
- •1.Виникнення економічної теорії та її місце в системі наук.
- •2.Основні етапи розвитку економічної теорії.
- •4.Методи і функції економічної теорії.
- •5.Економічні закони. Економічні і правові закони.
- •6.Економічна теорія і господарська практика.Економіка і політика.
- •7.Внесок українських мислителів до розвитку економічної теорії.
- •8.Наукові новаторства Туган Барановського.
- •9.Основні проблеми організації економічного життя суспільства.Ресурси і чинники виробництва.
- •10.Виробничі ресурси і проблема вибору.Крива виробничих можливостей.
- •11. Система потреб. Економічний закон зростання потреб.
- •13. Формаційний і цивілізаційний підходи.
- •14. Зміст, рушійні сили та критерії економічного прогресу.
- •15. Еволюція технологічних способів виробництва
- •16. Зміст, структура і функції економічної системи суспільства.
- •17. Зміст і форми власності та її місце в економічній теорії
- •18. Типологіація сучасних економічних систем.
- •19. Закономірності та особливості розвитку перехідних економічних систем.
- •20. Концепції переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки
- •21.Формування інституційних та економічних умов переходу країн до нової системи господарювання
- •22. Основні теорії трансформації економічних систем
- •23. Ефективність виробництва
- •24. Форми організації суспільного виробництва – натуральне і товарне.
- •25.Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості.
- •26. Теоретичні концепції виникнення і суті грошей
- •27. Функції грошей та їх еволюція.
- •28. Грошовий обіг та його закони.
- •29. Грошова система, її структурні елементи та основні типи.
- •30. Валютні курси і конвертованість валют.
- •31. Інфляція.
- •32. Антиінфляційна політика держави
- •33. Суть, функції і структура сучасного ринку.
- •34. Ринкова економіка
- •36. Роздержавлення і приватизація.
- •37. Інфраструктура ринку.
- •38. Невиззначеність і ризиковість ринкової економіки
- •39.Поняття попиту і фактори, що його визначають.
- •40.Пропозиція та фактори, що її визначають.
36. Роздержавлення і приватизація.
Роздержавлення та приватизація в Україні – явища складні і багатогранні. Єдине, що можна стверджувати про приватизацію взагалі – правильна її організація дає змогу залучити чималі кошти в державну казну і знайти більшості підприємствам держави повноцінних власників, які будуть дбати про те, що набули.
Необхідними складовими середньострокового зростання економіки, є подальший прогрес у розвитку ринкових інституцій та збільшення основного капіталу через інвестування. Довгострокове зростання ґрунтується переважно на технічному прогресі, що, втім, теж має бути підтриманим відповідними інвестиціями.
Подальше економічне зростання держави неминуче залежатиме від інвестування, причому не тільки і не стільки у його традиційному “кількісному” аспекті (накопичення капіталу), скільки у “якісному” (віддача від інвестицій та вдосконалення управління підприємствами). Цьому питання також відведене чимале місце.
Створення умов для залучення приватних інвестицій у виробничий сектор було одним з завдань приватизації. Оскільки для приватного інвестора зазвичай немає сенсу вкладати свої гроші без відповідного переходу прав власності, а комерційні банки, які позбавлені права кредитувати державні підприємства під заставу основних фондів, обмежуються короткостроковими позиками, що гарантовані запасами продукції чи матеріалів, то на частку державного сектору залишаються бюджетні інвестиції (або дуже подібні до них державні гарантії за банківськими довгостроковими кредитами) та самоінвестування. У розвинутій ринковій економіці це ставить державні підприємства у суттєво гірші умови по відношенню до їхніх приватних конкурентів, адже останні додатково до цих ресурсів можуть користуватися також довгостроковими кредитами, емітувати облігації та залучати додатковий капітал на фондовому ринку. В українській економіці, наразі, домінує самоінвестування, а інші джерела інвестиційного капіталу відіграють набагато скромнішу роль. Чи сприяє приватизація покращенню якості та кількості інвестицій за таких умов?
Частина інвестицій приватного сектору – зовнішні вкладення по відношенню до підприємства. Зазвичай, вони сприяють розповсюдженню більш успішної ділової культури, тобто є прямим інструментом її відбору. Самоінвестування за умов рівних правил гри та дотримання платіжно-фінансової дисципліни теж є інструментом відбору, хоча і менш потужним: прибуткові мають можливості зростати, збиткові – приречені на декапіталізацію.
Таким чином, інвестиції у приватному (приватизованому) секторі мають бути позитивно пов’язаними з бізнес-плануванням та маркетингом, реструктуризацією, зменшенням бартеру та заборгованостей тощо. Оскільки налаштованість на допомогу держави сама по собі безпосередньо не впливає на успішність бізнесу, зв’язок має бути слабшим. Але ми маємо очікувати, що за умови більш-менш жорсткої державної політики ті, хто покладається на державну підтримку, мають зрештою програвати, адже такі настрої та очікування, напевне, гальмують реструктуризацію та зменшують стимули до ретельного вивчення ринків, розробки бізнес-планів тощо, так само як і стимули до інвестування власних коштів взагалі.
Приватизовані підприємства менше за інші схильні до підвищення цін на свою продукцію, і ця залежність статистично доведена. Однак, при цьому слід мати на увазі, що це пояснюється відбором в процесі приватизації, адже підприємства-монополісти здебільшого не підлягали повній приватизації. І все ж рекордно низький за останні роки рівень інфляції, що мав місце у 2001 році, у певній мірі частково був забезпечений саме приватизованим сектором.