2.1.1 Класифікація грунтів

Існуючі у світі класифікації завжди побудовані на певних принципах їх створення, які відображають філософські світоглядні аспекти авторів, їх кредо, мету і водночас результат. Ці положення належать і до запропонованої класифікації. Вона — не результат абстрактних висновків, а продукт узагальнення досягнень ґрунтознавства і агрономії, спрямованих на розв'язання на­уково-практичних завдань.

Така класифікація базується на принципах зональності, генетичності, ієрархічності, субстантивності, спадкоємності та розумної доцільності.

Принцип зональності. Ґрунт як природно-історичне тіло і предмет людської діяльності, як основний засіб сільськогосподарського виробни­цтва не може бути відірваний від географічних умов його формування. Ця функціональна залежність генезису та властивостей ґрунтів від факторів ґрунтоутворення є головним законом ґрунтознавства, який відображає єдність ґрунту і середовища. Цей закон увійшов у ґрунтознавство як учення про ґрунтові зони, в зв'язку з цим ґрунтова зональність повною мірою використовувалась при розробці типології ґрунтів. Це положен­ня має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення для пра­вильного розміщення і раціонального ведення сільськогосподарського виробництва.

Генетичний принцип традиційно реалізується через оцінку генетич­ного профілю ґрунту. B існуючих класифікаціях вона здійснюється за морфолого-генетичною будовою профілю. Встановлено, що кожний генетичний тип ґрунту поряд з системою генетичних горизонтів характеризується визначеними особ­ливостями органопрофілю і вмісту гумусу в ньому Як приклад наводимо морфолого-генетичну будову і гумусовий профіль основних ґрунтів Лісостепу однакового гранулометричного складу і близьких за зволоженням умовах ( рис. 2.1.1).

Кількість гумусу в профілі конкретного ґрунту практично постійна величина, яка піддається точному виміру. Але абсолютні її значення залежать від гранулометричного складу. Тому для типологічної порівняності ґрунтоутворення застосовується відносний показник — коефіцієнт профільного нагромадження гумусу (КПНГ). Він являє собою співвідношення між умістом гумусу та фізичної гли­ни в профілі. Його параметри для кожного генетичного типу ґрунту є константою. B зв'язку з цим у запропонованій класифікації генетичний принцип реалізується через критерій КПНГ поряд з будовою профілю за генетичними горизонтами. B польових умовах визначення генетичного статусу ґрунту проводять на підставі морфології профілю, що не забез­печує однозначності його ідентифікації. Це досягається за допомогою показникаКПНГ(табл. 1.1).

Класифікація типів ґрунтоутворення за істотними ознаками обов'яз­ково вимагає використання принципу ієрархічності (підпорядкування). Його реалізація виражається в диференціації ґрунту як природного тіла послідовно підпорядкованій системі таксономічних одиниць, кожна з яких має власний кількісний показник. Детально на них спинимось при розгляді таксономії ґрунтів.

Практично у всіх генетичних класифікаціях, починаючи з класифіка­цій B. Докучаєва і M. Сибірцева, тією чи іншою мірою декларується використання принципу субстантивності (за параметрами складу і властивостей). Ґрунт — це система, в якій властивості взаємозумовлені й підпорядковуються причинно-наслідковим зв'язкам. За природою Ґрунтоутворення — це трансформація органічної маси і формування гумусових речовин. Кількість останніх зумовлюється проявом усього комплексу факторів ґрунтоутворення.

Проте раніше нікому не вдавалося формалізувати узагальненими критеріями цю залежність. Дослідженнями ННЦ "ІГА" встановлено пріоритетність окремих факторних параметрів у формуванні типів ґрунтоутворення, інтенсивності його прояву через нагромадження гумусу. Виявлені причинно-наслідкові зв'язки між гід­ротермічними умовами за травень—вересень, нагромадженням гумусу і типом ґрунтоутворення при певному гранулометричному складі. Тому запропоновано розглядати гумус як показник типолого-ґрунтової й екологічної "пам'яті". її рефлекторність проявляється в особливостях органопрофілю і вмісту гумусу поряд із системою генетичних горизонтів.

Особливості гумусонагромадження через відповідні показники параме­трично реалізують принцип субстантивності на кожному таксономічному рівні.

Класифікація ґрунтів на підставі принципу спадкоємності не допускає немотивованої зміни номенклатури для забезпечення розуміння і ефек­тивного використання споживачами типологічних дефініцій.

Світовий досвід свідчить про неможливість жорсткого дотримання вибраних принципів відносно класифікаційної проблеми. Певні від­хилення неминучі, тому був використаний принцип розумної доцільності застосування критеріїв.

Рисунок2.1.1. Генетичні горизонти і гумусовий профіль ґрунтів Лісостепу в ре­гіоні з ГТК травень-вересень 1,20-1,36 при вмісті фізичної глини 30-35%