Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Rhetoric_Book.doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
2.43 Mб
Скачать

Риторичний критицизм: теорія жанрів і цілей сучасного персуазивного повідомлення

Риторичний критицизм належить до найпоширеніших різно­ви­дів комунікативного критицизму у сучасній теоретичній і освітній традиції США. До завдань риторичного критицизму належить аналіз впливів історичного, соціального, культурного контекстів на ство­рення тексту; дослідження суспільної системи, що породжує певні типи риторик; теоретичні узагальнення щодо структури, змісту, ефек­тивності та стильових переваг аргументативних повідомлень; форму­лювання норм і практичних рекомендацій стосовно риторично впли­вової комунікації [29; 36].

Риторичний критицизм усерйоз орієнтується на античний ка­нон у визначенні нормативного ідеалу тексту, який досягає мети впли­ву. Але справу цьому напряму доводиться мати переважно із новітніми формами і стилями дискурсу. Протягом двадцятого століття помітно розширилося поле застосовності риторичного критицизму – поряд із традиційними історичними, політичними й художніми текстами впевнено зайняли своє місце “об’єктів аналізу” теле- і кінофільми, радіоповідомлення, комп’ютерні повідомлення. Отож, акцентуючи на класичних стандартах у стосунку до сучасного матеріалу, напрям пов’язує ретро та модерн мистецтва досконалого мовлення.

Найбільш консервативні, спрямовані на античну традицію фор­ми риторичного критицизму називають неокласичним критицизмом, відомим у варіантах неоаристотелівського, неоквінтіліанівського, нео­цицеронівського критицизму. Дослідники неокласичного напряму зо­середжені на: 1) виявленні основних тем тексту; 2) розумінні ауди­торії; 3) аналізі структури; 4) характеристиці аргументів та стилю [36].

Головне завдання неоаристотелівського критицизму – пока­за­ти, наскільки вдало автор використовує доступні ресурси виразності. Із такого погляду може бути оцінений не лише один текст, а й ко­му­нікативні практики культурної групи, соціального руху тощо. Об’єк­тами неоаристотелівського критицизму традиційно стають виступи президентів, відомих громадських діячів (особливо під час виборчих чи військових кампаній). Особливий розділ напряму – тематична риторика, яка розглядає розвиток спеціальних тем у культурі чи її окремих ділянках.

Окрім напрямів, орієнтованих на стандарти риторичної кла­си­ки, існує імпресіоністичний варіант риторичного критицизму, оцін­ки якого оперті переважно на особисту і особливу думку критика та його враження.

Риторичний критицизм розвивається у кількох тематично-ме­тодологічних версіях:

Історичний критицизм аналізує риторичні стратегії і сцена­рії репрезентації суспільно-політичних подій, спираючись на поглиб­лене вивчення історичних контекстів. Спеціалізованими формами дослідження в рамках методу є аналіз усних історій, що передбачає збір свідчень очевидців та порівняння їх із документами та мате­рі­алами медіа визначеного періоду. Метод дослідження випадків (case study) має на меті всебічне вивчення обставин історичної події, реакцій медіа, стану громадської думки, поведінки різних суспільних груп. Біографічні дослідження – це інтерпретації публічної та при­ватної комунікації видатних осіб. Дослідження соціальних рухів, оперті на інформаційно-рекламні матеріали кампаній та програм ді­яльності груп, звертають особливу увагу на становлення нових ідео­логій та причини їх поширення, засвоєння нових вартостей у сус­пільстві [36].

Жанровий критицизм вивчає історичні та прагматичні форми риторичної комунікації, наголошує потребу використовувати різні критерії оцінки риторичної досконалості та ефекту впливу залежно від подієвої специфіки та жанру матеріалу. Класифікація персуа­зив­них повідомлень у сучасній риторичній традиції Сполучених Штатів спирається на античну жанрову традицію:

форенсис – жанри ораторського мистецтва, які стосуються по­дій минулого у зв’язку із питаннями легітимності і справедливості;

деліберативні повідомлення – присвячені питанням майбут­ньо­го, звернені до проблем планування устрою суспільства;

епідейктичні жанри – церемоніальна комунікація, парадні, урочисті промови;

апологетика – презентація чи публічний захист особи;

ведення кампанії – персуазивна комунікація, спрямована на підтримку політичного кандидата чи політичної ініціативи;

ієреміада – форми тиску на групу з метою вплинути на її по­ведінку, політику, зміну курсу.

Феміністичний критицизм – вид аналізу, сфокусований на дискурсних репрезентаціях гендеру, стратегіях формування рольо­вих ідентифікацій. Феміністичні критики стверджують, що концепції жіночого і чоловічого образу формуються під впливом своєрідної ри­торики, яка задає вихідні установки фемінності і маскулінності [36].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]