49.Діяльність митців культури в 50-80 рр хХст

Щодо міри і ступеня вільного розвитку ІІ половина 50-хроків – 80-ті роки не були однорідними. Хвиля свободи то підіймала суспільство, то змушувала мітців боротися з песриятливими умовами.У1956 році суспільство засудило сталінізм, було звільнено невинно засуджених. Поверталася імена майстрів «Розстріляного відродження» .«Відлига» породила ілюзії і сподівання на нове духовне відродження. Рух шістдесятництва викликав хвилю активності, зумовив появу нових художніх явищ, напрямів і стилів, розширення кола тем. Письменники –шістдесятники – Симоненко, Ліна Костенко, Д.Павличко, І.Драч, М.Вінграновський, Б.Олійник. У творчості уживалися модернізм і традиційність із новаторськими поршуками Література стає національно означеною Визначною подією в 60-х р стала поява поетичного кіно. Європейського розголосу набув фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Саме Іванові Миколайчуку судилося стати своєрідним символом, «актором номер 1» поетичного кіно (Захар беркут, «Пропала грамота»). Він здійснив зйомки двох картин «Вавилон – ХХ», «Така тепла, така пізня осінь…» Світове кіномистецтво використовувало набутки О.Довженка Це стривожило московське чиновництво. У 70- 80-х роках укр..кіно як цілісне явище не розвивалося.В умовах відлиги з особливим натхненням працювали визнані метри укр..музики – Майбороди, Ревуцький, Людкевич.

70-тіроки – це час, коли література розвивалася під пильним оком цензури Жорстокими були умови для друку Ряд авторів було заборонено друкувати.Піддаються критиці твори Гончара, Nютюнника, Гуцала. У 1971 році Гончара було усунуто від керівництва Спілкою письменників Роман «Маруся Чурай» Ліни Костенко не міг потрапити до читача. З 1972 року розгорнулася чистка від інакодумців у інститутах, вузах, видавництвах, творчих спілках.

50.Стан укр культури на рубежі хх-ххі ст.:перспективи розвитку.

51. Діяльність української діаспори в сфері культури

Сьогодні зарубіжні українці є повноправними громадянами багатьох країн світу. Не дивлячись на те, що проживають у багатоетнічному оточенні, українці намагаються зберігати у своєму середовищі рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі та побутові традиції, тобто свою національну самобутність. Великий вклад у збереження своїх національних коренів, розвиток співробітництва в галузі історії, культури, економічній сфері здійснюють жіночі організації української діаспори різних держав. Жіноча організація Союз Українок Австралії бере активну участь у культурному житті країни, розвиваючі національні традиції. При багатьох відділеннях Союзу в містах Австралії створено різні танцювальні ансамблі. Дитячий танцювальний ансамбль "Троянда", який вдало виступає в українському середовищі, також знаходиться на утриманні Союзу Українок. Ансамбль виступав у багатьох містах України. У сучасних умовах виникають нові жіночі громадські організації, які активно включаються в розширення культурних зв'язків. Серед них – Союз українок Канади, Ліга українських католицьких жінок, жіночі асоціації Ліги визволення України та інші, які всесторонньо працюють над встановленням і розвитком культурних контактів з Україною. Вони через сприяння діяльності Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном, яке виникло ще в 1960 році, розширювали можливості обміну делегаціями, ансамблями, науковими досягненнями, пресою, художніми виставками і т.д. У роки незалежності України сюди змогли приїхати зі своїми концертними програмами з Канади жіночий хор "Левада", "Веснівка".Активно діє з самого початку свого існування Союз українок Америки. Багато його відділень функціонують у різних містах з розвитку культурно-освітніх зв'язків. Союз головним своїм завданням вбачає організацію гуртків художньої самодіяльності, народного прикладного мистецтва, літературно-історичних конкурсів. Союз українок Америки на особисті кошти організував у Нью-Йорку свій Український музей, в якому знаходяться твори народного мистецтва українських авторів. Позитивним у його діяльності є те, що з виставками цих творів могли ознайомитись і на материковій Україні, куди неодноразово приїздили співробітники музею. Слід відмітити, що з задоволенням і захопленням відвідували ці виставки і на українській землі. У сучасних умовах на кошти Союзу українок Америки доставлено велику кількість різноманітної літератури в Україну, яка значно ширше і глибше допоможе пізнати маловідомі сторінки з історії та культури українського народу, ті сторінки українського життя, які в різні часи в силу певних причин об'єктивно не висвітлювались, а значить – і не вивчалися.

52.Український модерн. Модерн— стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20 ст.На поч. 20 ст . з'являється архітектура Українського модерну.Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній,запозичених в природі.На початку ХХ ст частини території України знаходились під впливом Російської і Австро-Угорської імперій, тому на цих територіях український модерн мав характерні особливості. Архітектура Західної України на початку ХХ ст. знаходиться під впливом Віденського сецесіону, і набуває назви "сецесія". Поєднання народного мистецтва і сецесії стало наслідком виникнення Української сецесії, що має риси гуцульського і закопанського народного мистецтва. На території Центральної, Південної та Східної України, яка перебувала в складі Російської імперії, існує національний різновид модерну: "Український модерн", який виник в Полтаві. Найбільш відомі споруди цього стилю були побудовані в Харкові, Полтаві, Києві, але керівництво імперії протидіяло розвитку української культури і, зокрема, національної архітектури. Це було однією з причин, які не сприяли розповсюдженню українського модерна. Таким чином найбільш широко на російської частині України було представлено російський варіант модерну, також в Україні існують зразки північної різновидності модерна. На території України за часів модерну творили такі постаті як академік Олексій Бекетов, Вікентій Прохаска, Григорій Артинов, Адам Генріх, Василь Кричевський, Тадеуш Обмінський, Іван Левинський.Прагнучи створити новий стиль, представники відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створеня незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумі й орнаментальному ритмові.Звернення до хвилястих, природніх форм стало найбільш характерною ознакою стилю, хоча повної відмови від прямокутних об'ємів в архітектурі досягти не вдалося. Мали місце компромісні варіанти, що не погіршило образну та функціональну складові стилю. В архітектурі модерну широко використовували як дерево ( дерев'яний модерн ), так і звичайну та глазуровану цеглу бетон металеві конструкції, скло, їх комбінації.В Україні серед центрів модерну виділялися Київ(Житлові будинки партапарату в районі "Липки", Перший будинок Лікаря),Полтава(Краєзнавчий музей),Харків(будинок Держпрому),Львів,Вінниця. За роки розвитку УАМ було було збудовано понад 500 об’єктів у цьому стилі. Спадщина УАМ зберіглася неповністтю. Багато чого знищено у роки Першої світової війни, війни УНР з більшовистською Росією і Польщею, Другої світової війни. Велику роль у недостатньому збереженні об’єктів УАМ відіграло відношення до них совєцької влади, в період якої багато з них або знищувались, або зазнавали неправильної реставрації.

53. «Шістдесятники» та їхній внесок у розвиток культури. Шістдесятники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х— у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч,Микола Вінграновський,Василь Симоненко,Ліна Костенко,Є. Гуцало,художники Алла Горська,Віктор Зарецький,режисер Лесь Танюк,кінорежисери Сергій Параджанов,Юрій Іллєнко,перекладачі Григорій Кочур,Микола Лукаш.Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові,сповідували свободу творчого самовираження,культурний плюралізм,пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність,яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,вечори пам’яті репресованих митців,ставили замовчувані театральні п’єси.З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі.Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини,пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію.Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість,боролися за збереження укр мови та культури.У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя,болючі питання,замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне укр суспільство.На поч. 1960 р діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник»і львівський «Пролісок» ,які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників.У клубах відбувалися літературні зустрічі,вечори пам'яті, театральні постановки,де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні,зокрема як члени Української гельсінської групи.