3. Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності

5.3.1 Цілі оцінки прав

Вартість – основна ознака товару. Тому, щоб продати ОПІВ чи використати у своєму виробництві, треба його оцінити.

Відповідно до міжнародних стандартів розрахунок вартості прав необхідний при визначенні:

• оподатковуваної бази майна підприємства;

• вартості виключних прав, переданих по ліцензійному договору;

• вартості ОІВ, що вносяться до статутного капіталу;

• розміру компенсації, що необхідно виплатити правоволодільцю за порушення його майнових прав на ОІВ;

• при постановці на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу для отримання кредиту, банкрутстві підприємства.

Необхідність оцінки вартості ІВ виникає також у випадках: внесення її до інноваційних, інвестиційних проектів; розширення ринків збуту; страхування; передачі інтелектуальної власності в заставу з метою отримання кредитів; визначення збитку, завданого неправомірним використанням ОПІВ; ліквідації збанкрутілого підприємства з метою задоволення позовів кредиторів.

5.3.2 Підходи до оцінки прав

Існують три групи прийомів для визначення вартості прав:

• підходи – принципи визначення вартості;

• методи – процедури розрахунку вартості;

• методики – конкретне застосування того чи іншого методу.

Підходи:

• витратний (на основі активів) – заснований на припущенні, що вартість

ОПІВ дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Це вигідно для покупця, але невигідно для продавця, бо не включає прибутку;

• порівняльний (ринковий) – припускає використання прийому порівняння продажів з аналогічними по призначенню, якості і корисності ОПІВ на цей час на аналогічному ринку, тобто ціна встановлюється ринком і є “справедливою ціною”, вигідною як для продавця, так і для покупця;

• дохідний – вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести його використання у майбутньому. При цьому припускається, що ніхто не стане вкладати капітал в ОПІВ, якщо такий же доход можна одержати іншим способом.

3. Методи оцінки

Існує певний зв’язок між підходами та методами оцінки.

Витратний підхід:

1. метод прямого відтворення – визначається сума витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється, ґрунтуючись на сучасних цінах на матеріали, обладнання, зарплатню, енергоносії, інформацію тощо;

2. метод заміщення – використовує принцип, що максимальна вартість визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити за придбання активу аналогічної корисності;

3. метод вихідних витрат – базується на фактичних витратах з бухгалтерської звітності, які індексуються з урахуванням строку давності.

Порівняльний (ринковий) підхід:

1. метод порівняння продажів – по суті співпадає з порівняльним підходом, але в Україні із-за нерозвиненості ринку ОІВ (нема даних) майже не використовується.

Дохідний підхід:

1. метод прямої капіталізації доходів – заснований на переведенні прибутку від комерційного використання ОІВ у вартість останнього;

2. метод надлишкового прибутку – припускається, що продукція з використанням ОІВ приносить додатковий прибуток, ніж без ОІВ;

3. метод роялті – визначає вартість ОІВ як частку від бази роялті, тобто вартість ОІВ є якийсь процент від загального доходу або прибутку;

4. метод звільнення від роялті – ставка роялті з кожним роком зменшується.