Вексель має специфічні ознаки:

• законодавчо визначена форма, яка робить його універсальним і доступним всім суб’єктам грошово-розрахункових відносин;

• абстрактність. В ньому не вказується причина виникнення боргу, зазначається лише сума грошового платежу;

• безумовність і незаперечність, що вказує на те, що боржник не має ніякого права відмовитись від сплати боргу;

• конкретність строку платежу. Вексель можна виписати на строк до одного року, але переважно до 90 днів. В обігу перебувають прості й переказні векселя.

Розрахунки за допомогою векселів різноманітні і припускають широку участь у цьому процесі банків (рис. 2.8).

1 - видача векселя

2 - пред'явлення векселя до оплати

3 - погашення векселя (оплата)

4 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу

Рис. 2.8. Схема обігу простого векселя

Дещо складнішим є схема руху документів за умови розрахунку переказним векселем (рис. 2.9).

1 - видача векселя

2 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація)

3 - підтвердження акцепту

4 - пред'явлення векселя до оплати

5 - погашення векселя (оплата)

6 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу

Рис. 2.9. Схема обігу переказного векселя (тратти)

В Україні вексель застосовується не як «чистий» цінний папір, а як засіб проведення господарських операцій (рис. 2.10). Навіть якщо підприємство знаходиться «на картотеці». Особливо актуальним вексельний обіг став після заборони договорів уступки вимоги i переводу боргу.

Інкасо (інкасові доручення) застосовуються у випадках, коли банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів і зараховує ці кошти на його рахунки у банку (рис. 2.11).

Учасники операцій:

А — постачальник комплектуючих для заводу

Б — завод-виробник ліквідної продукції (на картотеці)

В — покупець (можливо, дочірня фірма від «Б»)

Г — фiрма-продавець послуг (маркетингових, інформаційних, брокерських)

1 — «А» постачає «Б» комплектуючі на 100 одиниць

2 — «Б» не розраховується з «А» (відсутні кошти)

3 — «Б» продає «В» ліквідну продукцію на 150 одиниць

4 — «В» винний «Б» суму у 150 одиниць

5 — «Б» видає «А» переказний вексель на 100 одиниць (платник — «В»)

6 — «А» пред`являє «В» вексель до оплати

7 — «В» проводить оплату векселя у повному обсязі (100 одиниць)

8 — «Г» проводить для «Б» продаж послуг на суму 50 одиниць

9 — «Б» видає «Г» переказний вексель на 50 одиниць (платник — «В»)

10 —«Г» пред`являє «В» вексель до оплати

11 —«В» проводить оплату векселя у повному обсязі (50 одиниць)

12 —«Г» засвідчує подяку «Б» за здійснену операцію

Рис. 2.10. Приклад застосування векселів в Україні

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар (1а).

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Рис. 2.11. Схема розрахунків по документарному інкасо.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

1. доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2. банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

3. інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

4. банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

5. імпортер-платник.

Переваги: 

· для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

· для експортер — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

· ризик, пов’язаний з відмовою від платежу;

· значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або за договірного опису – одержувача; банк, що обслу­говує платника, може здійснити без згоди платника переведення певної суми грошей з рахунка платника на рахунок одержувача;

Платіжна картка – грошовий документ, що засвідчує наявність відповідної суми грошей на банківському рахунку її власника в кредитній установі.

Система "клієнт – банк" є складовою програмою автоматизації банківської діяльності і джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банка у систему електронних платежів Національного банку або внутрішню платіжну систему.

Готівково-грошовий обіг – частина грошового обігу, що дорів­нює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі за певний період часу. У готівковому грошовому обігу застосовуються казначейські квитки, банкноти, металеві монети, дебетні і кредитні картки, чеки й інші грошові знаки. Обсяг наявного обігу залежить від масштабу емісії готівки, швид­ко­сті їх обігу, розмірів товарообігу, рівня доходів населення, темпів інфля­ції і подібне.

На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особливостей:

• йому притаманні високі затрати щодо організації обігу;

• складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом;

• розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків.

Зазначені недоліки змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. З метою обмеження готівкового обігу, здійснюваного підприємст­ва­ми, Центральний банк установлює ліміти залишку готівки в касах підпри­ємств. Наявний обіг лімітується і для комерційних банків. Уся готівка понад установлені ліміти підлягає здачі на рахунки в комерційні банки або Центральний банк, який установлює порядок ведення касових опера­цій підприємства, регламентує емісійно-касову роботу своїх установ. У той же час не можна вважати, що управління наявним оборотом здій­снюється лише на адміністративній основі. Тут велику роль відіграють економічні методи, що забезпечують збалансованість наявного обігу і попиту домашніх господарств, підприємств, держави на товари, роботи, послуги, активи.

Грошові потоки доцільно розглядати як один з можливих інстру­ментів регулювання грошового обігу. На основі аналізу грошових потоків можна створити інструментарій, що дозволяє виробляти і приймати рішення з питань грошово-кредитного регулювання.