62.Локус контролю.

Життєдіяльність взагалі та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності їх суб'єкта. У загальному розумінні відповідальність відбиває об'єктивний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред'явлених взаємних вимог.

Відповідальність — не нав'язаний іззовні обов'язок, а відповідь на звернене до суб'єкта прохання, яке відчувається як власна турбота. Невипадково відповідальність та відповідь мають один і той самий корінь. Відповідальність у прямому розумінні—це повністю добровільний акт, відповідь на потреби іншого, виражені або невиражені. Бути «відповідальним» означає бути вільним і готовим відповісти .

Якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті, на себе, то це є показником внутрішнього (інтернального) контролю. А якщо вона має схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі або у якомусь випадку, то це свідчить про її зовнішній (екстернальний) контроль.

Інтернальність - екстернальність — це два полюси локалоації контролю над значущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяльності. Локус контролю як риса особистості пов'язує між собою почуття відповідальності, усвідомлення людиною сенсу її життя, готовність до активності.

Характерний для індивіда локус контролю (інтернальний - екстер­нальний) — трансситуативний і характеризує поведінку особистості і при досягненнях, і при невдачах у будь-яких сферах життєдіяльності. Все це дає підстави віднести інтернальність-екстернальність до найважливіших рис особистості.

63. Характеристика інтернальності та екстернальності

Інтернальність людини полягає в тому, що вона вважає: все, що з нею траплясться, залежить від її особистих якостей (компетентність, цілеспрямованість, здібності тощо), є закономірним результатом її вла-сної діяльності. Інтерналів характеризує також емоційна стабільність, моральна нормативність, довірливість, сердечність, витонченість, това-риськість та сильна воля.

Працівники-інтернали—високовідповідальні, послідовні у досягненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні, продуктивні при прийнятті рішення і в ситуаціях, пов'язаних із ризиком, вони завжди готові відкласти якесь миттєве задоволення заради досягнення нехай і віддаленого, але більш цінного результату, інтернали більше за екстерналів впевнені, що добра робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої «винагороди». Їхня загальна задоволеність працею значно вища, ніж у екстерналів.

Екстернальна людина впевнена, що її успіхи і невдачі є наслідком різних зовнішніх сил та умов (випадковість, везіння, тиск оточення, інші люди). Незадовільна оцінка її діяльності знайде пояснення такого типу: «вчасно не повідомили», «неякісно пояснили», «ліфт зламався». Для екстерналів характерні: безвідповідальність, тривожність, бажання знову і знову відкласти реалізацію своїх намірів. Їм властиві також підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність, цинізм. Стиль керівництва екстерналів більше директивний і частіше базується на негативних санкціях.

Визначення рівня суб`єктивного контролю відбувається за допомогою тесту Дж. Роттера.

Рівень суб’єктивного контролю визначається за сьома показниками інтернальності:

1. Загальна інтернальність;

2. Інтернальністьу сфері досягнень;

3. Інтернальіність у сфері невдач;

4. ІнтернальнІсть у сімейних стосунках;

5. ІнтернальнІсть щодо виробництва;

6. Інтернальність у сфері міжособистісних стосунків;

7. Інтернальність стосовно здоров'я та хвороби.

МОТИВАЦІЯ

64)Потреба, мотив

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість, основними проявами якої є потреби і мотиви, ціннісні орієнтації. Рівень домагань, перспективи та цілі особистості.

Потреба-це стан особистості, завдяки якому здійснюється регуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі людини; це вихідна форма активності певних організмів.

Мотив-це внутрішні сили, які пов'язані з потребамиі спрямовують її до певної діяльності;це опредмечена потреба, або предмет потреби, або форма прояву потреби.

Мотиви за змістом: біологічні та соціальні; за силою: сильні та слабкі; за переконаннями: усвідомлені та неусвідомлені; за джерелом виникнення: патріотичні, колективні, діяльнісні, стимулювально-заохочувальні; за часом прояву: постійні, тривалі, короткотривалі; за проявом у поведінці: реальні і потенційні; за ступенем стійкості: сильно-, середньо- слабкостійкі.

65) Теорії мотивації за А.Маслоу та З.Фрейдом

1)Ієрархія потреб (модель Маслоу)

Самореалізація, здійснення свого потенціалу, відкриття та дослідження власних можливостей
Самоповага, самопошана, почуття успіху, авторитет у колег, визання особистих заслуг
Соціальний контакт, почуття приналежності, любов, дружба, задовільна атмосфера праці
Потреби в безпеці	Безпечне оточення, забезпечення, порядок, стабільність
Фізіологічні	Фізіологічні потреби (голод, спрага, втома, житло, сон)

У цьому дослідженні не передбачено висвітлення усіх методів ієрархії потреб. Спробуємо об’єднати вище згадані потреби в три групи:

· соціальні потреби

· потреби поваги особистості

· потреба самовираження

Зупинимося на процесійних теоріях мотивації, що ґрунтуються на потребах і пов’язаних з ними чинниками, які визначають поведінку особистостей. Процесійні теорії аналізують те, як людина розподіляє власні зусилля, для досягнення різноманітних цілей, як обирає конкретний вид поведінки. Процесійні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не лише ними. Відповідно до цих теорій, поведінка особистості є функцією її сприйняття та сподівань, пов’язаних із відповідною ситуацією, і можливих наслідків вибраного людиною типу поведінки.

2) Ідеї мотивації З.Фрейда

Ідеї: структура психіки людини складається з трьох елементів:

«Воно»-сфера підсвідомого;

«Я»-сфера свідомого;

«Над Я»-сфера надсвідомого (людське сумління, пам'ять).

«Воно»-це наші природні інстинкти, таємні бажання. Еенергія сексуального потягу (лібідо).

«Я»-це сфера свідомого, яка покладена задовольняти безсвідомі імпульси, що йдуть зі сфери «Воно», але лише ті, які йдуть у розріз з вимогами соціального оточення.

«Над Я» слідкує за дотриманням всіх вимог (людське сумління, пам'ять). Якщо потяги зі сфери «Воно», насамперед сексуальні залишаються нереалізованими, то вони знову повертаються у сферу підсвідомого, перетворюючись у травмуючу ідею, викликає стан неврозу. Будь-яка людська культура грунтується на відмові від задоволення бажань підсвідомого і існує за рахунок нереалізованої енергії лібідо.