Типова структура офшорних юрисдикцій (узагальнення)

Щоб розібратися в офшорній банківській діяльності, слід чітко уявляти, що вона є не тільки елементом світової фінансової системи, а й самостійною структурою зі своїми компонентами, якими легко можуть скористатися шахраї і правопорушники, що займаються легалізацією злочинних доходів, бажаючи репатріювати грошові кошти у свою країну, вивести їх з-під контролю правоохоронних органів або замаскувати їхнє походження і власника, знайти в офшорних фінансових сховищах характеристики, які у багатьох відношеннях можна використати для своїх цілей. До компонентів цієї сфери належать:

- банки, що є філіями або відділеннями банків у країнах з чітко розробленою правовою системою. Якщо у своїй країні такі банки дотримуються встановлених норм, то в країнах, що виступають фінансовим притулком, вони дозволяють собі діяти менш сумлінно, фактично за подвійними стандартами;

- місцеві банки. Останнім часом в офшорних фінансових центрах різко зрос¬ла кількість новостворених банків. Вони засновуються відносно швидко, прохо-ідячи мінімальну перевірку в разі забезпечення базового розміру капіталу. Тим са¬мим створюються самі широкі можливості для шахрайства;

- міжнародні комерційні корпорації, що дозволяють забезпечувати конфіденційність у фінансових справах, зокрема, в питаннях приватного придбання, володіння чи продажу власності з послугами високого рівня відповідаль. Здебільшого такі корпорації створюються в країнах, у яких за законом не може розголошуватися інформація про директорів або власників компаній. Завдяки перевагам та простоті створення їх чисельність останнім часом значно зросла, а в зв'язку з подальшими спробами встановити державний контроль над офшориими банками, вони повинні стати ще зручнішим механізмом переміщення, приховування або легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом;

- трастові компанії, брокерські фірми та фірми з обміну валют подібні до банківських закладів, але здійснюють фінансову діяльність, як правило, без контролю з боку держави, можуть легко, швидко і практично безконтрольно переміщати грошові кошти. Як філії вітчизняних структур вони можуть бути каналами для «відмивання грошей»;

- трастові схеми, що дозволяють особі, яка засновує траст, створити захисний, діяльність якого виходить за норми загального права, чим забезпечується високий рівень конфіденційності, збереження в таємниці усіх аспектів управління фондом;

- банківські закони значною мірою забезпечують захист депозиторів з погляду конфіденційності і нерозголошення таємниці. Хоча багато офшорних фінансових центрів і заявляють про те, що вони готові співпрацювати з іноземними правоохоронними органами у справах, пов'язаних з доходами, отриманими злочинним шляхом (Швейцарія і Багамські Острови вже прийняли з цією метою ряд заходів), таке співробітництво практично не завжди можливе, але навіть якщо воно і має місце, то супроводжується значними затягуваннями. У результаті грошові кошти можуть бути переведені в іншу країну, тому, навіть, якщо правоохоронні органи і вистежують грошові потоки, вони не завжди можуть їх перехопити;

- мобільні рахунки. Злочинці, відкриваючи рахунки в одній юрисдикції, залишають інструкції миттєвого трансферту до іншої при кожному новому надходженні капіталів на рахунок. Більш того, у разі наведення довідок про рахунок у даному банку пропонується повідомляти в інший банк, і тоді гроші переводяться в третє місце. Такі схеми відомі правоохоронним органам за назвою «блукаючі рахунки» і є серйозною проблемою в процесі вилучення «брудних» грошових коштів. Перший рахунок є інструментом раннього повідомлення про наміри правоохоронних органів для прийняття відповідних контрзаходів щодо захисту капіталів;

- використання казино. У багатьох офшорних фінансових центрах між банками і казино встановлюються симбіотичні відносини. Прикладом тому є Аруба, де незалежно від результатів гри, учасник одержує чек на пред'явника від банку в США. Зазначена сума вважається виграшем у казино. Ніхто ніколи не перевіряє бухгалтерські книги і не з'ясовує джерело надходження коштів.

- зони вільної торгівлі. У багатьох випадках між офшорними фінансовими центрами і зонами вільної торгівлі існує симбіотичний зв'язок, що дозволяє особам, які займаються «відмиванням грошей», одночасно використовувати банки, міжнародні комерційні корпорації і легітимні торговельні компанії. У зонах вільної торгівлі операції з «відмивання грошей» здійснюються цілком легально. «Брудні» капітали використовуються для законного придбання товарів, що потім перепродується у своїй країні, забезпечуючи законне джерело доходу;

- допомога і роль агентів. Офшорні центри використовують послуги брокерів і агентів, що виступають як посередники при відкритті рахунків, трастів і т.п., а також забезпечують додатковий захист і конфіденційність. Цих посередників можна поділити на кілька рівнів. До першого рівня належать так звані фінансові консультанти, що роз'яснюють переваги участі в офшорній діяльності. У деяких випадках вони дають конкретні поради і рекомендації особам, які бажають брати. участь у такій діяльності. Другий рівень використовує адвокатів, бухгалтерів і І брокерські фірми або фінансові установи, що надають послуги широкому колу клієнтів, одні з яких переслідують законні інтереси, інші ж схильні до скоєння! діяння кримінального характеру. Третій рівень складають фінансові менеджери, що зайняли нішу спеціалізованих послуг для клієнтів, які займаються виключно протиправною діяльністю. Якщо посередники другого рівня певною мірою потурають злочинній діяльності, то в основі діяльності агентів третього рівня лежить І явна змова зі злочинцями з метою приховування доходів і «відмивання грошей»;

- інформація про можливі послуги. Ще одним важливим компонентом офшорної фінансової системи є реклама, що поміщається не тільки в буклетах авіакомпаній, а й у World Wide Web, де у формі діалогу рекламується цілий спектр фінансових послуг. Докладна інформація в деяких випадках супроводжується пропозицією ряду додаткових послуг (наприклад, оформлення другого або третього паспортів), а також консультаціями про те, як уникнути аудиторської перевірки або не допустити прослуховування телефонних розмов. Крім того, пропонуються різні варіанти простої і швидкої реєстрації компаній у певних правових системах.

- надання фіктивних документів, що полегшують «відмивання» грошей і здійснення інших незаконних діянь. Деякі офшорні фінансові установи видають фальшиві рахунки-фактури, коносаменти, сертифікати й інші документи, що додають законний характер різним угодам, починаючи від шахрайства до незаконного обігу зброї.

Ці особливості функціонування офшорних фінансових центрів і правових систем притягують капітали, здобуті злочинним шляхом. Фактично ці особливості розглядаються як інструментарій, що використовується для легалізації злочинних доходів та у здійсненні фінансових махінацій. [1.C.281-283]

Вищезазначені переваги у здійсненні підприємницької діяльності і приваблюють осіб, зацікавлених у відмиванні брудних грошей, що підсумку призводить до того, що доходи, отримані злочинним шляхом, експортуються здебільшого в офшорні юрисдикції.

Так, за даними інформаційного агентства УНІАН, у січні—жовтні 2008 р. з України лише за одними тільки схемами повернення портфельних інвестицій вивезено понад $ 4 млрд.

Коли брудні кошти переведені (переміщені) на територію офшорної юрисдикції, нерезидент (офшорна компанія) набуває на них право, а відтак, правова природа брудних грошей докорінно змінюється, оскільки фактично вони (брудні гроші) є прибутком від здійснення законної підприємницької діяльності.

У свою чергу, власники брудних грошей через номінальних директорів, які управляють офшорними компаніями, розпоряджаються брудними грошима.

На думку Р. А. Калюжного та В. М. Бутузова, якщо раніше офшорна компанія була необхідна в основному для вивозу капіталу, то тепер вона виступає ефективним інструментом стабілізації платежів, регулювання в ціни експортно-імпортних контрактів, самофінансування, продажу авторських прав, оплати валютних контрактів на території України, здійснення інвестицій, передачі устаткування до лізингу, наймання персоналу, постачань давальницької сировини, купівлі нерухомості за кордоном.

За допомогою фінансово-господарських операцій, що здійснюються офшорними компаніями, відбувається приховування реального власника офшорної компанії (власника брудних грошей).

Відтак, перевівши брудні гроші на територію офшорної юрисдикції, власники де-юре і де-факто отримують можливість розпоряджатися ними: вільно купувати нерухомість на території офшорних юрисдикцій на території інших юрисдикцій з лояльними податковим та валютним законодавством.

Утім, можливість розпоряджатися брудними грошима, що перебувають в управлінні офшорних компаній (власників брудних грошей), може призвести до певних негативних наслідків для них самих.

На даний час існують певні обмеження, що стосуються здійснення фінансових операцій у країнах Європейського союзу.

Як приклад, у Франції всі банки мають повідомляти про будь-які транзакції з Науру на суму понад 8 тис. євро. Про подібні контрзаходи проти цієї Республіки оголосили також Іспанія, Нідерланди, Німеччина і Сінгапур.

За таких умов у власників брудних грошей виникає необхідність інтегрувати їх до фінансової системи держави їх походження, в контексті розглянутої нами проблеми – до України.