27. Антикризовий досвід Південної Кореї

На жаль, під час дискусій щодо виходу з кризи ніхто не розповів про заходи, які дозволили Південній Кореї швидко подолати наслідки потрясінь 1998 року.

Антикризова політика корейського уряду передбачала, що лише категорична відмова від підтримки державною великих корпорацій змусить їх керівництво цінувати та ефективно використовувати фінансові ресурси, поважати інтереси дрібних акціонерів як важливих постачальників такого ресурсу.

На думку корейських чиновників, успішність економіки залежить не тільки від обсягу залучених інвестицій, але й від ефективності їх використання. Для цього слід вдосконалити систему корпоративного управління, яка повинна забезпечити належну мотивацію, відповідальність менеджерів і захист прав акціонерів.

Масовій втечі іноземних інвестицій, переконаний уряд країни, можна запобігти, лише переконавши іноземних інвесторів, що вкладені кошти не будуть вкрадені менеджерами та контролюючими акціонерами.

Для цього були підвищені вимоги до розкриття інформації емітентами, до складу наглядових рад корпорацій обрано багато незалежних директорів-іноземців, запроваджено жорсткіше регулювання правових стосунків з пов'язаними особами, підвищено відповідальність посадових осіб компаній за завдані корпорації збитки.

Вжиті заходи дозволили Південній Кореї досить швидко стабілізувати ситуацію у 1998 році, а з кризи 2009 року вийти з мінімальними втратами.

Конкурентоспроможність економіки значною мірою залежить від ефективності корпорацій. Ключову роль тут відіграють закони, за якими компанії створюються та функціонують.

Від якості регулювання залежать не тільки обсяг залучених інвестицій і промисловий розвиток країни, але й сприятливість інвестиційного клімату, соціальна стабільність та рівень технологічного розвитку.

28. Надайте порівняння інтеграційним стратегіям нафта та меркосур

Как и другие региональные интеграционные блоки, НАФТА организовано с целью расширения экономических связей (прежде всего, взаимной торговли) между странами-участницами. Запрещая государствам-членам дискриминацию в отношении взаимных товаропоставок и инвестиций, НАФТА устанавливает протекционистские правила против внешних производителей (в частности, в текстильной промышленности и автомобилестроении).

Экономическая интеграция в Северной Америке отличается от интеграции в Западной Европе и Азии, основанных на согласованной регулирующей деятельности многих высокоразвитых государств.

В других регионах интеграция осуществлялась «сверху вниз», когда межправительственные соглашения стимулировали контакты предпринимателей разных стран. В НАФТА, наоборот, процесс интеграции шел «снизу вверх»: сначала высокого уровня достигли межкорпоративные связи, а затем на их основе принимались межгосударственные соглашения.

Внутри НАФТА, в отличие от ЕС и АТЭС, есть только один центр экономической силы – США, чья экономика в несколько раз превосходит Канаду и Мексику вместе взятые. Эта моноцентричность облегчает управление (страна-лидер легко может навязать свои решения более слабым партнерам), но одновременно создает среду потенциальных конфликтов (партнеры США могут оказаться недовольными своим подчиненным положением). Кроме того, интеграция оказывается однобокой: Канада и Мексика тесно интегрированы с США, но не друг с другом.

Цели НАФТА:

- устранение таможенных и паспортных барьеров и стимулирование движения товаров и услуг между странами-участницами соглашения;

- создание и поддержание условия для справедливой конкуренции в зоне свободной торговли;

- привлечение инвестиций в страны-члены соглашения;

- обеспечение должной и эффективной защиты и охраны прав интеллектуальной собственности;

- создание действенных механизмов внедрения и использования Соглашения, совместного решения споров и управления;

Учитывая, что НАФТА превышает МЕРКОСУР по территории и населению вдвое, по ВВП в 7 раз, а по товарообороту в 28 раз, латиноамериканские участники саммита проголосовали за проект Бразилии. «Рынок Южного конуса» оказался наиболее эффективно развивающимся интеграционным блоком Латинской Америки. Создание МЕРКОСУР привело к увеличению взаимной торговли между его участниками: за 1991-1997 она выросла примерно в 6 раз, хотя товарооборот стран Южного конуса с развитыми странами почти не меняется. В зоне свободной торговли четырех стран ликвидированы таможенные пошлины и другие ограничения на 90% товаров, согласованы общие внешние тарифы для торговли с третьими странами на 85% импортируемых товаров. Идет обсуждение условий создания в среднесрочной перспективе единой коллективной валюты (по образцу западноевропейского евро).