21

Тема 3. Ринок праці

3.1. Зайнятість та безробіття.

Основними категоріями, що характеризують ринок праці є зайнятість та безробіття. Зайнятість – це частина населення в трудовій діяльності, включаючи навчання, службу в армії, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми та похилими людьми. До категорії зайнятих в Україні відносяться громадяни, що проживають на території держави на законних підставах і:

1. Працюють за наймом повний або неповний робочий день в установах всіх форм власності в Україні та за кордоном.

2. Самостійно забезпечують себе роботою.

3. Вибрані чи призначені на оплачувану посаду в органах державної влади і громадських організаціях.

4. Особи, що проходять військову службу у Військових Силах України, професійну підготовку, підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, а також навчаються в загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах.

5. Працюючі громадяни інших країн, що тимчасово побувають в Україні, та виконують функції, що не пов’язані з забезпеченням діяльності посольств та місій. [Закон Украни „Про зайнятість населення” від 1.03. 1991 №803-ХІІ.]

Законодавчо встановлений працездатний вік в Україні – від 15 до 70 років. МОП (Міжнародна організація праці) визначає безробітними осіб, які: 1)не мають прибуткового заняття; 2)активно шукають роботу чи намагалися організувати власну справу протягом останніх чотирьох тижнів; 3)готові приступити до роботи в найближчі два тижні.

Безробітними не признаються громадяни: у віці до 16 років, окрім тих, що вже працювали і були звільнені згідно з законодавством; ті, хто вперше шукають роботу і не мають професії; ті, хто відмовилися від двох пропозицій відповідної роботи з моменту їх реєстрації в службі зайнятості. В Україні безробітними є особи працездатного віку, що через відсутність роботи не мають заробітку чи інших доходів і зареєстровані в службі зайнятості як ті, хто шукає роботу, готові і здатні приступити до виконання відповідної роботи. [Закон Украни „Про зайнятість населення” від 1.03. 1991 №803-ХІІ.]

Основні економічні концепції щодо причин безробіття представлені на рис. 1.

Що стосується країн з трансформаційною економікою, то головними причинами досить високого рівня безробіття у цих державах є наступні: спад економіки та відповідне скорочення попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні), виникає якісна невідповідність пропозиції робочої сили попиту на неї; рух робочої сили (професійний, регіональний, соціальний) та ін.

Сукупна робоча сила – це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездітність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент прагне реалізувати свою працездітність шляхом вироблення товарів та послуг і отримати за це винагороду в грошовій чи натуральній валюті.

На відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

Таким чином, відмінність між робочою силою та економічно активним населенням зводиться до періоду спостереження.

Необхідною передумовою економічної активності і відповідно участі в робочій силі є працездітність.

Працездатність – це здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

Поряд з цим існує повна, часткова та залишкова працездатність, під якими розуміється здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Різновидом часткової працездатності є залишкова, характерна для осіб старшого віку чи тих, хто переніс тяжку хворобу і став інвалідом.

Наявність працездатності є необхідною умовою входження людини до складу робочої сили, але самої працездатності для цього не достатньо – необхідно ще бажання її реалізувати, тобто трудова активність.

Трудова (економічна) активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, що виявляє таке бажання, є носієм трудової активності.

Фактори, що формують конкретнірівні трудової активності, можна поділити на групи:

1. Соціально-демографічна: стать, вік, сімейний стан, наявність малолітніх дітей, утриманців і членів сімей, які потребують систематичного догляду, стан здоров’я.

2. Демоекономічна: рівень освіти і професійно-кваліфікаційної підготовки, рівень доходів і їх співвідношення з можливим заробітком, наявність інших (крім заробітної плати) джерел життєдіяльності.

3. Соціо-психологічна: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до нелегальної трудової діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї трудової діяльності, настанови на рівень інтенсивності праці (орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість).

Економічна: потреба в робочій силі, рівень оплати праці і його співвідношення з прожитковим мінімумом, можливості працевлаштування після перекваліфікації.

Рис. 1. Основні причини безробіття [Джерело: Семицев А.С. Макроекономіка,− СПб.,2003.]

Рівень безробіття обчислюється як співвідношення кількості безробітних та кількості робочої сили (вимірюється у відсотках). Такий рівень називають ще фактичним рівнем безробіття. Іншим показником безробіття є природний рівень безробіття, що обчислюється як сума:

Природний рівень безробіття = фрикційне безробіття + структурне безробіття = фактичний рівень безробіття - циклічне безробіття. (3.1)

Природне безробіття є індикатором повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття дорівнює природному, то економіка знаходиться в стані повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчити про те, що має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу, менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне.

Розглядаючи соціально-економічні причини безробіття, можна виділити такі його види.

Добровільне безробіття − виникає через те, що робітники не згодні працювати на умовах даної заробітної плати, а згодні працювати лише при вищій оплаті праці. У деяких випадках люди не хочуть працювати зовсім, ніж виконувати низькооплачувану, некваліфіковану роботу. Ця позиція зростає з підвищенням сукупного добробуту та освіченості нації. Через це кількість безробітних у розвинутих країнах постійно зростає.

Вимушене безробіття – породжується негнучкою ціною праці за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо оплата праці дуже висока з позиції ринкової рівноваги і вона не знижується, то пропозиція праці надлишкова і лише частина робітників отримає місце, а інші стануть вимушеними безробітними.

Приховане безробіття – спостерігається, якщо кількість працівників перевищує об’єктивну потребу. Серед поширених форм прихованого безробіття – змушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з несумлінним відношенням до праці.

Фрикційне безробіття – цей термін найчастіше ототожнюють з пошуком або очікуванням роботи. Фрикційне безробіття вважається очікуваним і певною мірою бажаним. Воно дає можливість людині, з одного боку, знайти найсприятливіші умови для свого життя, а з іншого, відбиває ті прогресивні процеси, які відбуваються в економіці та в суспільстві в цілому.

Структурне безробіття – виникає у разі, коли попит і пропозиція на робочу силу не збігаються, причому відповідність між цими показниками для різних видів праці та різних регіонів і секторів економіки неоднакова. Через певний період в структурі споживчого попиту і в технології виробництва відбуваються деякі зміни , які приводять до змін у структурі попиту на робочу силу. Виникає безробіття , тому що робоча сила повільніше реагує на зміни, а її структура не відповідає потребам нової структури потрібних робочих місць. З одного боку, з’являються нові робочі місця, а з іншого – надлишок працівників застарілих професій.

Циклічне безробіття – зумовлюється загальним спадом виробництва, тобто проходженням економікою тих фаз економічного циклу, які характеризуються скороченням витрат та обсягів виробництва. У разі, коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Характерно, що тільки наявність циклічного безробіття свідчить про погіршення стану ринку робочої сили.

Основні показники використання робочої сили. Для характеристики ринку праці використовуються відносні показники, серед яких основними є такі:

1) рівень зайнятості, що визначається за формулою:

Pe = (E / L )*100%, (3.2)

де Pe – рівень зайнятості; E - чисельність зайнятих; L – чисельність робочої сили ( у віці 15-70 років);

2) рівень безробіття (фактичний рівень безробіття) - співвідношення кількості безробітних та кількості робочої сили (вимірюється у відсотках).

u= U / L*100 %. (3.3)

де u – рівень безробіття, U − кількість безробітних, L − робоча сила.

Потенційний та фактичний ВВП. Закон Оукена. Потенційний ВВП – це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє за умов повної зайнятості та природного рівня безробіття. При існуванні циклічного безробіття стан економіки характеризується певним обсягом невиробленої продукції, оскільки частина робочої сили не використовується в процесі виробництва, то економіка не спроможна виробляти потенційно можливий обсяг товарів та послуг (потенційний ВВП). Цей невироблений обсяг продукції свідчить по відставання фактичного ВВП від потенційного і називається розрив ВВП. Розрив ВВП показує, на скільки відсотків відхиляється фактичний ВВП від потенційного під впливом циклічного безробіття. Тому важливим питанням є підрахунок економічних втрат від високого рівня безробіття.

Економічні наслідки безробіття можна підрахувати за допомогою закону Оукена, який пов’язує коливання рівня безробіття та коливання ВВП: якщо фактичний рівень безробіття вище природного на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижче потенційного на β%. Коефіцієнт β встановлюється емпірично і є різним в різних країнах. Проте нерідко його значення потрапляють інтервал від 2 до 3, що свідчить про значні втрати ВВП, викликані циклічним безробіттям. Якщо фактичний рівень безробіття не змінився по відношенню до показника минулого року, то темп зростання реального ВВП складає приблизно 2,5% на рік. Він обумовлений приростом населення, накопиченням капіталу та НТП. При кожному збільшенні рівня безробіття на 1% (по відношенню до показника минулого року) темп зростання реального ВВП знижується на 2,5%. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що втрати ВВП від зростання рівня безробіття можна розрахувати наступним чином:

Втрати ВВП = 2,5% ( u-u*), (3.4)

де u − фактичний рівень безробіття, u* − природний рівень безробіття.

В формалізованому вигляді закон Оукена можна записати у вигляді наступної формули:

, (3,5)

Де Y − фактичний обсяг національного виробництва (ВВП); Y^* − потенційний обсяг національного виробництва (ВВП); β − коефіцієнт Оукена.

Наслідки безробіття. На відміну від інших макроекономічних проблем, безробіття безпосередньо відбивається на особі, яка не може знайти роботу, позначається додатковим психологічним навантаженням навіть на тих членах родини, хто має роботу. Водночас безробіття має вагомі негативні наслідки і для суспільства в цілому: необхідність економічного утримання певної кількості людей, які не роблять відповідного внеску до валового продукту; зростання навантаження на робочу силу (рівень якого вимірюється співвідношенням непрацездатних, і відповідно працездатних, контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку; істотне соціальне напруження, зумовлене існуванням у суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні) та ін.