Класифікація будівельних матеріалів за величиною Аеф

Клас	Аеф, Бк/кг	Галузі використання
І	Не більше 370	Для всіх видів будівництва без обмежень
II	370...740	Для об’єктів дорожнього та промислового будівництва
III	740.. .1350	Для об'єктів промислового призначення, де виключається перебування людей; для об'єктів дорожнього призначення поза населеними пунктами; для об'єктів дорожнього призначення в межах населених пунктів за умовою покриття шаром ґрунту або іншого матеріалу завтовшки не менше 0,5м.

Якщо будівельні матеріали мають > 1350 Бк/кг, тоді питання про можливі сфери використання їх у будівництві вирішується в кожному випадку окремо з дозволу Міністерства охорони здоров'я України.

Вибіркові дослідження показали, що середня ефективна питома радіоактивність будівельних матеріалів України становить 105,1 Бк/кг, що дещо більше, ніж для будівельних матеріалів колишнього СРСР (93,5 Бк/кг). Територія України розташована на кристалічному щиті з наявністю великих родовищ гірських порід, що містять природні радіонукліди (граніту, лабрадориту, габро, мармуру, вапняку тощо), із яких виготовляють різні будівельні матеріали.

До об'єктів рекомендованого радіаційного контролю відносять будівельні вироби і конструкції, оздоблювальні матеріали і вироби.

Підприємства, які видобувають сировину або виготовляють будівельні матеріали, що підлягають обов'язковому радіаційному контролю, повинні на кожну партію поставки своєї продукції видавати паспорт радіаційної якості з визначеним класом за величиною А_еф.

Радіаційна стійкість — властивість матеріалу протистояти дії радіоактивного випромінювання, яке змінює його структуру і властивості. Споруди атомної енергетики, деякі науково-дослідні, лікувально-профілактичні установи необхідно захищати від радіоактивного випромінювання, в першу чергу від потоку нейтронів та  – променів, небезпечних для живих істот. Ступінь захисту залежить від виду випромінювання, природи захисного матеріалу, товщини огороджувальної конструкції.

Для захисту від нейтронного випромінювання застосовують матеріали, що містять велику кількість хімічно зв'язаної води (наприклад, гідратні бетони), а від γ–випромінювання – матеріали з великою середньою густиною (особливо важкі бетони, свинець, барит). Для порівняння радіаційно–захисних властивостей різних матеріалів введено термін „товщина шару подвійного послаблення”, під яким розуміють товщину шару захисного матеріалу, що забезпечує послаблення радіоактивного випромінювання удвічі порівняно з початковим.

1.10. Хімічні властивості матеріалів

Хімічні властивості характеризують здатність матеріалу до хімічних перетворень при взаємодії з речовинами, що контактують з ним. До них належать: розчинність, кислотостійкість, лугостійкість, токсичність та інші.

Кислотостійкість - це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії розчинів кислот або їхніх сумішей у межах, встановлених нормативними документами. Вона оцінюється за втратою маси дослідних зразків, витриманих у розчині кислоти певної концентрації.

Час витримування, концентрація кислот та інші параметри випробування регламентуються відповідними нормативними документами. Наприклад, кислотостійкість каналізаційних керамічних труб становить не менше 92% (тобто втрати за масою – до 8%), а шлакоситалів – до 99%.

Лугостійкість — це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії лугів у межах, встановлених нормативними документами. Методика визначення лугостійкості така сама, як і кислотостійкості. Якщо в складі матеріалу переважають основні оксиди, то він зазвичай є лугостійким, але вступає у взаємодію з кислотами і може руйнуватися. Якщо будівельний матеріал має значний вміст діоксиду силіцію (кремнезему), то він є кислотостійким, але реагує з основними оксидами.

Токсичність – це здатність матеріалу в процесі виготовлення й особливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для здоров'я людини (отруйні) речовини. Деякі будівельні матеріали, наприклад, не дозволяється використовувати у житлових приміщеннях, дитячих закладах, тощо. Зокрема, це стосується матеріалів, виготовлених на основі синтетичних смол (полімерів), а також пігментів, які містять сполуки свинцю, міді, миш'яку, цинку.

Розчинність - здатність матеріалу розчинюватись у воді, олії, бензині, скипидарі та інших речовинах–розчинниках. Розчинність може відігравати і позитивну, і негативну роль. Наприклад, якщо облицювальний синтетичний матеріал у процесі експлуатації руйнується під дією розчинника, розчинність є шкідливою.

Хімічна активність – залежить від ступеню подрібнення матеріалу, оскільки хімічні процеси протікають на його поверхні. Характеристикою ступеня подрібнення є питома площа поверхні (сумарна площа поверхонь всіх часток одиниці маси речовини (см² /г)). Для цементу питома площа поверхні 2000 – 2500 см² /г, для дрібно молотого цементу 3000 – 4000 см² /г.

Корозія – самовільне руйнування твердих тіл, викликане хімічними процесами, які відбуваються в них під час взаємодії із зовнішнім середовищем. Корозія руйнує не тільки металеві, але й кам’яні матеріали, бетон, деякі пластмаси. Основними агресивними речовинами, які викликають корозію є: прісна і солона вода, ґрунтові води, розчинні в дощовій воді гази ( SO₂, SO₃, NO₂) від промислових підприємств і автомашин. На промислові підприємствах корозію будівельних матеріалів викликають кислоти, луги, гарячі гази, розплавленні матеріали.

Корозія будівельних матеріалів небезпечна не стільки хімічними змінами в матеріалі, скільки пов'язаними з ними змінами фізико–механічних характеристик конструкцій, виготовлених з цих матеріалів.

Особливим видом корозії є біокорозія – руйнування матеріалу під дією живих організмів (грибів, мікробів, комах).

Біокорозія – це не тільки гниття органічних матеріалів (деревини, бітуму), але й руйнування природного каменю, бетону і металу продуктами життєдіяльності мікроорганізмів.