Дві течі ї у конфлікціонізму: „критична” та „аналітична”

Окреслені вище основні елементи конфлікціоністських теорій є загальними практично для усіх їх прибічників. В той же час серед конфлікціоністських концепцій вирізняються дві досить різні традиції.

Найбільш суттєві відмінності цих традицій полягають у двох аспектах: по-перше, у їх уявленнях про суспільні науки, по-друге, в їх поглядах, щодо можливості або неможливості викорінення соціальних конфліктів. Детальніше це можна охарактеризувати таким чином. Представники критичної течії у конфлікціонізмі вважають, що у кожного спеціаліста у галузі суспільних наук є моральний обов'язок займатися критикою суспільства. Одночасно вони вважають, що у суспільних науках неможливо відокремити аналітичні судження від оцінкових суджень або факти від цінностей. Крім того, теоретики цього напрямку переважно поділяють ту точку зору, що може виникнути суспільство, у якому вже не буде існувати підґрунтя для соціальних конфліктів. Через це прихильників критичного напрямку нерідко називають утопістами.

Представники другої течії у конфлікціонізмі, навпаки, вважають конфлікт невід'ємною та постійною властивістю суспільного життя. Вони також відкидають ідею про те, що висновки суспільних наук завжди ціннісно навантажені. Прибічники цієї течії у конфлікціонізмі спрямовують свої зусилля на побудову суспільних наук за тими самими канонами об'єктивності, за якими функціонують природничі науки. Цю течію у конфлікціонізмі найчастіше називають аналітичною.

Спеціалісти з історії соціології, що досліджують походження сучасних теоретичних концепцій, відзначають, що перша, критична, течія у конфлікціонізмі має своїм джерелом праці Карла Маркса. До цієї течії найчастіше відносять сучасний західний марксизм, теорії франкфуртської школи та праці американського соціолога Райта Міллза.

До представників другої течії у конфлікціонізмі, аналітичної, найчастіше зараховують таких відомих соціологів як німець Ральф Дарендорф, та американці Льюїс Козер і Рендел Коллінз. Історики соціології вважають, що вплив Маркса на цю течію також безсумнівний, але найбільший вплив на неї мали праці Макса Вебера.

Оцінка конфлікціоністського підходу

З сучасної точки зору, конфлікціоністський підхід збалансовує функціоналістські теорії. Тобто функціоналізм і конфлікціонізм розглядаються як взаємодоповнювальні підходи, в тому розумінні, в якому взаємодоповнювальними є процеси функціонування та розвитку.

Як відомо, функціонування - це таке здійснення процесів у системі, яке забезпечує збереження її істотних якостей.

І навпаки, розвиток - це таке здійснення процесів у системі, яке забезпечує зміну її істотних якостей.

З погляду таких соціологів як Ральф Дарендорф та Герхард Ленський, функціоналістська та конфлікціоністська теорії - це два „обличчя” однієї й тієї ж реальності, її дві сторони. Одна - це стабільність, гармонія та згода, а інша - це зміна, конфлікт та примус. Соціологи прикладають немало зусиль для поєднання цих двох підходів, тому що обидва вони є макросоціологічними.

Суттєвим доповненням цих макросоціологічних підходів є підходи мікросоціологічні. Основний з них - інтеракціоністський.