1.2.3 Класи стереотипів.

У свідомості людини, з моменту народження і до глибокої старості, народжується, формується величезна кількість стереотипів.

Стереотипи бувають:

• позитивними;

• негативними;

• нейтральними. Їх ще називають стереотипами "популярності, але байдужності".

А також існує декілька їхніх класів:

1. Особисті. Ці стереотипи людина формує сама. До них відносяться його різні переконання, пристрасті - усе те, що (на думку людей) складає особистість, індивідуальність людини, його інтереси і широту натури.

2. Гендерні. Являють собою культурно і соціально обумовлені думки про якості, атрибути і норми поводження представників обох статтей і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно зв'язана з вираженням оцінки і впливає на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі визначеного типу поводження. Гендерні стереотипи дуже спрощують реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості вони закріплені міцно і міняються повільно.

3. Сімейні. Сімейні стереотипи формуються під впливом сімейних традицій, установок, правил.

4. Суспільні чи соціальні. Формуються під впливом суспільства і соціуму. Політика держави формує державні стереотипи, релігія - релігійні, реклама - споживчі. [6]

Функції стереотипів.

Стереотипи мають узагальнюючу функцію, що складається в упорядкуванні інформації:

1. Когнітивну функцію - генералізація (іноді надмірна) при упорядкуванні інформації - коли відзначають що-небудь, що "кидається в очі". Наприклад, при засвоєнні чужої культури на заняттях іноземною мовою приходиться одні стереотипи (регулюючі інтерпретацію мови) заміняти іншими;

2. Афективну функцію - визначена міра етноцентризму в міжетнічному спілкуванні, виявлена як постійне виділення "свого" у противагу "чужому";

3. Соціальну функцію - розмежування на "внутрігрупове" "позагрупове" приводить до соціальної категоризації, до утворення соціальних структур, на які активно орієнтуються в повсякденному житті. Важливу роль грає орієнтація по національній ознаці, найбільшою мірою виражаючись (для стороннього спостерігача, принаймні) як забобони і з найбільшою гостротою реалізуємі при міжетнічному спілкуванні. [6]

Ґендерні стереотипи – це небезпечно

Ми звикли традиційно ховати від себе ту правду, над якою треба було б найбільше подумати.

Євген Сверстюк

Інформаційна частина

Слово «стереотип» походить від об'єднання двох грецьких слів: stereos – твердий і typos – відбиток і означає спрощене, схематичне, часто викривлене уявлення про щось або про когось. Сприймаючи інших людей та їхню поведінку, ми часом спрощуємо або узагальнюємо картину. Наприклад: «Всі жінки – емоційні; всі «справжні мужчини» повинні стримувати свої почуття; всі дівчатка – ніжні, а хлопчики – грубі» тощо. Тобто, стереотипи – це спрощені, занадто умовні уявлення, штампи, які люди використовують для того, щоб спрощено зрозуміти явища, які потребують для пізнання більш складних, інтелектуальних зусиль. Стереотипи ще називаються міфами нашої свідомості, бо, отримуючи їх у спадок від наших батьків і нашого оточення ще з дитинства, ми віримо у них бездоказово.

Ґендерні стереотипи відбивають погляди суспільства на поведінку, яка очікується від чоловіків або від жінок. Наприклад:

• Справжні чоловіки повинні: приховувати свої переживання, бути лідерами, незалежними ні від кого, фізично витривалими, вольовими, вміти заробляти для сім’ї багато грошей, не базікати, не бути сентиментальними, не розкисати тощо.

• Справжнім жінкам личить бути акуратними, терплячими, ніжними, мудрими, емоційними, схильними до пліток, небайдужими до подарунків, тендітними, не бути політиками, без нахилів керівника тощо.

Таким чином, ґендерні стереотипи – це наше розуміння чоловічої і жіночої традиційної ґендерної ролі, суспільні погляди на те, як повинні себе поводити жінка і як чоловік; що вважати чоловічим, а що – жіночим; якими видами діяльності можуть чи не можуть займатися жінки, якими – чоловіки; які професії є жіночі, які – чоловічі тощо. Наприклад, підсвідомість багатьох людей в Україні і сьогодні підтримується й живиться ґендерними стереотипами: «політика – чоловіча справа», «політика – сфера не для жінок», «жінка – не для політики» тощо. Через це так мало жінок є у владних структурах, й вони не мають вплив на прийняття важливих рішень. І це при тому, що більша половина населення в нашій країні – жінки.

Особливо страждають права жінки, бо не реалізується право її вільного вибору: ким бути, як будувати своє життя, що в ньому вважати головним. Ґендерні стереотипи підтримують традиційну суспільну думку, що головне призначення жінок – подобатися чоловікам, бути матір'ю, «берегинею» домашнього вогнища, відповідальною за всі домашні клопоти. Нав’язуючи таку думку про ідеальний образ жінки в сім'ї та її поведінку, суспільство змушує жінку пристосовуватися до родинного життя шляхом пригнічення свого «я», приносячи свій талант, розум і енергію лише на вівтар сімейного життя. Це не означає, що жінка має категорично відмовитися від сім'ї на користь роботи і кар'єри. Мова йде про те, що нав’язані стереотипи позбавляють жінку вільного вибору, який вона, як вільна особистість у правовій державі, має право виявити – в тому числі на користь материнства і виховання дітей. Це повинно бути її вибором: робити кар'єру чи віддавати весь свій час сім'ї. Між тим суспільна думка жорстко нав'язує упередження, що жінка може бути щаслива, тільки реалізувавши себе як мати, що жінка не може бути гарною керівницею, бізнес-леді, політиком. Тому жінки зазвичай мають більш низький соціальний ранг, менше влади й прибутків. У них нижче рівень добробуту, престиж їхньої діяльності нижче, у них також менше особистої свободи. Отже існує ґендерна дискримінація жінки як особистості.

Ґендерні стереотипи сприяють також дискримінації чоловіків, заважають їм ставати партнерами в сімейному житті, а також спонукають їх до насильства. Віджилі погляди перешкоджають новому підході до ролі чоловіка-батька біля домашнього вогнища.

Ґендерні стереотипи є стійкими (сталими) утвореннями, що мало змінюються протягом десятиріч, а то й сторіч. Через це вони навіть сьогодні, у третьому тисячолітті, все ще відображають погляди і звичаї, що були притаманні патріархальному устрою, який декларував вторинність, «меншовартісність» жінки. Сучасне українське суспільство дуже точно визначає, який є справжній чоловік: він домінує, він лідер. А справжня жінка має бути лагідна, слухняна, добра мати. На таких патріархальних поглядах будується реклама, потоки матеріалів в газетах, на радіо, телебаченні, яким дуже важко протистояти сучасним жінкам і чоловікам, хлопцям і дівчатам.

Таким чином ґендерні стереотипи не дають жінкам і чоловікам можливості реалізувати свій багатий людський потенціал, ущемляють права людини і ведуть до ґендерної дискримінації – порушення прав людини за статевою ознакою. Конституційне закріплення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків не знімає повністю проблеми реальних ґендерних перетворень. Необхідно також докласти величезних зусиль для подолання ґендерних стереотипів у суспільній свідомості.

  Дискримінація

Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпорядкування або негативного відношення до окремих осіб або груп, заснована на характеристиках, що не є прийнятними в умовах, у яких вони мають місце. Дискримінація означає будь-яке розходження, виняток або перевагу, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Положення про захист прав людини ґрунтується на принципі заперечення дискримінації. У міжнародних конвенціях з прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала їх, зобов'язана шанувати і забезпечити всім людям, що знаходяться на її території й у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких розходжень, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, власність, народження або інший статус. Дискримінацією називається позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних або економічних прав; переслідування через етнічне походження, національність, світогляд або інші соціальні чинники. У міжнародних відношеннях поняття дискримінації також охоплює відношення до держави (або групі держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права. Організації Об'єднаних Націй виключає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відношеннях (ст. 55, 62 і 73). У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть одержати широке поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, вони можуть бути одиничними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними, що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном рахується упереджене відношення до членів іншої групи. Дискримінація має дві основні форми: дискримінація де юрі (або правова), закріплена в законах, і de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях. Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації де юрі, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави). Див. також Расова дискримінація.

Расизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Політичний постер з виборів губернатора Пенсильванії в 1866 році

Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або робляться грубі антинаукові, неправдиві узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації і інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.^[1]

Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх Держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.^[2]

1 Прояви політики расизму 2 Причини расизму 3 Походження сучасного расизму 4 Примітки 5 Див. також