2. Ціна ліцензії.

R = ((10/30)/100) х (А/Z х 100), де:

R - розмір роялті.

Роялті - це процент, який отримує ліцензіар продажу ліцензії:

А - додатковий прибуток від ліцензії, який очікується до 1 продукції;

Z - світова ціна одиниці ліцензованої продукції.

Або

Rs = (R/S) х 100, де:

Rs - ставка роялті;

R - річна сума роялті;

S - річна вартість чистих продажів за мінусом податків.

Ціна ліцензії:

Cp= ∑VixZixP, де:

Сp – ціна ліцензії;

Vi – об’єм продукції і-го року;

Zi – ціна одиниці продукції і-го року;

P - розмір роялті у %.

Види ліцензійних угод:

- проста - право продавати ліцензію іншим особам, са­мостійно використовувати;

- виключна - виключне право на використання патен­ту ліцензіатом та ліцензіаром;

- повна - повна передача прав на винахід на певний проміжок часу ліцензіату.

Доцільність продажу ліцензій (технологій):

- великий об'єм внутрішнього ринку;

- неможливість використання в своїй країні;

- неможливість експорту продукції, виготовленої на цій технології.

Доцільність купівлі ліцензій:

- передбачається висока конкурентоспроможність то­вару, що буде випускатися;

- отримання додаткового прибутку від реалізації товару.

Види оплати ліцензійних угод:

1. Роялті - періодичні процентні відрахування (частка собівартості), які становлять 2-10%, а частіше - 3-5%. Справедливі роялті встановлюються на основі ста­тистичних даних. Роялті в окремих галузях:

- фармацевтична промисловість-10-15%;

- хімічна - 2-5%;

- товари народного споживання - 2-3%.

2. Участь ліцензіара в прибутку ліцензіата:

- 20-30% - по виключній ліцензії;

- до 10% - по простій та повній ліцензії.

3. Паушальний платіж - виплата ліцензіару твердо фіксованої суми в 2-3 прийоми. Наприклад, 50% - після підписання договору, 40% - після поставки обладнання та технології (документації), 10% - після пуску обладнан­ня. Чисті паушальні платежі є рідким явищем. Частіше використовується комбінована оплата: 10-13% - паушальна оплата, залишок - по роялті.

4. Початкова оплата готівкою (10-50% ліцензій).

5. Передача цінних паперів (акцій, облігацій) - 15% ліцензій.

6. Передача технічної документації як форма оплати (має місце в Японії).

4. Державне регулювання передачі технологій

Головними цілями державного регулювання трансферу технології є створення оптимальних умов для ефективної реалізації національного та іноземного науково-технічного потенціалу всередині країни і за кордоном, а також забезпечення надійного захисту національних ринків від захоплення іноземними конкурентами.

Діючі у країнах системи державного регулювання технологічного обміну мають низку функцій:

- створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує національним підприємствам умови для вільного обміну технологією усередині країни і на світовому ринку;

- охорона об'єктів інтелектуальної власності;

- запобігання безконтрольному вивезенню високих технологій в інші країни;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;

- контроль за ліцензійними договорами про закупівлю закордонних технологій;

- укладання міжурядових договорів і участь у міжнародних угодах, які стосуються взаємного обміну технологіями між країнами-учасницями, а також передачі технології в інші країни.

Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання:

- вплив на систему ліцензування прав на об'єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об'єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо);

- санкції за порушення прав патентовласників і авторів;

- надання податкових пільг на різні види інноваційної діяльності;

- цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів.

У сучасному світі передача технології пов'язана з великими труднощами та ризиками політичного, оборонного та іншого характеру. Можливі такі причини обмеження передачі технології:

- конкурентна боротьба на світовому ринку;

- прагнення утримати технологічне лідерство;

- вимоги національної безпеки;

- політичні та ідеологічні мотиви;

- збереження вітчизняних робочих місць;

- національні технічні стандарти;

- вимоги міжнародних угод.

В усіх країнах основними засобами державного регулювання науково-технічної діяльності на зовнішньому і внутрішньому ринках є міжнародна договірна практика і національна законодавчо-нормативна база.

Міжнародна договірна практика реалізується через різні міжнародні конвенції, угоди, економічні й регіональні союзи, міжурядові двосторонні і багатосторонні договори з питань інтелектуальної власності й науково-технічного співробітництва. Серед міжнародних організацій, що працюють у сфері інтелектуальної власності, особливе місце займає Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) зі штаб-квартирою в Женеві.