2.1.3 Родючисть грунту

Що таке родючисть? Це здатність землі задовольняти потреби рослин у необхідних для них поживних речовинах і волозі. Родючисть грунту поділяється на природну і штучну. Природна родючисть як результат тривалого грунто-утворювального процесу, що проходить у певних кліматичних умовах, визначається фізичними, хімичними і біологічними властивостями грунту. Створена родючисть грунту шляхом обробітку грунту, внесенням добрив, травосіянням, підбором сортів, які здатні краще використовувати природну родючість, називається штучною. Природна і штучна родючисть становлять економічну. Отже, при використанні землі необхідно враховувати не тільки її природні властивості, але й затрати коштів і праці. Це означає, що родючість виступає як абсолютна і відносна. Абсолютна родючість грунту характерезується урожайністю з одиниці земельної площі і для оцінки земель необхідно застосовувати вартісні показники: вартість валової продукції, розмір чистого і деференціального доходу, окупність затрат тощо.

Відносна родючість характерезується кількістю одержаної продукції на одиницю затрат.

Науково обґрунтоване розв'язання цих питань вимагає всебічного вивчення земель шляхом бонітування ґрунтів.

За вище зазначеними властивостями проведено районування (зонування) території України, враховуючи географічне місце знаходження. Такий поділ дає змогу оцінити (бонітування, економічна оцінка грунтів) грунт, як засіб виробницьтва у сільському господарстві, визначити ступень родючисті грунтів.

2.1.1. Природно-сільськогосподарське районування (зонування) земель

Основою проведення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель є ланшафтне зонування та грунтове зонування.

Ландшафт - це генетично однорідний природний територійльний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складений із властивого тільки даному ландшафту набору динамічно сполучених основних і другорядних урочищ, що закономірно повторюються у просторі. Ландшафтне зонування пов’я зано з фізичною географією України. Територія України знаходиться в одному фізико-географічному поясі. Пояс поділяється на: зони, підзони, провінції, області , райони.

Грунтово-екологічне районування (зонування) – поділ грунтового покриву на відносно однорідні й неповторні території за грунтами певного еколого-генетичного статусу різного таксономічного рівня.

При здійсненні землеустрою районування земель провадиться з метою обліку і відображення положення земель з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур в єдиній системі класифікації та є основою для проведення оцінки земель, розробки схем і проектів використання та охорони земель.

Природно-сільськогосподарське районування (зонування) території це – наукова система поділу території, яка враховує закономірний розподіл природних умов і ресурсів, а також особливості їх сільськогосподарського використання.

Розрізняються дві форми районування: загальнодержавна (агроекологічна), яка грунтується на принципах відображення об’єктивно існуючих природних комплексів (поясів, зон, провінцій, округів) і внутрірегіональна (внутріобласна) земельнокадастрова (земельнооціночна), яка грунтується на відмінностях природно-кліматичних і природно-економічних умовах території..

Природно-господарський пояс - найвища одиниця прироно-сільськогосподарського районування, яка характерезується комплексом природних умов, що визначають поясний тип сільськогосподарського виробництва. Головною ознакою при виділенні поясів є теплозабезпеченість вище +10С і відповідні з нею поясні типи грунтів і рослинності.

Природно-господарська зона – основна одиниця районування території, що характерезується відповідним балансом тепла і вологи разом з головними особливостями грунтоутворення і мінерального живлення рослин. Зона має пануючі типи і підтипи грунтів та відповідні системи агротехнічних і меліоративних заходів. Кожній зоні властивий свій тип сільськогосподарського виробництва, своє співвідношення земельних угідь.

Природно-економічна провінція – це частина зони. Вона має спецефічні особливості грунтового покриву, які відрізняються між собою показниками гідротермічного і поживного режиму грунтів, основними з яких є: континентальність клімату, суворість і сніжність зими, тепло- і вологозабезпечення періоду вегетації, кліматичні індекси біологічної продуктивності. За особливостями природних провінцій визначаються провінціальни види сільськогосподарського виробництва.

Прироно- економічні провінції поділяються на округи, а вони, у свою чергу – на природно-сільськогосподарськи райони.

Прироно-сільськогосподарський округ характерезується такими особливостями, як загальна побудова рельєфу, склад грунтотвірних порід, співвідношення грунтів різного гранулометричного складу, засоленість грунтів, заболоченість території тощо. Залежно від природних особливостей прироно-сільськогосподарських округів виділяється певний склад земельних угідь, сільськогосподарських культур і система ведення сільського господарства.

Окремо виділені природно- сільськогосподарські гірські області – це відокремлені крупні орографічні системи, що належать до відповідних широтних теплових поясів і характерезуються певними типами структур висотної зональності, а також типами сільсько- і лісогосподарського використання земельного фонду. Гірські провінції та гірські округи виділяються у тепловому поясі з урахуванням експозиції схилів.

Земельно-оціночний район – це частина території області, для якої притаманна певна однородність агрокліматичних, геоморфологічних, грунтово-меліоративних і природно-технологічних умов, які впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності сільського господарства.

Земельно-оціночні райони характерезуються однорідним комплексом природних і економічних умов, поєднанням виробничих галузей, складом вирощуваних культур, структурою земельних угідь, землезабезпеченістю, енергоозброєністю, забезпеченістю основними виробничими фондами і трудовими ресурсами, затратами праці та загальними затратами на гектар земельної площі, кількістю добрив, що вносяться в грунт, урожайністю культур і вартістю валової продукції. У зонах зрошувального землеробства враховуються гідрологічні умови території, динамика та характер мінералізації грунтових вод, розподіл господарств за джерелами зрошення, водозабезпеченність земель, яка виражається у відсотках щодо зрошувальних норм. У зонах розвинутого плодівництва і виноградарства враховуються спецефічні особливості вирощування багаторічних насаджень.

При земельно-оціночному районуванні землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, незалежно від адміністративного підпорядкування, об’єднуються у земельно-оціночні райони, межі яких, якщо можливо, суміщаються з межами адміністративних районів, а при їх неоднорідності – з межами сільськогосподарських підприємств, організацій і установ. Господарств у земельно-оціночному районі повинно бути не меньше 30, що визначається вимогами статистичної обробки інформації. Дрібні земельно-оціночні райони суміжних областей, якщо природно-економічні умови однорідні, можуть об’єднуватися в один земельно-оціночний район.

Для земельнооціночного районування території залучаються різні вихідні дані та матеріали, які характерезують кожне землеволодіння чи землекористування, а саме: агрокліматичний довідник адміністративних областей, обласні карти масштабу 1:200000 з нанесиними межами провінцій, округів зі схеми природно-сільськогосподарського районування України, грунтові карти масштабу 1:25000 або 1:50000 ( при наявності доцільно використовувати грунтові карти областей масштабу 1:200000), картограми агровиробничого групування грунтів районів і окремих господарств, відомості економічного характеру адміністративних районів і господарств про: середню багаторічну врожайність сільськогосподарських культур; фактичну і перспективну структуру посівних площ; спеціалізацію господарств; вартість валової продукції рослинництва з підрозділенням за галузями і прямі затрати на її виробництво у розрахунку на 1 га ріллі; кількість внесених органічних і мінеральних добрив в умовних туках у розрахунку на 1 га ріллі; забезпеченність технікою ( вартість тракторів, сільськогосподарських машин і транспортних засобів), енергозабезпеченість рослинницьких галузей; наявність працездатних осіб, які беруть участь у сільськогосподарському виробництві ( осіб на 100 га ріллі).

Табл.3

Схема земельно-оціночного (кадастрового) районування України

Пояс	Підпояс	Зона, підзона, гірська область	Провінція	Кількість
				Окру гів	Агро-грунт. р-н	Оцін. р-н
	Помірний	Південно-тайгова /поліська/	Поліська Західна - “ - Правобережна - “ - Ліавобережна	1 1 3	18 12 7	18 14 7
		Лісостепова	Лісостепова Західна -Правобережна -Ліавобережна	4 3 3	19 36 29	20 38 33
Помірний природно-сільсько-господарський		Степова	Степова Придунайська -Правобережна -Ліавобережна	1 1 3	1 14 22	1 24 23
	Помірний Чорноземно-степовий	Степова засушлива	Степова засушлива Придунайська Степова засушлива Правобережна Степова засушлива Ліавобережна Степова засушлива Північно-кримська	1 1 1 1	2 4 4 4	3 4 4 4
		Сухостепова	Сухостепова Присивашська	1	7	9
		Карпатська гірська область	Прикарпаття Карпати Закарпаття	2 1 1	7 4 3	7 6 3
		Кримська гірська область	Кримські гори Піваденний берег Криму	1 1	2 1	3 1
1	2	7	19	31	196	222

Отже, основна мета оціночних районів – виділення невеликих територій з максимально подібним природним станом, на яких існують рівні економічні умови сільськогосподарського виробництва і достатньо чітко проявляються відмінності у рівнях родючості окремих грунтів. Ці території можуть бути названі природно-економічними мікрорайонами області природної зони.

По матеріалам природно-сільськогосподарського районування території України складено перелік особливо цінних груп ґрунтів (додаток 2)