10 . Мораль і релігія

Релігія є одним із вагомих чинників творення моралі. Це культурна форма, в якій мораль утверджується в її всезагаль­ності, оскільки вона персоніфікована в образі абсолютного но­сія моральних чеснот (символ віри). Вона живить моральні почуття людей образами всезагальної небайдужості, що уособ­люють абсолютне добро і моральну красу. Спонукою до мораль­ності в релігійно-міфологічному світобаченні виступають кра­са та добро у їх самоцінності, а не у їх відношенні до кінцевої мети людського існування. Релігійна есхатологія пов´язує мету не з профанним минущим світом, а з іншим — вічним, потойбічним. Буття в ньому ("вічне") людина готує сама собі в цьому іті: готує або вічні пекельні муки, або райське життя під опікою Бога.Нині все очевидніше, що основною причиною конфліктів у різних регіонах планети стає різниця релігій та вір. Не випадково, гуманістично зорієнтована культура та мо­раль Новітнього часу зосереджують увагу на шляхах та засобах формування свідомого суб´єкта морального вибору, що відмов­ляється від життя релігійними міфами. Закономірності розвитку моральної свідомості відобра­жаються в релігії у зміні образу бога як суб´єкта моральності. На ранніх етапах історії це бог, що утверджує моральність у фор­мі заборон на певні дії, тобто у формі регламентації поведінки. Санкції за порушення вимог слідують неодмінно і мають жор­сткий характер. Широко відома активна роль католицької церкви як карного органу, що часто вдавався до примусу, нищив вільнодумство, будь-яку опозицію тощо. Особливо відома ця її діяльність у до­бу середньовіччя та Відродження — часу, коли вона була панів­ним видом ідеології. Церква санкціонувала релігійні війни проти "невірних" (хрестові походи, релігійна експансія на Аме­риканський континент тощо), спалення єретиків та ін. У її сум­ному "доробку" мільйони людських життів

11. Право і релігія

У структурі правової й релігійної суспільної свідомості центральне місце посідають ідеологічний і психологічний елементи відповідно. На рівні свідомості індивідуальної право і релігія розрізняються способами їх пізнання, оцінки, бо право є насамперед цінністю суспільною, а релігія – індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки. З аксіологічних особливостей випливає авторитарність релігійної свідомості й відносна автономність правосвідомості від суспільного авторитету. Як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм, є нормативними, переважно формалізованими, мають ієрархічну систему джерел, організаційно-інституційні утворення, забезпечені можливістю настання відповідальності за порушення їх приписів (спільні риси). Відмінності спостерігаються у сферах регулювання, способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії), у структурі норм, мовних особливостях джерел, суб’єктному складі, ступені конфліктності відносин між суб’єктами, характері відповідальності й у функціональному навантаженні. Вплив релігії (або її елементів) на право, їх взаємодія виявляються в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб’єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб). Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленні поглинання різними віровченнями одне одного, регламентації механізму й форм реалізації і меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.

5. До форм релігійного впливу на правоутворення можна віднести: (а) санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), і (б) сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, (в) визначення еволюційного руху правової системи в цілому й розвитку правової науки (опосередковані форми). Норми релігійного права пропонується поділяти на релігійні та корпоративні норми релігійних громад або церков.

16. Основними принципами етикета є: • принцип гуманізма і людяності; • принцип доцільності Дій; • принцип краси чи естетичної привабливості поведінки; • принцип дотримання народних звичаїв і традицій.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів­відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві­домості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зов­нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо­те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принци­пами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип есте­тичності.Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети­кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так-тдвність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість. Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого по­винні виявлятись дуже обережно, не надокучливо, тобто делі­катно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити не­зручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила. Важливою вимогою є скромність, тобто природність по­ведінки, що пристосована до оточуючих. Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ни­ми, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишитись на ви­сокому рівні загальнопристойності.