Страхова діяльність як засіб виведення коштів, здобутих злочинним шляхом на територію офшорних центрів та юрисдикцій

В офшорному страховому бізнесі відомі два типи компаній:

• компанії внутрішнього страхування (“captive insurance”);

• перестрахувальні фірми (“reinsurance companies”).

У певних ситуаціях доцільно створювати компанії першого типу. Якщо обсяг страхування досить значний, а ймовірність настання страхового ризику мінімальна, то страховими послугами вигідніше користуватись у власної страхової фірми. У цьому разі прибуток від страхової діяльності та страхові резерви залишаються материнській компанії.

Перестрахування, по суті, є повторним страхуванням того ж самого ризику з метою забезпечити безпеку страховика від раніше взятих зобов’язань. Отже, виникає можливість страхувати ризики, що за обсягом значно перевищують “потужності” страховика. З цією метою укладається угода з перестрахувальною фірмою, відповідно до якої їй передається частина ризиків та страхових резервів.

Сутність використання перестрахувальних операцій полягає у такому. Компанія-страхувальник укладає договір з фірмою-страховиком. Ця фірма, водночас, перестраховує ризики в офшорній страховій компанії, зареєстрованій першою компанією в одній з офшорних юрисдикцій. Унаслідок цього кошти, що надходять у вигляді страхових премій, через посередника зараховуються на рахунок офшорної фірми. Перестрахувальна фірма діє на основі принципу солідарної відповідальності: страхові ризики розподіляють між страховою компанією та фірмою в офшорній зоні. Аналогічно розподіляється і страхова премія. Водночас фірма-страховик досягає такої мети. По-перше, у більшості країн на величину страхових внесків зменшується оподаткований прибуток. По-друге, значна частина коштів, сплачених у формі страхових внесків, залишається під контролем фірми-страхувальника та може бути використана для створення неформальних фондів коштів, для інвестицій за межами країни або повернута в національну економіку у формі неоподаткованого прибутку

Операції з перестрахування ефективно використовуються для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. У цьому випадку під їх прикриттям здійснюються розшарування та інтеграція брудних капіталів.

При аналізі тенденцій та рівня кримінальності фінансово-господарських операцій, що вчиняються вітчизняними підприємствами за участю офшорних компаній, можна виокремити такі закономірності:

• під прикриттям задекларованого виробництва ці підприємства здійснюють переважно комерційну діяльність щодо вивезення дешевої сировини та ввезення імпортних товарів;

• фінансові внески більшості вітчизняних та іноземних учасників цих підприємств мінімальні та здатні лише замаскувати основну (тіньову) комерційну діяльність;

• реальні прибутки підприємство приховує за кордоном або мінімізує за допомогою штучної кредиторсько-дебіторської заборгованості або фіктивних збитків. [6]

Інвестиційна діяльність як засіб інтеграції у фінансовий обіг України коштів, легалізованих за участю офшорних юрисдикцій

Сьогодні, ефективним механізмом повернення легалізованих коштів у фінансовий обіг України є здійснення інвестицій. Однак виникає запитання: Чому інвестиції є привабливою формою/інструментом інтеграції брудних грошей у фінансову систему держави?

Відповідь на нього полягає у такому.

На думку Д. Кравцова, «в науці фінансового і господарського права інвестиції виступають у формі капітальних вкладень на відтворення матеріально-технічної бази суспільства і держави, а фінансові правовідносини складаються в процесі фінансування капітальних вкладень»/.

На законодавчому рівні визначення інвестицій міститься у ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ: інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект; такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.

Отже, можна дійти висновку, що інвестиції є універсальним способом розміщення доходів, одержаних злочинним шляхом, оскільки до категорії інвестиції можна віднести, будь-що: від грошей до прав інтелектуальної власності.

За даними Державного комітету статистики, одними з лідерів по інвестуванню капіталів в Україну є Кіпр та Вірґінські Острови (Британські), частка інвестицій яких станом на 1 жовтня 2008 р. становила 1 млрд. 248 тис. дол. США.

Тобто держава офіційно визнає той факт, що лідерами по обсягу інвестицій в економіку та фінансову систему держави є де-факто і де-юре офшорні зони (юрисдикції).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. р 93/96-ВР державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, об­ласними, Київською та Севастопольською Міськими державними адміністраціями про­тягом трьох робочих днів після їх фактично­го внесення.

Пунктом 3 Положення про порядок дер­жавної реєстрації іноземних інвестицій, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928, передба­чено, що для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор подає органу державної реєстрації документи, зокрема інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції, заповнене за формою і в порядку згідно з цим Положенням. Відпо­відно до п. 5 останнього державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстра­ційного номера, який засвідчується підпи­сом посадової особи та скріплюється печат­кою органу державної реєстрації. Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвес­тиції.

З наведених правових норм вбачається, що державна реєстрація іноземних інвести­цій здійснюється з метою отримання пільг і гарантій, передбачених нормами вказаних законів; правовою підставою, що породжує правові наслідки у вигляді отримання таких пільг і гарантій, є саме державна реєстрація органом державної реєстрації іноземної ін­вестиції, а інформаційне повідомлення, яке складається інвестором, є лише інформа­цією, документом, який після засвідчення його підписом і штампом (печаткою) органу державної реєстрації посвідчує факт держав­ної реєстрації іноземної інвестиції.

Однак реєстрація іноземних інвестицій, за своєю правовою природою не є обов'язко­вою — інвестор може і не здійснювати реє­страцію іноземних інвестицій. Проте за та­ких умов він (інвестор) буде позбавлений можливості використовувати пільги, перед­бачені законодавством для інвестора.

Відтак, виникає необхідність впрова­дження більш дієвих механізмів, які дозво­ляли б ідентифікувати походження інвести­ції та реальних власників таких інвестицій.

З цього приводу О. Київець наводить при­клад Великої Британії, де банкам та інвести­ційним фондам заборонено проводити опера­ції із зарахування на свої рахунки коштів з-за кордону, якщо відправник грошей не під­твердить сплату податків у своїй країні. [3. C.152]