4. Державотворення в українських землях часів «великого переселення народів»

Впливовим чинником державотворення на українських землях стали

різноманітні варварські племена. Своєю назвою вони мають «завдячувати» стародавнім римлянам, які, чуючи незрозумілою мовою нескінченне «вар-вар», об’єднали під цим словом усіх переселенців – руйнівників античної цивілізації.

Першим і найбільш відомим серед варварських племен були готи. На початку нашої ери уроджені на Скандинавському півострові готи почали швидко просуватися на материк і досягли територій, що їх займає сучасна Україна. З кінця ІІ до початку V ст. готи жили на українських землях, створивши Державу Германаріха. Остання являла собою нетривке політичне об’єднання підкорених слов’янських, пізньоскіфських, дакійських та сарматських племен. Археологічним підтвердженням цієї державності є вельбарська і частково черняхівська культури.

Готи були завойовниками, однак на початку ІІІ ст. їх войовничий дух занепадає й вони переходять до мирної праці. Відтак, держава, яку у IV ст. вони створили на території України, носила цілком мирний характер. Так, наприклад, у Криму готи вступили у федеративний союз із херсонеситами – мешканцями античного поліса Херсонес – і навіть взяли на себе роль їх найманого війська. Варвари-федерати служили херсонеситам, охороняючи гірські перевали і морські береги.

На межі І – ІІ ст. із-за Дону на територію України просунулися племена аланів. Разом із готами вони заснували державу – Кримська Готія. На південному схилі гори Демерджи і досі зберігся гото-аланський могильник. Кримська Готія розташовувалася на Керченському півострові, південному та південно-західному берегах Кримського півострова. Близькість до християнської Візантії призвела до того, що на півострові були засновані Готська і Сугдейська православні єпархії. Готська єпархія, що знаходилася у Партеніті, а згодом у Мангупі, проіснувала десять віків. Її архієпископ Іоанн Готський у 787 р. очолив повстання проти хозарів.

Слід зазначити, що Кримська Готія та її народ становлять одну з найцікавіших загадок в історії вітчизняного державотворення. Кримський краєзнавець ХІХ ст. Василь Кондаракі з цього приводу писав: «Ми не маємо жодних відомостей щодо причин, з яких туземці Тавриди отримали назву Готів у грецьких письменників. Не менш дивно й те, що вся країна, яку займали таври, називалася Готією до останніх днів перебування у Тавриді генуезців».

Наприкінці IV ст. з Монголії та Китаю на територію України увірвалися гуни – кочовий тюркомовний народ. Перша переможна битва гунів з готами відбулася у 375 р. Згодом гуни розгромили іраномовних кочовиків (сарматів, аланів тощо) і відкрили епоху Великого переселення народів. Оволодівши Боспорським царством, гуни вдерлися у Північне Причорномор’я і досягли Наддністрянщини, де вже починалися володіння вестготів. Відкинувши врешті-решт усіх своїх ворогів за Дунай, гуни створили у Північному Причорномор’ї міцне державне об’єднання. Останнє розташовувалося на території сучасної України і було частиною могутньої Гунської держави. Її найвідомішим лідером був полководець Аттіла. Після поразки на Каталаунських полях у 451 р., що її зазнав Аттіла від римлян, імперія гунів розпалася. Гуни залишили Подунав’я і переселилися у степи України, де асимілювалися із місцевим населенням.

Після етнічного розчинення гунів на території України посилилися позиції антів – праслов’янських племен, яких історик М. Грушевський називав першими українцями. У ІІІ ст. була заснована войовнича Держава антів. Остання вела виснажливі балканські війни із Візантією за сфери впливу у Придунав’ї. Імператори Візантії були змушені надати дозвіл антам селитися на Балканському півострові.

Однак, на шляху зростання могутності антів постали авари (давньоруською – обри) – тюркомовні кочові племена, які прийшли з території Дагестану. У VI ст. у басейні річки Дунай авари заснували державу – Аварський каганат. На території України, а саме у Північному Причорномор’ї, авари вперше з’явилися у 588 р. Вони спустошували землі слов’ян, грабували і забирали у полон людей. З появою аварів пов’язане остаточне зникнення з історичної арени антів, які в останній раз згадуються у першоджерелах, датованих 602 р. Отже, Держава антів проіснувала до початку VII ст.

Таким чином, за часів «великого переселення народів», коли значною мірою сформувалася сучасна політична карта Європи, територія України перебувала в епіцентрі східноєвропейського державотворення, яке відрізнялося від західноєвропейського значним впливом Сходу і постійним тиском з боку войовничих кочових племен. Останні принесли на українські землі свої традиції правління та державного устрою, зокрема, східну форму деспотії та військову організацію центральної (царської) влади.

Отже, на українських землях, перш за все у степовій зоні і Причорномор’ї, задовго до появи власне слов’янських племен вже існувала ціла низка державних утворень: Трипілля, Кіммерія, Велика та Мала Скіфія, Сарматія, античні міста-держави. У ІІІ ст. н.е. розпочався процес праслов’янського державотворення, започаткований племенами антів. Одночасно з ними на історичній арені активно діяли численні варварські племена готів, аланів, гунів, аварів тощо. Безпосередньо на українських землях варвари заснували такі державні утворення, як Держава Германаріха та Кримська Готія. Окрім того, українські землі стали частиною великої Гунської держави та Аварського каганату.