1. Вживання м’якого знака.

2. Вживання апострофа.

1. Ь пишемо:

а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, путь, па́морозь, вісь, ґедзь, па́лець, сіль, кінь; дя́дько, молотьба́, бли́зько, во́сьмий, Грицько́, кільце́, чванько́;

б) після м’яких приголосних усередині слова перед о: бадьо́рий, дзьоб, льон, синього.

2. Ь пишемо:

а) у словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; зьки, ськи, -цьки: близьки́й, вузьки́й, воли́нський, донецький.

примітка. У словах баски́й, боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (плоски́й), порски́й, різки́й і похідних утвореннях: бо́язкість, в’я́зкість.

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, ісінький, -юсінький: ру́ченька, ба́тенько, голі́вонька, соколо́нько; гарне́нький, мале́сенький, свіжісі́нький, тонюсінький.

б) після м’якого л перед наступним приголосним: Га́льченко, Гуцу́льщина, їда́льня, кільце́, кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й, спі́льник.

Примітка. Не ставимо ь після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: ба́лка — ба́лці, га́лка — га́лці, галченя́, монго́лка — монго́лці, Ната́лка — Ната́лці, Наталчин.

в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: гри́вень, друка́рень, їда́лень, крамниць.

г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: бу́дить, бу́дять, здає́ться, ко́сить, ко́сять, ко́ситься, ро́бить, ро́блять, ро́биться, хо́дить, хо́дять; будь, бу́дьте, кинь, киньте.

М’який знак (ь) не пишемо:

1. Після р у кінці складу або слова: вір, ві́рте, гірки́й, кобза́р, лі́кар, монасти́р, переві́р, секрета́р, тепе́р, тюрма́, Харкі́в.

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о): інжене́р, кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина; воли́нський, громадя́нський, освітянський.

3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть инші м’які приголосні: ві́нця, дзвя́кнути, кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, при́п’ятський, ра́дість, різдвя́ний, світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти, цвях, ща́стя, але різьбяр.

4. Після л в іменникових суфіксах -алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално, ці́пилно та ин., але в зменшених формах ь пишемо: де́ржальце, пу́жальце й под.

5. Між подвоєними м’якими приголосними: буття́, воло́сся, галу́ззя, гілля́стий, життя́, камі́ння, ллє́ться, підні́сся, прила́ддя, сі́ллю.

6. Після д, м, т перед суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко, Па́нченко, безба́тченко; Радчу́к, Степанчу́к, Федчи́шин, Гринчи́шин, але після л пишемо ь: Миха́льченко, Михальчу́к.

Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’я́зи, В’ячесла́в, (у) здоро́в’ї, м’я́со, рум’я́ний, ті́м’я, жира́ф’ячий, мереф’я́нський, Стеф’ю́к.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня (основи): дзвя́кнути, духмя́ний, ма́впячий,  медвя́ний, різдвя́ний, свя́то, тьмя́ний, цвях, але верб’я, торф’яни́й, черв’я́к.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишемо, як і в тих самих словах без префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти, підв’яза́ти, розм‘я́кнути.

2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р, (на подві́р’ї), Мар’я́н, Мар’я́на.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буря́к, бу́ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати, крюк, Рє́пін.

3. Після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’я́ненко, Лук’яню́к та ин.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати, з’яви́тися, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, пан’європе́йський, дит’я́сла, Мін’ю́ст.

Питання для самоконтролю:

1. Коли пишеться і коли не пишеться м’який знак??

2. Коли в українській мові вживається апостроф?

Література:

1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998

2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк:

ТОВ ВКФ « БАО»,2002

3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994

Тема. Правопис слів іншомовного походження.

План

1. Неподвоєні й подвоєні приголосні

1. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: абревіяту́ра, адити́вний, ако́рд, акредити́в, акумуля́тор, ана́ли, апеля́ція, аташе́, ба́гі, бал (оцінка і т. ин.), бала́да, балісти́чний, бало́н, балотува́ння, баро́ко, белетри́стика, бісектри́са, бру́то, бюлете́нь, геє́на, грама́тика, грип, гру́па, до́на, іди́лія, інтеле́кт, інтерме́цо, кі́лер, клас, коле́га, колекти́в, ко́лі (порода собак), коло́на, комі́сія, лацаро́ні, лібре́то, ло́бі, мадо́на, не́то, опере́та, пі́ца, піцика́то, піяні́симо, попурі́, ра́лі, са́міт, спаге́ті, стака́то, су́ма, то́на, форти́симо, хі́пі, шасі́, шосе́ та ин.

У ряді загальних назв подвоєння приголосних зберігаємо насамперед для того, щоб у мовленні або на письмі уникнути омонімічності чи дуже близького звучання з иншими словами або словоформами: авва, алла́х, білль (пор. біль), бо́нна, бу́лла (пор. була́ — від бу́ти), ва́нна, ві́лла (пор. ві́ла — “русалка”), ка́чча (мистецький жанр; пор. кача́), ма́нна (пор. мана́), мулла́, пе́нні (пор. пеня́—пені́) та деякі ин.

2. У загальних назвах подвоєні приголосні зберігаємо також у випадках збігу кінцевого приголосного префікса і початкового приголосного кореня, якщо відповідне непрефіксальне слово вживане в українській мові: апперце́пція (є перце́пція), іллокути́вний (локути́вний), іммігра́ція (мігра́ція), імморалі́зм (моралі́зм, мора́ль), іннова́ція (нова́ція), ірраціона́льний (раціона́льний), ірреа́льний (реа́льний), контрреволю́ція (револю́ція), контрреформа́ція (реформа́ція), сюрреалі́зм (реалі́зм) та ин.

Примітка 1. Якщо непрефіксальне слово не має безпосереднього змістового зв’язку з префіксальним, приголосний не подвоюємо: нота́ція — анота́ція, конота́ція; мута́ція — комута́ція; реля́ція — кореля́ція; респонде́нт — кореспонде́нт і под.

Примітка 2. Подвоєння приголосних зберігаємо при транскрипції иншомовного вислову в українському тексті: ка́зус бе́ллі (лат. “привід до війни”).

3. Подвоєні приголосні, як правило, зберігаємо у власних назвах, а також здебільшого в утворених від них похідних словах: А́ккра, Андо́рра, А́ттика, Браззаві́ль, Голла́ндія, Кальку́тта, Ка́нни, Мала́кка, Маро́кко, Міссу́рі, Ні́цца, Ше́ннон, Я́ффа, але Уе́льс (Wells); Бока́ччо, Ке́ролл, Ротт, Руссо́, Торриче́ллі, Ши́ллер, але Лі́ндеман (Lindemann); Лу́ка де́лла Ро́ббія; Бу́дда; Бе́тті, Ві́ллі, Га́ррі, Дже́ффрі, Джова́нні, Джо́нні, Жюльє́тта, Ізабе́лла, Йога́нна, Маріе́тта; аттици́зм, аттичний, марокка́нський, марокка́нець; торриче́ллієва пустота; Ши́ллерів; будди́зм, будди́ст тощо. В инших похідних: йоанні́т, легго́рн, лудди́ти, одиссе́я, філі́ппіка, але ват (від Ватт), бекере́ль (Беккере́ль), бесеме́рівський (Бе́ссемер), га́ус (Га́усс), гола́нка — порода курей (Голла́ндія), жака́рдовий (Жакка́р), імельма́н (Іммельма́н), каса́ндра — рослина (Касса́ндра), ма́ксвел (Ма́ксвелл).

Подвоєння зберігається в назвах народів, співвідносних з назвами країн (місцевостей), що мають таке подвоєння: аннамі́ти (анна́мці), валлі́йці, валло́ни, га́лли, е́лліни, іллірі́йці, кіммері́йці й под., але бри́ти, готенто́ти, гу́ни, норма́ни, фі́ни, хе́ти.

Питання для самоконтролю:

1.У яких випадках зберігається подвоєння у словах іншомовного походження?

2.Які зміни відбулися у написанні слів іншомовного походження?

Література:

1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998

2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк:

ТОВ ВКФ « БАО»,2002

3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994

Тема. Правопис префіксів і найуживаніших суфіксів.

План