1.2. Матеріальне та технічне забезпечення по службах тилу
При організації матеріального забезпечення бригади (полку) військові запаси матеріальних засобів у всіх ланках повинні підтримуватись у межах встановлених норм утримання.
При розташуванні бригади (полку) на місці у найбільшій кількості витрачається пальне та продовольство. Витрати пального визначаються напруженістю роботи автомобільних підрозділів, які виконують завдання щодо підвезення матеріальних засобів та інтенсивністю занять з бойової підготовки.
Боєприпаси витрачаються при відбитті нападу авіації противника, боротьбі з його повітряними десантами та диверсійно-розвідувальними групами, а також під час проведення занять з бойової підготовки.
Підвезення матеріальних засобів для поповнення їх витрат і втрат здійснюється, як правило, бригадними (полковими) транспортними засобами із корпусного полку матеріального забезпечення (окремого батальйону матеріального забезпечення дивізії), стаціонарних складів (відділень складів) і баз армійського корпусу, оперативного командування та вивантажувальних станцій. Із бригадних (полкових) складів у підрозділи підвезення здійснюється, як правило, транспортними засобами підрозділів.
Техніка підрозділів бригади (полку) заправляється, як правило, на батальйонних та бригадному (полковому) заправних пунктах. Для заправлення техніки використовуються штатні (взводів матеріального забезпечення, батальйону тилового забезпечення, роти матеріального забезпечення) засоби транспортування і заправлення пального.
Забезпечення особового складу гарячою їжею здійснюється, як правило тричі на добу.
Помивка особового складу проводиться кожного тижня із заміною натільної білизни, онуч і рушників. У зимовий час додатково один раз на два тижні міняються також тепла білизна і теплі онучі. Миття проводиться в бригадній (полковій) польовій лазні, в лазнях населених пунктів та в лазнях, обладнаних силами підрозділів.
Технічне обслуговування техніки тилу при розташуванні бригади (полку) на місці проводиться, як правило, в повному обсязі з урахуванням особливостей наступних дій. Вживаються заходи до відновлення максимальної кількості несправної техніки. Техніка, яка не може бути відновлена на місці, евакуюється за призначенням.
2. Організація польового побуту
Організація польового побуту – це комплекс заходів, який включає: створення запасів матеріальних засобів, обладнання та інвентарю за визначеним переліком і у встановлених кількостях; розміщення і переміщення об'єктів польового побуту; вибір і обладнання місць їхнього розгортання з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних правил; організацію погоджених дій служб і підрозділів щодо облаштування польового побуту; узгодження із державними установами питань використання місцевих ресурсів; своєчасне і якісне забезпечення гарячою їжею і лазнево-пральне обслуговування особового складу; задоволення потреб військовослужбовців у торгівельно-побутовому забезпеченні.
Досвід другої світової війни, локальних конфліктів та навчань останніх років свідчить, що без вирішення питань польового побуту нормальну життєдіяльність військ організувати неможливо.
Побут особового складу в польових умовах організовується відповідно до завдань, які виконуються військами, та умов, у яких вони їх виконують.
Необхідність інженерного обладнання районів розташування підрозділів та пунктів управління не викликає сумніву. Відповідно до завдань, які виконуються, захисних властивостей місцевості та наявності часу для захисту особового складу обладнуються відкриті та перекриті щілини, бліндажі та сховища, а для техніки і запасів матеріальних засобів – траншеї, укриття котловинного і закритого типу.
Перекриті щілини, землянки, бліндажі та сховища використовуються для відпочинку та обігріву особового складу. Але поряд з цим не виключається використання з цією метою також наметів та укриттів з місцевих (підручних) матеріалів.
Військова практика показує, що при виході підрозділів бригади (полку) в поле на навчання для відпочинку та обігріву особового складу в основному використовуються намети УСБ-56, УСТ-56, УЗ-68, УЛ-68, табірні солдатські і підсобного призначення. До позитивних властивостей цих наметів відносяться простота їхньої установки і порівняно невелика маса, доступність та простота ремонту підручними засобами, універсальність застосування. На жаль, у табелях до штатів частин (підрозділів) тилу вони зараз не передбачені.
Разом з тим вони мають і ряд недоліків, що впливають на їх застосування, таких, як недостатні механічна міцність і здатність до захисту від вітрів і опадів (після 2 – 3-разового використання пропускають вологу), займистість, практична незахищеність від впливу засобів ураження.
Досвід показує, що доцільно мати один намет табірний солдатський на відділення. Це дозволяє використовувати його для відпочинку особового складу при відносно тривалому перебуванні підрозділу на одному місці і для обладнання пунктів обігріву при переміщенні військ. Для відпочинку особового складу можуть влаштовуватися укриття з комплектів солдатських плащ-наметів, тентів для автомобілів і бойової техніки.
Комплект солдатського плащ-намету, як відомо, складається з полотнища, розбірної напівстійки, шнурувальної мотузки і двох кілочків – металевого і дерев'яного. З таких комплектів можна обладнувати похідні намети на одного чи шістьох чоловік. Полотнища плащ-наметів можуть використовуватися також для накривання заслонів і куренів, завішування входів в інженерні споруди та як мішки для матраців.
Похідний намет на одну людину влаштовується з одного комплекту
солдатського плащ-намету, для чого полотнище підпирається із одного боку стійкою з відтяжкою і закріплюється у всіх кутах кілочками.
Похідний намет на шістьох чоловік обладнується із шести комплектів плащ-наметів. У цьому випадку двома мотузками зшивають чотири полотнища двосхилої частини намету, а два полотнища, складені трикутником, пришнуровують до них по торцях, утворивши, у такий спосіб полотнище намету. Полотнище з боку вхідного торця роблять відкидним, пришнуровуючи його тільки з одного краю. Зшитий намет піднімають на три зібрані стійки, причому крайні з них кріплять відтяжками. Намет розтягують і прив'язують кінцями мотузок до кілочків. Час на установку такого намету не перевищує 20 хв.
Більш теплий і зручний намет на шість чоловік, обладнаний над котлованом розмірами 2,5х3,3 м і глибиною 1,3 м. Його влаштовують із п'яти комплектів солдатських плащ-наметів, використовуючи нескладну технологію. Трьома мотузками зшивають п'ять полотнищ, із яких крайнє служить для закриття вхідного отвору. Зшитий намет установлюють над котлованом на стійках, закріплених відтяжками. Краї намету кріпляться по кутах і посередині кінцями шнурувальних мотузок до кілочків.
Підлоги і нари у всіх типах наметів вистилаються гілками, хвоєю, очеретом, соломою, мохом, травою, брезентом.
Крім наметів, як показав досвід другої світової війни, особовому складу доведеться самостійно будувати найпростіші споруди для відпочинку, обігріву і захисту від непогоди з місцевих (підручних) матеріалів. Такі споруди можна умовно розділити на чотири категорії: заслони і заслони-навіси, курені, снігові і льодові будівлі, землянки.
Заслони і заслони-навіси служать для укриття від вітру та атмосферних опадів, а в сполученні з багаттями – і для обігріву людей. Це вертикальні або похилі стінки з жердин, хмизу чи брезенту плащ-наметів, що спираються на дерева або підставки із жердин з прогонами. Заслони-навіси на відділення або взвод влаштовуються односторонніми і двосторонніми довжиною з розрахунку 0,5 м на людину.
Заслони варто застосовувати для тимчасового розміщення особового складу, наприклад на привалах та в районах денного (нічного) відпочинку. Для їхнього зведення команді із шести чоловік буде потрібно 3-8 год. Заслони з багаттями рекомендується влаштовувати у вигляді односторонніх навісів для 8 – 10 чоловік і двосторонніх для більшої кількості людей. Найбільш зручні навіси з багаттям на 30 чоловік шириною в основі 6,4 м, довжиною 10 м і висотою 1,5 м. Для виходу диму у верхній частині заслону по всій його довжині залишають отвір діаметром 1,2 м. Односторонній заслін необхідно розташовувати зі схилом з навітряної сторони. У двосторонніх заслонів схил з навітряної сторони вкривається на більшу висоту, ніж протилежний.
Найкращий захист від непогоди – курені, які будуються двоскатними і конусними.
Для обладнання двоскатного куреня на відділення на розчищеній площадці необхідно відрити дві паралельні канавки довжиною по 5 м кожна на відстані 5 м одна від іншої. Із жердин зв'язуються дві прямокутні рами (4,5х3 м), які встановлюють похило у відриті канавки так, щоб верхні кінці жердин утворили коника. Канавки засипають землею, а на коника укладають жердину і скріплюють її з рамами.
Покрівлю куреня роблять з гілок, соломи чи брезенту, а торці зашпаровують тином, залишивши в одному з них вхідний прохід, який закривають плащ-наметом. Місця для відпочинку людей також вистилають соломою, хвоєю, мохом. За необхідності влаштовують нари.
Конусні курені роблять із жердин, для їх обладнання на розчищеному майданчику по окружності діаметром 6 м укладають жердини вершинами до центру. Вершини перев'язують мотузкою так, щоб між жердинами залишалися проміжки в 5 – 6 см. Зв'язані жердини піднімають, установлюючи їх нижні кінці в заздалегідь відриті по окружності ямки, і одночасно обертають в одну сторону так, щоб вгорі утворилася горловина, а кістяк одержав стійке положення.
Остів куреня сплітають галузями або хмизом, покривають гілками чи наметовими полотнищами. Усередині куреня обладнаються лежанки з хмизу і хвої, а вхід завішується плащ-наметом. В центрі куреня відкопують яму для багаття. Для підведення зовнішнього повітря до багаття влаштовують перекриту канавку.
Досвід навчань показує, що в конусному курені діаметром 5 м можна розмістити 12 – 16 чоловік, але збільшення діаметра куреня до 7 м дозволить збільшити число людей майже вдвічі.
Двоскатний курінь на відділення можна установити за 4 год., конусний курінь на шістьох чоловік – за 8 год. Необхідно відзначити, що для зведення таких куренів потрібна значна кількість матеріалів, тому спорудження їх виправдане лише при розміщенні на тривалий термін. Обігрів особового складу в куренях здійснюється багаттями і печами.
Взимку укриття можуть споруджуватися зі снігу і льоду. При цьому снігові та льодові будівлі влаштовуються у вигляді склепіння із блоків снігу скріплених (ущільнених) снігом, а усередині екрануються дошками, брезентом, іншими матеріалами. У стінах необхідно влаштовувати вентиляційні канали і вікна, а в підлозі – дренажні канавки, які закінчуються приймальником талої води. Для обігріву ставляться опалювальні жаровні. Для відпочинку особового складу виготовляються нари із підручних матеріалів.
Найбільш просте укриття – снігова нора на 2 – 3 чоловік, яка відривається в заметі чи викладається із блоків щільного снігу.
Вона дуже легко обладнується, шість чоловік цілком можуть підготувати її за 30 хв.
Снігові хатини зводяться із щільного снігу, нарізаного у вигляді блоків шириною 50 см і довжиною 50 – 90 см. Блоки укладаються по спіралі із нахилом усередину для створення купола. В хатині можна розводити багаття, влаштувавши в її вершині отвір для виходу диму. Розміри хатини: внутрішній діаметр в основі – 250 см, висота до верхньої точки стелі 180 – 200 см, висота вхідного прорізу 60 – 70 см. Шість чоловік можуть збудувати її за 1 год.
У гірській місцевості для відпочинку та обігріву особового складу доцільно використовувати природні виїмки, печери і підземні виробки, влаштовувати перекриття над траншеями чи зводити спеціальні укриття Для обладнання укриттів можна застосовувати жердини, хмиз, фашини, камінь. Такі укриття не тільки дозволять обігріти особовий склад та укрити від непогоди, але і забезпечать ефективний захист його від впливу сучасної зброї.
Землянки – однин із кращих типів польового житла, перевірених досвідом минулих війн. В них можна створити більш сприятливі гігієнічні умови у порівнянні з іншими польовими житлами, у тому числі і по мікроклімату. Вони влаштовуються на відділення або взвод двоскатними чи односкатними.
Для обладнання двоскатної землянки на відділення відриваються котлован і вдягають його стінки. По боках котловану укладають опорні колоди і лежні, в середині встановлюються стійки і на них закріплюють прогін. По прогоні і лежнях через 90 см укладають крокви, а поверх них – суцільний ряд жердин. Торці стін вище рівня землі зашпаровують жердинами. Вхідний тамбур влаштовують із двома дверима. Зі сторони, протилежної тамбуру, влаштовують вікно. По тичковому покриттю настилають гілки чи солому, а поверх настилу укладають шар м'ятої глини і ґрунту товщиною 30 – 40 см.
Односкатну землянку на відділення влаштовують так само, як і двоскатну. Із нагірної сторони схилу відривають водовідвідну канаву. Усередині землянки обладнаються нари.
Для обігріву особового складу в землянках, бліндажах поряд із печами промислового виготовлення можуть використовуватись найпростіші печі, що виготовляються з металевої тари, жесті та інших підручних матеріалів.
Розглянуті типи наметів та споруд можуть ефективно застосовуватися для відпочинку особового складу частин та підрозділів. Разом з тим, з огляду на швидкоплинний характер сучасного бою, необхідно розробляти об'єкти польового побуту промислового виготовлення, які б легко і швидко розгортались, мали невелику масу і розміри, ефективно захищали особовий склад від негоди.
Один із напрямків вирішення цієї проблеми – створення модулів польового побуту, за допомогою яких можна буде організувати автономне польове облаштування підрозділів і в цілому підвищити якість польового побуту.
Крім того, для захисту особового складу від проникаючої радіації, а також від непогоди в окопах можуть обладнуватись ніші з перекриттям із місцевих матеріалів (колод, жердин, дощок, фашин). На елементи покриття доцільно укладати мох чи траву, дерен травою вниз, потім засипати його шаром ґрунту 60 см.
Відхожі місця повинні влаштовуватися не ближче 50 м від районів розташування підрозділів.