61.Проблема субстанційності зла

Класичний взірець концепції субстанційності зла, що виходить з визнання його незалежного й самостійного існування, дає, зокрема, давня перська релігія зороастризм (від імені її засновника пророка Заратуштри, вірогідний час життя якого – XII–X ст. до н. е.). Згідно з уявленням зороастрійців, поряд із добрим богом Ахурамаздою існує й рівнопорядкове йому верховне зле божество Ангро-Майнью, або Ахріман, котре також володіє творчими

потенціями. На кожне добре творіння Ахурамазди Ахріман відповідає актом своєї злої творчості: так, ним породжені всіляке лиходійство, чаклунство, зима, смерть, хвороба, старість, отруйні комахи й плазуни та ін. Якщо Ахурамазда створює 16 країн добра, то Ахріман – 16 країн зла тощо. Ще один яскравий приклад субстанціалізації зла становлять численні гностичні вчення (гностицизм – від gnōsis – пізнання, знання – надзвичайно багатопланова релігійно-філософська течія пізньої античності й середньовіччя, що виникла у І ст. н. е. в районі Близького Сходу; певний час був головним суперником християнства). Основну ідею розглянутих двох найвпливовіших концепцій субстанційності зла можна сформулювати таким чином: ніякі компроміси з носіями зла неприпустимі. Перемога над злом як реальністю можлива тільки шляхом його цілковитого винищення. Запам'ятаймо цей висновок, нам ще доведеться до нього повернугися.

ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА

Насамперед, слід, звичайно, зважити на те, що протилежність цих начал зовсім не означає, що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв'язки. Як будь-які універсальні протилежності, добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Добро, як ми пам'ятаємо, передбачає моральний вибір блага, вільне утвердження орієнтації на нього. Вільне – отже таке, яке має альтернативу. Якби такої альтернативи не було, прагнення людини до блага не мало би власне моральної вартості – не кажучи вже про те, що навряд чи було б здійсненне саме по собі.

52.Мрія про "золотий вік" у різні епохи.

Золотий вік (гр. chrysus aiоп, лат. aurea aetas) — в античній міфології період, коли люди вели райське життя без підневільної праці, а також без воєн, розбрату й чвар. У рисах, які характеризують те життя, відсутні елементи вищого інтелектуального порядку, і «раювання» зводиться до тваринного добробуту, що свідчить про глибоку давнину переказів (ідеться, мабуть, про добу становлення класового суспільства).У грецькій літературі міф про Золотий вік розвинуто в поемі Гесіода «Роботи і дні». Тут поет веде оповідь про чотири покоління: золоте, срібне, мідне й залізне.Між двома останніми він поставив покоління героїв, яке гальмувало поступове погіршання людського роду.Міф про покоління розробляли й інші грецькі письменники, згодом його запозичили римляни. Виклад цього міфа в «Метаморфозах» Овідія дещо відрізняється від розповіді Гесіода. Овідій не включає в розповідь Віку героїв, тому міф у нього зберігає логічну стрункість переходу від кращого до гіршого. Міф про Золотий вік був дуже популярний у грецьких та римських письменників. Автори комедій іноді описували його в жартівливих барвах, наголошуючи, зокрема, на достатку їжі в ту щасливу добу. Успадковані від античності уявлення про золотий вік широко використовувались у літературі нового часу і вплинули на погляди ряду соціологів, які бачили в міфі відбиття історичної дійсності (Ж. Ж. Руссо й ін.).