2.1.2 Таксономічні одиниці каасифікації

Система таксономічних одиниць класифікації побудована на ієрархічних принципах, тобто її елементи розташо­вуються у певному порядку — від вищого до нижчого. Кожен з них має певний кількісний показник, що дає можливість об'єк­тивно охарактеризувати найістотніші особливості грунтів.

Генетична еколого-субстантивна класифікація включає такі таксоно­мічні одиниці: тип—підтип—рід—вид—варіант—літологічна серія.

Тип Грунту — об'єднана група ґрунтів за однотипними системами гене­тичних горизонтів і гумусового профілю через певні параметри показника КПНГ, як наслідок схожості режимів і процесів ґрунтоутворення за раху­нок відносної однорідності біокліматичних умов. Типи ґрунтів у польових умовах діагностуються за будовою профілю та морфолого-генетичними властивостями генетичних горизонтів. Уточнюються визначеними пара­метрами інтенсивності профільного гумусонагромадження через показник КПНГ(табл.І.І).

Підтип ґрунту — підзональна таксономічна одиниця

Підтип ґрунту розкриває зміст типу за інтенсивністю гумусона­громадження у верхній частині профілю, зумовленого підзональними особливостями біокліматичних умов. Діагностується за параметрами коефіцієнта відносної акумуляції гумусу (КВАГ), який являє собою спів­відношення між умістом гумусу і фізичної глини в 0-30 см шарі, віднесене до 10% останньої. Градації параметрів КВАГ розроблено для кожного типу ґрунтоутворення (табл. 2.1). При цьому в межах кожної підзони градації КВАГ для різних типів ґрунтоутворення не збігаються.

Рід ґрунту — гранулометрична матриця підзонального ґрунтоутворення

Гранулометричний склад — один з найважливіших елементів агроно­мічної характеристики та класифікації ґрунтів. Бідні піски та супіски, жир ні глини — таку типологію створила народна мудрість на основі тисячоліт-ньогодосвіду. Основоположникгенетичного ґрунтознавства B.B. Докучаєв прямо вказував на роль гранулометричного складу: "Центром, фокусом всех составных частей почвы, а следовательно и их свойств, является глина..." [9, с. 283]. Закономірно у перших наукових класифікаціях ґрунтів гранулометричному складу відводилася пріоритетна роль. Успіхи генетичного ґрунтознавства призвели до поступового віднесення грану­лометричного складу на другорядні позиції в характеристиці ґрунтових тіл або навіть до відмови в його використанні. B агрономічному ґрун­тознавстві гранулометричний склад уважається обов'язковим атрибутом характеристики ґрунтів, проте в існуючих класифікаційних схемах він традиційно займає найнижчий таксономічний рівень.

Гранулометричному складу належить пріоритетна роль у характерис­тиці ґрунтів, оскільки він визначає, передусім, усі параметри ґрунтоут­ворювального процесу і загальний габітус ґрунту. Відповідним має бути і його місце в ієрархічній системі класифікаційних одиниць. Він повинен займати наступний рівень — рід. Це вирішує багато проблем як теоре­тичного, так і практичного характеру: по-перше, досягається об'єктивна детермінованість уявлень як про генетичний статус ґрунту, так і про його родючість; по-друге — коректність порівняння при дослідженні впливу ґрунту на ті чи інші процеси і явища, а також його еволюцію під впливом різних антропогенних дій.

Абсолютні значення вмісту гумусу в ґрунті при відомій його інтенсив­ності нагромадження також залежать від гранулометричного складу. Для їх визначення необхідно параметри КВАГ кожного типу ґрунтоутворення помножити на вміст фізичної глини і добуток розділити на 10. Тому вміст фізичної глини покладений в основу диференціації ґрунтів на рівні роду (табл. 2.2).

Вид ґрунту — диференціація ґрунтоутворення за ступенем волого-забезпечення через кількість і засвоювання опадів холодного періо­ду, дії рельєфних чинників, а також галогенними проявами та вмістом скелета.

ДІАГНОСТУВАННЯ ЕКОАОГО-ГЕНЕТИЧНОГО СТАТУСУ ҐРУНТУ

При дослідженні ґрунтів на першому етапі визначення їх генетичної належності проводиться на підставі будови профілю. Він являє собою сукупність генетичних го­ризонтів неоднакових за складом, ознаками та властивостями як функції певного ґрунтоутворювального процесу у визначених екологічних умовах. Тому за його будови як системи генетичних горизонтів встановлюється природний статус ґрунтів у польових умовах. Різноманітність профілю ґрунту зумовлюється великою кількістю комбінування та ступенем про­яву основних ґрунтоутворювальних процесів, що знаходить відображення у морфологічних ознаках генетичних горизонтів, які є продуктом змін материнської породи під їх впливом і мають визначені функціональні властивості.

Морфологічні ознаки ґрунту — екологічно-функціональні зовнішні ознаки ґрунту, за допомогою яких здійснюється визначення на­лежності його до відповідного генетичного типу. Вони включають будову профілю за генетичними горизонтами та їх потужністю за такими ха­рактеристиками: колір, вологість, гранулометричний склад, структура, шпаруватість, складення (зв'язність, твердість, липкість, пластичність, тиксотропність, текучість), біологічні елементи (коріння живих і відмерлих рослин, тварин та їх залишки), а також морфологічні елементи, пов'язані з життєдіяльністю рослин і тварин (кореневі пори, екскременти: копроліти сучасні та реліктові, червороїни, кротовини та ін.), відокремлені (сегрего-вані) морфологічні елементи за формою, кольором, твердістю і кількістю (викристалізовані форми солей, карбонатів, гіпсу, залізисті, марганцеві, залізисто-марганцеві стяжіння, кремнеземна присипка, глиноземні плів­ки, кутани та ін.), уламки гірських порід (кількість, форма, розміри, ступінь обкочування та вивітрювання) і включення (тверді морфологічні елементи людськоїдіяльності: черепки, уламки скла, фаянсу, шматки цегли, вуглини та ін.), характер і форма переходу між генетичними горизонтами.

Кожний генетичний горизонт з часів B.B. Докучаєва прийнято по­значати відповідними символами. B Україні прийнята система символів O.H. Соколовського, дещо вдосконалена і доповнена, за якої кожний генетичний горизонт позначається початковою латинською літерою слова, що вказує на генетичну суть та особливості складу і стану гори­зонтів, пов'язаних з проявом основного ґрунтоутворювального процесу. Так, гумусово-акумулятивний горизонт позначається літерою H від слова Humus, елювіальний — E (eluo — вимиваю), ілювіальний — I (illuo — вми­ваю), торфовий — T, торфово-перегнійний — TH, торфово-мінераль­ний — TC, органо-акумулятивний — Ho, дернинний — Hd, псевдофіб-ровий — Pf, ортзандовий — R, ортштейновий — Rg, солонцевий — Sl, глейовий — Gl, ґрунтоутворювальна порода — P, підстилаюча порода — D. Ця система зручна ще й тим, що вона надає необмежені можливості для сполучення індексів відповідно до особливостей складу й властивостей горизонтів: HE — гумусово-елювіальний, HSl — гумусово-солонцевий, HGl — гумусово-глейовий та ін. Менша інтенсивність прояву ознак основних ґрунтоутворювальних процесів позначається тими самими сим­волами, але маленькими їхлітерами: добра гумусованість — H, мала — h, сильна елювіальність — E, мала — е, значна оглеєність материнської породи — PGl, мала — PgI та ін. Відокремлені морфологічні елементи ґрунту, уламки порід, включення, а також ознаки, пов'язані з діяльністю людини, індексуються теж малими літерами: наявність карбонатів — k, солей і гіпсу — s, залізо-марганцевих стяжінь та пунктацій — г, їх щільних конкрецій — n, карбонатних конкрецій — kn, уламків порід безкарбо-натних — q і карбонатних — qk, копролітів — z, орний горизонт — а, ре­культивований насипний горизонт — ag (від латинського agger — насип), плантажований горизонт — pl, ознаки, пов'язані зі зрошенням — mo та осушенням — m.

Індексація горизонтів похованих ґрунтів здійснюється такими самими символами, якіповерхневі, лише беруться у круглі дужки.

Горизонти, що утворюються внаслідокдіяльності людини, за своїми властивостями не відрізняються від природних, позначаються такими самими символами, як і природні, але перед ними ставиться ще символ ознак, пов'язаних із діяльністю людини. Наприклад, вторинно оглеєний за рахунок підняття ґрунтових вод при зрошенні — moHPgl, торфово-мінералізований, що утворився внаслідок переосушення торфовищ, — mTC тощо.