Показники економічної оцінки земель

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЗЕМЛІ

загальна

часткова

Вартість валової продукції

Окупність затрат

Диференційний дохід

урожайність

Окупність затрат

Диференційний дохід

Для одержання зазначених економічних показників вико­ристовують два основних - урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них. Отже, визначення урожайності культур і розмірів затрат на їх вирощування за оцінюваними групами ґрунтів - найбільш відповідальний етап земельно-оціночних робіт, адже від достовірності одержаних даних залежить достовірність решти показників економічної оцінки земель.

При збиранні та обробці вихідних даних застосовується суцільний або вибірковий метод визначення показників на оцінюваних групах ґрунтів.Суть суцільного методу полягає в тому, що в основу побудови шкали оцінки землі кладеться інформація про всі сільсько­господарські підприємства земельно-оціночного району.

Основним джерелом інформації для економічної оцінки земель служить чинна система обліку і звітності у господарствах і в першу чергу річні звіти, які містять середні дані про господарство в цілому. Статистичні дані про урожайність сільськогосподар­ських культур збирають, як правило, за семирічний період, що відповідає періоду ротації сівозміни. В окремих випадках для виявлення загальних тенденцій зміни урожайності та затрат на виробництво продукції вихідні дані аналізуються за більш тривалий період.

Визначення середньої урожайності культур і затрат за групами грунтів - складний процес, оскільки існуюча система оперативно-технічного і бухгалтерського обліку та звітності у сільсько­господарських підприємствах містить ці відомості не за групами ґрунтів, а в цілому щодо господарств, ґрунтовий покрив яких далеко не однорідний. У практиці земельно-оціночних робіт застосовують різні способи визначення середньої багаторічної врожайності сільсько­господарських культур за групами ґрунтів:

- вибірковий метод (відбір типових господарств);

- кореляційно-регресійний аналіз за середніми багаторічними даними господарств;

- експертизи врожайності на пробних майданчиках і кон­трольних ділянках;

- спосіб аналогів;

- досвід спеціалістів і працівників господарств.

Вибірковий метод полягає у відборі господарств, типових за спеціалізацією і порівнянних між собою за рівнем ведення господарства. Як основні критерії відбору і порівнянності господарств можна прийняти такі середні показники у межах земельно-оціночного району: структура основних сільсько­господарських угідь; структура посівних площ; щільність поголів 'я худоби на 100 га основних сільськогосподарських угідь; розмір основних засобів виробництва й енергетичних ресурсів на 100 га угідь; кількість добрив, що вносяться на гектар ріллі; площа основних сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі, на одного працездатного робітника.

У типових господарствах повинен переважати який-небудь один ґрунт. Питома вага переважаючого ґрунту в структурі ґрунтового покриву повинна становити не менше 75 % площі ріллі, а решта площі - ґрунти, які дещо відрізняються за родючістю від основної групи ґрунтів. На кожну групу ґрунтів необхідно відібрати не менше десяти типових господарств (або їх підрозділів, взятих з різних господарств).

Кореляційно-регресійний метод моделює зв'язок урожайності і валової продукції господарств з якістю агровиробничих груп ґрунтів.

Для одержання цих даних на території земельно-оціночного району проводять підготовчі роботи, які полягають у підготовці картографічного матеріалу з даними великомасштабних ґрун­тових обстежень про характер ґрунтового покриву. Визначають:

- номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів;

- картограми груп ґрунтів;

- аналізують інформацію про властивості ґрунтових від­мінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.

На базі виготовленої планово-картографічної основи скла­дають експлікації агровиробничих груп ґрунтів з прив'язкою до сільськогосподарських угідь. Статистичні дані про економіку кожного господарства, яке входить у земельно-оціночний район, зосереджуються у таблицях формулярів вихідних даних

Приклад вихідних формулярів даних для економічної оцінки землі.

№	Урожай­ність, ц/га	Витрати, грн./га	Типи грунтів
			І	II	III	IV	V
1	2	3	4	5	6	7	8

Для визначення базисних величин кореляційно-регресійного аналізу складають лінійні рівняння множинної регресії, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів району:

y = a1 x1+a2x2+a3x3+...+anxn

або

у = а0 + a1 x1+a2x2+a3x3+...+anxn ,

де у - середня урожайність або розмір валової продукції з усієї площі оцінюваних земель, ц/га або грн../га;

аі (і = 1, 2, 3, ..., п) - шукані коефіцієнти множинної регресії, які виражають кількість продукції на питому вагу оцінюваних ґрунтів;

хі= (і = 1, 2, 3, ..., п)- питома вага оцінюваних груп ґрунтів (х1+ х2+х3+... +хn =1);

а0 - вільний член рівняння множинної регресії (шукана величина).

Досить об'єктивні показники середньої урожайності можна одержати методом експертизи на пробних майданчиках і контрольних ділянках. З цією метою проводять укіс або збір урожаю відповідних культур з невеликої площі розміром, наприклад, 10 х 10 м, що відповідає 0,01 га. Така невелика площа вибирається на однорідній ділянці, яка відображає якість досліджуваної групи ґрунтів. Одержану продукцію ділянки зважують і визначають урожайність у розрахунку на гектар. Цей спосіб визначення урожайності нескладний, але одночасно вимагає акуратності у виконанні робіт і систематизації щорічно одержуваних даних. Цим способом переважно користуються працівники дослідних станцій, науково-дослідних установ, які ведуть дослідження селекції і насінництва сільськогосподарських культур. Для масового поширення на землях господарств ці дані найчастіше непридатні, оскільки у виробничих умовах вони переважно трохи нижчі.

В окремих випадках для визначення урожайності культур за групами ґрунтів застосовується спосіб опитування спеціалістів і працівників господарств. Цей спосіб можна використовувати лише для уточнення сумнівних даних і одержання відомостей про урожайність на малопоширених групах ґрунтів. Як основний спосіб його рекомендувати не можна, оскільки він ґрунтується на суб'єктивних даних. Визначення урожайності на мало-поширених ґрунтах, які мають значну питому вагу в окремих господарствах, проводиться за даними оперативно-технічного та бухгалтерського обліку, книг історії полів сівозмін.

Визначення показників економічної оцінки земель:

1.Урожайність є вихідним показником економічної оцінки земель. За даними урожайності можна визначити відповідні числові співвідношення і забезпечити порівняльну оцінку якості земель. Склад сільськогосподарських культур, відібраних для економічної оцінки земель, повинен бути характерним для території земельно-оціночного району. В обов'язковий перелік вносяться сільськогосподарські культури, які мають важливе виробниче і товарне значення, і в першу чергу, основні зернові і зернобобові культури, кукурудза, рис, цукровий буряк, картопля, льон, соняшник, бавовник, основні кормові культури. Урожайність як показник оцінки земель має велике практичне значення для вирішення багатьох питань сільськогосподарського виробництва. Однак урожай сільськогосподарських культур відображає якість землі тільки при рівновеликих затратах на його одержання. При великій різноманітності сільськогосподарських культур, у господарствах оцінка земель за урожайністю здійснюється переведенням неоднорідної продукції у кормові одиниці, що пов'язано з певними умовностями;

2.Найбільш точним показником порівняння урожайності різних сільсько-госпо­дарських культур може бути її вартісне вираження шляхом визначення вартості валової продукції і диференціального доходу і для оцінки земель застосовують розрахункові кадастрові ціни;

3.Кадастрові ціни - єдині для всієї країни. Оцінка земель, обчислена за кадастровими цінами, забезпечує порівнянність якості земель у межах сільськогосподарського підприємства, між підприємствами у межах району, між районами, областями, регіонами країни. Враховуючи, що головним видом рослинницької продукції є зерно, граничний суспільно необхідний рівень витрат вста­новлюється за гіршими умовами виробництва зернових культур.

Кадастрові ціни складаються з двох частин:

- собівартості одиниці продукції у гіршій зоні (групі госпо­дарств, групі регіонів), де вироблюваний додатковий продукт з розрахунку на людино-годину затрачуваної живої праці дорівнює середній нормі додаткового продукту в матеріальному вироб­ництві країни в цілому з врахуванням рівня фондоозброєності використовуваної праці порівняно із середнім рівнем;

- звичайного (безрентного) додаткового продукту, який припадає на одиницю даного продукту з розрахунку на людино-годину живої праці, затраченого у цій гіршій зоні сільсько­господарського виробництва.

Сьогодні кадастрові ціни вимагають уточнення відповідно до територіальних і економічних умов господарювання, які склалися на території України.

Вартість валової продукції (ВП) визначається за всіма культурами, з урахуванням площі посіву, врожайності і кадастрової ціни за формулою:

ВП = Рі УіСі

де Рі - площа посіву окремих культур; Уі - урожайність культур, Сі - кадастрова ціна.

Продуктивність землі у вигляді урожайності і вартості валової продукції характеризує абсолютний рівень економічної родю­чості ґрунту при рівноцінних затратах на одиницю площі. Оцінка земель за їх продуктивністю забезпечує одержання коефіцієнтів приросту продукції на одиницю додаткових затрат на різних за якістю землях. Результати такої оцінки використовувались при плануванні урожайності, визначенні обсягів виробництва і розподілі сільськогосподарської продукції.

Урожайність і вартість валової продукції свідчить про досягну­тий рівень виробництва, який залежить від якості земель і рівня інтенсивності землеробства. У зв'язку з цим порівняння якості земель за цим показником необхідно вести з врахуванням рівня виробничих затрат.

Окупність затрат як показник економічної оцінки є відносним вираженням рівня родючості ґрунту за однакових економічних умов господарювання. Тому для оцінки земель необхідно порівнювати показники окупності затрат і на різноякісних землях при порівнянному рівні інтенсивності землеробства. Окупність затрат (ОЗ) визначається як співвідношення показників і затрат на конкретних групах ґрунтів за формулою:

ОЗ =ВП/З

де ВП - вартість валової продукції у кадастрових цінах;

З - затрати минулої уречевленої і живої праці у грошовому вираженні.

Показники окупності затрат при певних рівнях інтенсивності землеробства зумовлюють нормативи рентабельності вироб­ництва. Оцінку земель за окупністю затрат можна використати при обґрунтуванні розміщення сільськогосподарських культур, удосконаленні закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію, прогнозуванні урожайності та валових зборів продукції землеробства.

Окупність затрат характеризує продуктивність землеробської праці. На відміну від показників родючості земель, окупність затрат характеризує відмінності в якості земель при різних затратах, але в однакових регіональних умовах і при одному способі їх використання. Тому навіть у межах одного земельно-оціночного району окупність затрат на богарних землях не можна порівнювати з окупністю затрат на зрошуваних або осушених землях. Показник окупності затрат у межах одного земельно-оціночного району завжди вищий на відносно кращих землях і нижчий на гірших.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва на кращих і гірших землях найбільш яскраво проявляється у чистому доході, який визначається як різниця між вартістю валової продукції і витратами виробництва на її одержання. Диференціальний дохід (ДД) вважається найбільш інтегральним узагальнюючим показником оцінки земель, що відображає відмін­ності у виході продукції на різноякісних землях. Він, є доходом, що являє собою додаткову частину чистого доходу, який створю­ється більш продуктивною працею на землях кращої якості при гірших умовах виробництва і визначається за формулою:

ДД = ВП - 3 - ЧД_н,

де ВП - вартість валової продукції;

З - затрати;

ЧД_н - необхідний додатковий продукт (нормальний чистий дохід).

Необхідний додатковий продукт як при загальній, так і при частковій оцінці земель дорівнює 0,15 вартості сукупних основних (Ф ) і оборотних (Ф_об) виробничих фондів і розраховується за всією сукупністю господарств земельно-оціночного району за виразом:

ЧД_н=0,15(Ф_тн+Ф_об).

Додатне значення диференціального доходу характе­ризує середні і кращі землі, а від'ємне - найгірші землі, на яких окупність затрат у землеробстві нижча вихідного рівня. Диферен­ціальний дохід є основою для вирівнювання економічних умов господарювання й удосконалення госпрозрахункових відносин сільськогосподарських підприємств з державою. Економія суспільних затрат у вигляді диференціального доходу розгля­дається як загальний критерій оптимальності у планових розрахунках щодо використання земель.

Залежно від джерел створення диференціальний дохід підрозді­ляється на додатковий продукт І (ДП,), який характеризує різницю в ефективності родючості ґрунту при середніх витратах виробництва, і додатковий продукт II (ДП_П), який створюється на різних землях за рахунок додаткових затрат понад середній рівень. Такий поділ додаткового продукту необхідний внаслідок відмінностей у рівнях інтенсивності використання земель у різних господарствах.

Порівнюючи розміри валового продукту з одиниці площі у господарствах і районах, всю валову продукцію на відносно родючих та інтенсивно використовуваних землях підрозділяємо на основний продукт (ОП), додатковий продукт І (ДП,) і додатковий продукт II (ДП_П):

ВП = ОП + ДП, + ДП„.

Основний продукт складається із середніх для даних земель розмірів витрат виробництва і нормального чистого доходу при коефіцієнті окупності, встановленому для відносно гірших земель.

Він визначається множенням розмірів фактичних затрат (3 ) на вихідний рівень їх окупності (О3_в), прийнятої як верхня межа, виробництва продукції рослинництва з гектара відносно гірших земель:

ОП = З_ф х О3_в.

При економічній оцінці земель у 1987 - 1988 pp. вихідний рівень ! окупності затрат дорівнював 1,35. Отже:

ОП = 1,35 З_ф.

Враховуючи, що диференціальний дохід дорівнює різниці між валовим продуктом і основним продуктом, можна записати:

ДД = ВП-1,353_ф.

Додатковий продукт І одержують у результаті більш продук­тивної праці на кращих землях порівняно з гіршими при однакових вихідних розмірах затрат. Його визначають множенням вихідних затрат на різницю між фактичним і вихідним значенням коефі­цієнта окупності затрат:

ДП, = З_в(ОЗ_ф-ОЗ_а).

Додатковий продукт II одержують за рахунок додаткових затрат на одиницю площі. Його знаходять множенням різниці фактичного і вихідного рівнів затрат на різницю між фактичним і вихідним значенням коефіцієнта окупності затрат:

ДП_и=(З_ф-3,)(ОЗ_ф-ОЗ_в).

Розмір диференціального доходу залежить від рівня інтенсивності землеробства. Тому доцільно визначити питому вагу диференціального доходу в складі валової продукції), яка є більш стабільною величиною порівняно з диференціальним доходом:

d = ДД : ВП.

Питому вагу диференціального доходу у валовій продукції можна також визначити за розміром окупності затрат за форму­лою:

d = (03-l,35 03) / ОЗ

Складання шкал економічної оцінки земель

Зрівноважені показники за оцінюваними групами ґрунтів вважають вихідними для складання шкал економічної оцінки землі. Вони будуються за принципом побудови шкал бонітування ґрунтів.

Шкали економічної оцінки землі можуть бути замкненими або розімкненими. Якщо за еталон (100) приймають найпоширеніший в земельно-оціночному районі ґрунт, то одержують розімкнену шкалу; для замкненої шкали еталоном виступають ґрунти з найвищими показниками. На практиці більшого використання набули замкнені шкали.

Шкала оцінки являє собою таблицю, в якій в абсолютних (грн/ га) і відносних (балах) одиницях відображається рівень родючості, продуктивності та дохідності земель.

Приклади: