Відповідальність за порушення обов’язкових вимог стандартів. Державний контроль і нагляд за дотриманням обов’язкових вимог стандартів.

Зміст

1. Вступ

2. Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил. Порядок проведення перевірок.

3. Правові засади стандартизації та сертифікації продукції

4. Відповідальність у сфері сертифікації продукції

5. Висновок

6. Використана література

Вступ

Державний нагляд – діяльність спеціально уповноважених органів викинавчої влади по контролю а додержанням підприємцями стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів в її наежній якості, бузпечної для життя, здоров’я’ й майна людей і навколишнього середовища.

Продукція – науково-технічна продукція, продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання.

Якість продукції – сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Стандарт – державний стандарт, галузевий стандарт, тенічні умови та інші нормативні документи, що затверджені відповідним органом, в яких встановлюються загальні принципи чи арактеристики щодо визначених об’єктів стандартизації або технічні вимоги, яким повинна відповідати конкретна продукція.

Норми – метрологічні, будівельні, санітарні та інші обов’язкові вимоги, затверджені відповідним органом, які встановлюють гранично допустимі величини показників до продукції і концентрації речовин, що гарантують якість продукції.

Атестовані виробництва – виробництва, що спроможні стабільно виготовляти і випускати продукцію, яка відповідає встановленим вимогам, що офіційно підтверджено спеціальо уповноваженим органом.

Державні стандарти містять обо’язкові (абезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна громадян, охорону навколишнього природного середовища;вимоги техніки безпеки і гігієни праці; вимоги і положення, що забезпечують вірогідність і єдність вимірювань) і рекомендаційні вимоги.

Галузеві стандарти розробляються у випадку відсутності Державних стандартів або при необхідності встановлення більш високих вимог, ніж ті, які містяться в Державних стандартах. Обов’язкові вимоги галузевих стандартів виконуються суб’єктами, що входять у сферу управління органу, який їх затвердив.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції.

Стандарти підприємств розробляються і використовуються тільки на конкретному підприємстві, виходячи з необхідності їх застосування.

Для здійснення державного нагляду державні інспектори Держстандарту України мають право:

• здійснювати вільний доступ у виробничі й службові приміщення;

• одержувати необхідні відомості та матеріали;

• добирати зразки продукції для перевірки на відповідність її стандартам, нормам і правилам;

• забороняти випуск, збереження, транспортування, використання (експуатацію), реалізацію продукції, у тому числі імпортної, з порушеннями стандартів, норм і правил;

• давати обов’язкові для виконання розпорядження про усунення порушень стандартів, норм і правил;

• забороняти випуск і реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але яка її не пройшла у встановлений термін;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення в сфері стандартизації, метрології, якості продукції;

• направляти матеріали в органи прокуратури для вирішення питань про притягання до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні стандартів, норм і правил тощо.

Відповідно до визначення Міжнародної організації з стандартизації сертифікації відповідності з дією, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб (або послуга) відповідає певному стандарту або іншому нормативно-тенічному документу.

Метою сертифікаціїпродукції (послуг, робіт) є:

• запобігання реалізації продукції, неезпечної для життя і здоров’я громадян, їх майна і навколишнього природного середовища;

• сприйяння споживачами у виборі продукції;

• створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві і міжнародній торгівлі.

В Україні сертифікація продукії підрозділяється на обов’язкову (проводять акредитовані випробні лабораторії) і добровільну (самосертифікація, сертифікаця третьою стороною).