1.Походження української мови, її місце серед інших словянських мов. Українська літературна мова, її форми та функціональні стилі.

Укр. Національна мова сформувалася на основі середньонадніпрянських говорів.Граматична будова. Словниковий скла і фонетична система СУЛМ також засвоїли найбільше рис саме цих говорів. Закінчення Д.відмінка однини-ові, – еві, іменників чоловічого роду(братові,Василеві) зак. Д. і М. відмінка –і (волі, землі), О. в –ою (нашою, вашою), Н. в. –ння, ття (значення, взуття) –ій (синій. житній) – іш (рідніший, ясніший). Секундарний голосний і на місці давньоруських о та е в новому закритому складі (стіл, сіль, піч) і на місці дифтонгу Ь у будь-якій позиції (вік, літо).Норми укр. Мови заорджуються з кінця 18 і перш. Половини 19ст. у творах Котляревського «Енеїда» та «Наталка Полтавка», Т Шевченко. Перешкоди розвитку (Валуєвський циркуляр). В СУЛМ широко використовуються обидві її форми – писемна й усна. Обом властиві основні лексичні і граматичні норми. Писемна мова обслуговує різноманітні потреби народу в галузі науки, художньої літератури, політики, держави та господарської діяльності. Усна мова обслуговує переважно поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми. В СУЛМ є такі стилі : розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіціально-діловий, епістолярний та конфесійний.

8. Лексика української мови з погляду походження. Основні шари лексики. Власне українська лексика; її характерні риси. Лексичні запозичення з інших мов.

Укр. Мова сформувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Значна частина її через давньоруську мову успадкована ще від спільнословянської мови-основи. Спільнословянські слова становлять ядро словникового складу СУЛМ. Від давньоруської мови, на основі яко сформувалися всі сучасні братні східнословянські мови укр. мова успадкувала й багато спільносхіднословянських слів.(сімя, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, девяносто). Словниковий склад укр. мови розвивався й збагачувався, поповнюючись новими лексичними елементами, і тоді, коли укр. мова на основі давньоруської вже сформувалась, а тому в ній можна виділити й такий лексичний шар, який виник у період її самостійного існування. Цим пояснюється те, що в українській мові існує ряд слів. відсутніх у рос. Та біл. мовах. (багаття,лелека, цап,смуга,січень,) Утворення від коренів, спільних для всіх східнословянських мов(-роб,-рух,-вис,-ден,-друг) в результаті економічних,культурних,політичних звязків СУЛМ успапдкувала лексичні шари з таких мов як старогрецька, латинська,тюркська,німецька,французька, англійська, італійська, голандська, румунська(бринза),угорська, ісландська,.

9. Історія розвитку української лексикографії. Типи словників української мови. Лексикографія – це наука, яка займається збиранням слів якої небуть мови, їх систематизацію та складання словників. Питаннями лексикографії на Україні цікавилися ще з кінця 16 ст. Найдавнішою працею присвяченою лексиці нової укр. Літ мови, був невеличкий словничок на 23 ст доданий до 1ої видання «Енеїди», праця Афанасьєва Чужбинського, Левченка. Найвизначннішим явишем укр. Лексикографії був вихід «словаря української мови» Б. Грінченка. Словники діляться на дві основні групи: енциклопедичні та лінгвістичні. Слова в усіх словниках розташовані за алфавітом. В енциклопедичних словниках пояснюється не значення слів, а зміст і характер предметів та різних явищ. Предметом лінгвістичного словника є слово. Лінгвістичні словники діляться на преклані, тлумачний, етимологічний, омонімічним, антонімічний, паронімічний, фразеологічний, термінологічний, діалектичний, словники окремих письменників.