Тема 3. Методи державного впливу на розвиток економіки в ринкових умовах.

1. Класифікація методів державного регулювання економіки.

2. Правове регулювання економіки.

3. Державні замовлення та контракти в системі державного регулювання економіки.

1. Методи державного регулювання економіки – це способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи регулювання економіки поділяють на дві основні групи:

• прямі (організаційно-адміністративні);

• непрямі (економічні) методи впливу.

Прямі (адміністративні) методи управління – дають змогу узгодити державні, галузеві і регіональні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Прямий вплив здійснюється на всіх рівнях управління – від підприємства до державного рівня.

Основними інструментами адміністративного регулювання є:

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті.

Норма — це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробницт­ва.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміні­стративного регулювання.

Непрямі (економічні) методи впливу – за допомогою цих методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках, а також регулювати діяльність підприємств з недержавною формою власності (через фіскальну політику та грошово-кредитну політику Центрального банку).

Економічне регулювання здійснюється:

1. Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи.

2. У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фі­нансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

3. Податкова політика застосовується для поповнення держав­них фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічно­го зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структур­них перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня­них виробників.

4. Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію.

2. Правове регулювання — це діяльність дер­жави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) пове­дінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно органі­зованими і придатними для практичної реалізації.

Якість правового регулювання залежить від того, як законо­давчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабіль­ність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є:

• Конституція та закони України;

• укази й розпорядження Президента України;

• постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств);

• норма­тивні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцево­го самоврядування.

Виключно законами України визначаються:

• Державний бю­джет України і бюджетна система України;

• система оподатку­вання, податки і збори;

• засади створення і функціонування фі­нансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

• статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;

• порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

• порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

• порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

3. З метою прискорення процесу реформування економічних відносин у сфері матеріального виробництва, створення повноцінних ринків промислової продукції, продовольства, товарів народного споживання, робіт та послуг в Україні в 1995 р. введено державну контрактну систему.

Державний контракт – це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні й правові зобов’язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця.

Державне замовлення – це засіб прямого державного регулювання господарських зв’язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем, концентрації та ефективного використання державних ресурсів під час вирішення стратегічних завдань особливої важливості.

Державне замовлення полягає:

1) у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб;

2) розміщенні державних контрактів на поставку (закупівлю) необхідної продукції серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності країни різних форм власності.

Замовниками за державними контрактами є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, обласні державні адміністрації та установи, які уповноважені КМУ укладати державні контракти.

Держава в особі уповноважених КМУ центральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби у товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, здоров’я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву через державні контракти.

Державні контракти фінансують з Державного бюджету України та інших джерел. Обласні державні адміністрації мають право укладати регіональний державний контракт, опираючись на кошти відповідних бюджетів.

З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть бути надані пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.

В розвинутих країнах державні контракти поширюються на сфери з обмеженими можливостями: освоєння винаходів, новостворені наукомісткі галузі, для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундаментально-пошукового характеру. Крім того для підприємств, які є монополістами на ринку продукції, державне замовлення обов’язкове.