§ 1. Загальна характеристика законодавства про охорону довкілля в сільському господарстві

Об'єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою цариною суспільного виробництва, адже його ведення неможливе без використання фунтів та інших природних ресурсів. В Основ­них напрямах державної політики України у галузі охорони довкіл­ля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. зазначено, що природно-ресурсний потенціал на­шого сільського господарства становить 41,84 млн га сільськогос­подарських угідь (69,3% території України), в тому числі 33,19 млн га ріллі (55%), 7,63 млн га природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6%). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд куб. м води, або 36,4% її загаль­ного споживання.

Екстенсивний спосіб ведення сільського господарства зумовив збільшення сільськогосподарського навантаження на довкілля, яке перевищує допустимі межі. У розрахунку на одного мешканця при­падає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріл­лі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відпо­відно 0,44 і 0,25 га. Розораність сільськогосподарських угідь досяг­ла 72%, а в ряді регіонів перевищує 88%. До обробки залучені ма­лопродуктивні угіддя, зокрема прируслові луки й пасовища та схи­лові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сіль­ськогосподарські угіддя — 18,9%, а рілля — 26,9%.

Чинниками деградації природноресурсного потенціалу сільсько­го господарства нації є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимально­го залучення земель до обробки, недосконалі техніка й технологія обробки землі та виробництва сільськогосподарської продукції, не-виважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низь­кий науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлу­атації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Із веденням сільського господарства пов'язана ціла низка еко­логічних проблем, правові аспекти розв'язання яких і розглядати­муться в цьому розділі. Глобальний харктер має продовольча проб­лема, позаяк за підрахунками фахівців, використання людством бі­осфери вже перетнуло критичну межу її спроможності прогодувати людство. Надзвичайно гострими є проблеми виснаження ґрунтів та інших природних ресурсів, їх забруднення, ущільнення засобами сільськогосподарської техніки; проблема використання сільско-господарських відходів, застосування новітніх біотехнологій у сіль­ському господарстві: йдеться, зокрема, про технології генетичної модифікації і клонування, генної інженерії та ін.

Слід, однак, мати на увазі, що аграрне право розглядає сіль­ськогосподарську діяльність не тільки як джерело екологічних заг­роз, але й як об'єкт охорони від них. Адже незважаючи на те, що ведення сільського господарства може заподіювати істотної шкоди природі, ця діяльність залежить від екологічних чинників. І це тіль­ки підсилюється ринковою економікою: покупець вибирає продукт з екологічно чистих районів. Екологічну загрозу для сільського гос­подарства становлять не лише стихійні сили природи, а й госпо­дарська діяльність людини, зокрема сільскогосподарська. Тому право захищає природу від негативного впливу цієї діяльності й ос­танню від негативних екологічних чинників.

За своєю правовою природою правовий інститут охорони дов­кілля в сільському господарстві є складним інститутом одночасно аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити, точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище, як екологізація аграрного права. Процес екологізації, тобто наповнення екологічним змістом правових приписів охопив прак­тично всі галузі вітчизняного права. Еколого-правові норми і при­писи ми можемо відшукати у цивільному, кримінальному, адмініс­тративному та інших галузях права. Цей процес послідовно охопив і аграрне право. Якщо на початку 90-х рр. минулого століття еко­логічні приписи в аграрному законодавстві розвивалися окремо від екологічного законодавства, то вже з другої половини 90-х наміти­лася тенденція до уніфікації норм екологічного права в єдину сис­тему, у зв'язку з чим було внесено зміни до аграрного законодавс­тва. Наразі аграрні законодавчі акти з питань охорони довкілля або містять відсильні норми до екологічного законодавства, або прий­маються законодавчі акти, які стоять на межі аграрного й екологіч­ного законодавств і можуть бути віднесені як до першого, так і до .другого. Наприклад, такими є закони від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати", від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рос­лин", від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель".

Говорячи про інститут охорони довкілля в сільському госпо­дарстві як про складний правовий інститут, варто звернути увагу на його будову. Аналіз законодавства показує, що правова охорона довкілля здійснюється у двох напрямах: через встановлення право­вих приписів щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які використовуються в сільському господарстві та через правове регу­лювання самої сільськогосподарської діяльності. Таким чином еко­логізація в праві позначається на екологізації самої сільськогоспо­дарської діяльності.

Перший напрям правового регулювання виявляється в таких правових інститутах: охорони земель сільськогосподарського приз­начення, охорони водних об'єктів, що використовуються в сіль­ському господарстві, охорони сільськогосподарських лісів, охорони надр під час здійснення сільськогосподарської діяльності, охорони диких тварин і рослин тощо. Другий напрям правового регулюван­ня знаходить свій вияв у таких правових інститутах, як застосуван­ня пестицидів і афохімікатів у сільскому господарстві, меліорації земель, поводження з відходами сільського господарства, застосу­вання біотехнологій в сільському господарстві тощо. Надалі ми роз­глянемо найважливіші правові інститути аграрного права, діяльність яких спрямована на охорону довкілля в сільському господарстві.