризи, трансформацію командної економіки у ринкову. І нарешті, стадіальна криза охоплює поряд з зазначеними елементами також перебудову структури економіки на основі переходу до нового технологічного способу виробництва, до постіндустріальної стадії суспільно-економічного прогресу.