Приклади індикаторів сталого розвитку

Соціальні індикатори:

— середня тривалість життя;

— співвідношення середньої і мінімальної зарплати;

— чисельність населення, яке прожи­ває в екологічно небезпечних умовах;

— темпи росту зайнятості населення;

— зниження дитячої смертності;

— доступ до послуг у сфері санітарії.

Економічні індикатори:

— темпи росту внутрішнього валового прибутку на одно­го жителя;

— зміна характеру особистого споживання продуктів харчування;

— використання природних ресурсів одним жителем;

Екологічні індикатори:

— споживання водних ресурсів, в т. ч. чистої питної води;

— площа природно-рекреаційної зони;

— обсяги викидів в атмосферу окису вуглецю, сполук сірки та азоту;

— обсяги побутових відходів та стічних вод;

• обсяги промислових відходів.

Концепція сталого розвитку закріплена у низці міждержавних угод і міжнародних документів.

1. Програма дій «Порядок ден­ний на 21 століття», яка була схвалена в червні 1992 року на конференції ООН з проблем на­вколишнього середовища і роз­витку в Ріо-де-Жанейро (Бра­зилія). Ця конференція відома ще як самміт «Планета земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу.

В основу Програми дій покладено доповідь Гро Харлем Брут­ланд «Наше спільне майбутнє», яка є Концепцією економічного, соціального й екологічно збалансованого розвитку людства. В цих документах зроблено спробу задовольнити потреби людей і країн через визначення загальних цілей як у сфері екології, так і в сфері розвитку людства: економічне зростання й соціальний прогрес.

Програма дій «Порядок денний на 21 століття» засвідчує встановлення глобального партнерства країн світу задля досяг­нення сталого розвитку суспільства.

На самміті також було прийнято Декларацію Ріо «Про еко­логічний та економічний розвиток», де визначено права й обов'язки держав світу у рамках концепції сталого розвитку.

2. Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено у заключних документах Конференції ООН з на­селених пунктів (ХАБІТАТ-П), яка відбулася 1996 року в м. Стамбулі (Туреччина).

3. Програма «Ріо +5» — Програма дій з подальшого впровад­ження «Порядку денного на 21 століття», ухвалена на дев'ятнад­цятій спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН у червні 1997 року. На зібранні було розглянуто досягнення країн та їхніх урядів, міжнародних агенцій, громадськості та неурядових ор­ганізацій з виконання «Порядку денного на 21 століття» за п'ять років, узагальнено набутий досвід і поставлено нові завдання.

4. Наступна зустріч керівників країн та урядів світу на найвищому рівні — «Ріо +10», відбулася у 2002 році в М.Йоганнесбург, Південна Афри­ка. На цьому зібранні були розглянуті результати, досягну­ті країнами з виконання зобов'язань, взятих у 1992 та 1997 роках, та оцінені успіхи на шляху просування до сталого розвитку.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке фун­кціонування її народногосподарського комп­лексу, коли одночасно забезпечуються: задо­волення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтриман­ня сприятливих для здоров'я людини природ­но-екологічних умов життєдіяльності, збере­ження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і за­бруднення довкілля.

Сталий розвиток в Україні — це процес розбудови держа­ви на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучас­них і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зро­станню держави, а й справедливо розподіляє його результа­ти, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності.