42. Принципи української етики

Головними чинниками народної моралі споконвічно були ідеали добра, милосердя, людяності, такі категорії, як честь, гідність, працелюбність Для української народної моралі характерним було й специфічне розуміння поняття «честь» відповідно до віку, статі, соціального статусу особи. Основні принципи, категорії народної моралі були невіддільними від естетики, що виявлялося в органічній єдності моральності й краси власних вчинків, у стосунках з людьми, ставленні. Важлива роль у формуванні етико-естетичної єдності належала обрядовості, звичаєвості, фольклору, в яких опоетизовувались людяність і добро, любов до людей та рідної землі.

Етика середніх віків

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання — Біблії. Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог — єдина творча сила. Він — найвище Благо і моральний Абсолют.

Основні проблеми античної етики

Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.Рабство було формою соціального зв'язку, за якого гніт і панування стали відкритими, нещадними, жорстокими. Виникає держава, завдяки якій можна було утримувати величезну армію рабів. Діяв і недержавний примус, до якого вдавалися рабовласники.Аналізуючи мораль рабовласницького суспільства, основну увагу традиційно звертають на стосунки між рабовласниками й рабами, експлуататорами й експлуатованими, недооцінюючи стосунки вільних громадян — ланку суспільства, в якій відбувався моральний прогрес.Становище рабів було цілком безправним. Рабовласники ставилися до них як до речей. Відповідно вияв рабом власної гідності розцінювався як неповага до господаря.

Принципи аскетизму

Матеріальному світу давньоіндійська філософія приділяла значно менше уваги, вважаючи його предмети і явища мінливими, минущими, неістинними, своєрідним міражем. У центрі уваги етичних учень Давньої Індії була людина, її психіка, моральні аспекти буття. Виокремлення цих феноменів як об’єктів, що перебували у давньоіндійської філософії, відбувалося поступово. Аскети́зм — релігійно-етичне вчення, за яким придушення людиною своїх фізичних потреб наближує її до божества, до «царства небесного». Аскетизм проповідує відлюдництво, безшлюбність, самотортури, «умертвіння плоті», зречення радощів життя і тому подібне. Протягом всієї історії аскетизм відігравав реакційну роль.

31.30.Культу́ра спілкува́ння — частина культури поведінки людини у суспільстві.Культура поведінки — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаївОсновні правила ведення мовлення:Длярізних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Виділимо насамперед правила для мовця:

• Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

• Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

• Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.

• Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.

• Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

• Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

• Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені. Треба, в першу чергу, поважати співрозмовника, слухати його з можливим увагою, не перебиваючи і даючи висловитися, не "зашумлять" канали зв'язку. Необхідно також виглядати відповідним чином, щоб не було неузгодженості, намагатися говорити тільки те, що думаємо. Все це якщо не універсальні способи культурного спілкування, то вони, принаймні, допоможуть правильніше спілкуватися і знаходити спільну мову з людьми.

Невербальні ознаки спілкування

За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання.Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враженнями виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія). Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію є міжособистісний простір - дистанція, яку неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікаційного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних стосунків. Говорячи в загальному про невербальну комунікацію можна сказати, що вона посідає дуже важливе місце в нашому спілкуванніговорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.

Спілкування у колективі

.Важлива роль у створенні колективу й нормальної робочої обстановки належить керівникові цього колективу. Авторитет керівника забезпечується такими етичними факторами, як абсолютна чесність, добросовісність, знання своєї справи, принциповість, повага до людей, турбота про них. Керівник не зможе добитися поваги співробітників, якщо стане постійно підкреслювати свою вищість і виявляти неповагу до підлеглих, зверхньо покрикувати на них.Мистецтво керівництва дається не кожному. Але якщо такий талант і притаманний людині, цього не досить. Керівник повинен постійно працювати над собою, щоб бути зразком для підлеглих.Цікаво і плідно працювати під керівництвом висококультурної людини, яка створює в колективі таку атмосферу, що кожен працівник з радістю йде на роботу, бо він відчуває себе безпосереднім помічником керівника. Краще для колективу, коли в ньому панує атмосфера взаємоповаги, доброзичливості і довіри, бо, як свідчать соціологи, в ображеної людини продуктивність праці знижується

Моральні мотиви і ціннісні орієнтації особистості

Мотив виражає заінтересованість суб'єкта в певній дії і є відповіддю на запитання, чому, власне, він її вчинив. Істотна проблема, пов'язана із сутністю мотивації, полягає в тому, що моральна вартість самого вчинку чи дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їхній основі. З одного боку, відомо, що зовні цілком добронравні вчинки, або навіть і такі, що за своїм об'єктивним змістом реалізують певну позитивну моральну цінність, нерідко спираються на суб'єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не мають, — жадобу слави чи влади, користолюбство. Важливим елементом мораль­ної свідомості, що надає духов­ної визначеності системі мотивів, є, нарешті, ціннісні орієнтації. Обираючи ту чи іншу цінність, людина тим самим формує свого роду довгостроковий план своєї поведінки й діяльності, визначає тривку смислову пер­спективу останньої. Якщо мотивація, як ми бачили, дає відповідь на запитання, чому, для чого людина діє пев­ним чином, то доповнююча и' ціннісна орієнтація висвітлює те, заради чого діє людина, чому вона при­свячує свою діяльність.

Моральні основи спілкування

моральна культура спілкування особи являє собою, з одного боку, знання і володіння культурними інструментами спілкування і моральними нормами поведінки, які вироблені в ході суспільно-історичної практики і прийняті в тій соціо-культурній групі, до якої належить людина. З другого боку, це розвинені комунікативні здібності людини, вміння створюва­ти гармонійне спілкування. Важливою складовою загальнолюдської культури є моральна культура, яка

відіграє значну роль в життєдіяльності людини. Розкриваючись у реальних

діях і вчинках людей, у яких втілюються їхні прагнення, цілі, внутрішні

потреби та інтереси, моральна культура облагороджує особистість, є

стимулом, внутрішнім регулятором значущої діяльності людини,

матеріальною силою, чинником загальнолюдського прогресу. З одного боку,

моральна культура відбиває моральний аспект (цінність) культури, з

іншого — є "культурою" в моралі. Т Ті два аспекти виступають в єдності.

Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її

вимоги мають спільне й необхідне для людства значення

45. етика та наука, мистецтво та філософія.

Роблячи висновок про етику та науку, етику та філософію, дані

структурні елементи взаємодоповнюють, взаєморозвивають одна одне і

створюють єдиний потік, який дає можливість зрозуміти суть і „фундамент”

етики, як такої. Етика, виникнувши у філософії, проте не виділилася в особливу науку типу соціології, психології. Чому? – Тому, що проблеми добра і зла, боргу, щастя, сенсу життя, практичного поводження органічно зв'язані зі світоглядом людини, зі сферою волі його волі, вони не визначені жорстко природою зовнішньої чи внутрішній. У моральному виборі важлива оцінка, проведена з визначених світоглядних позицій. Поняття «наукова етика» багатозначно. Під даним поняттям звичайно розуміється прагнення людини спиратися у своїй моральній діяльності на більш глибоке, наукове знання дійсності. І з таким значенням поняття «наукова етика» можна і потрібно погодитися. Однак сама «науковість» в етиці інша, ніж у природничих науках. «Науковість» в етиці не приймає строго формалізованої, дедуктивної чи математичної форми, не є і строго обґрунтованої через досвід; індуктивний метод тут також має свої границі. Творчість, мистецтво додає перли в житті людини, дає людині інтегрально

розвиватися, самостверджуватися і само реалізуватися. Повязуючи етику з релігією, наукою і професіями можна найкраще зрозуміти

суть даної категорії.