2. Основні форми мто.

Технологія має дуалістичну природу:

1) сукупність способів переробки матеріалів та виготовлення виробів (інтелектуально-пошукова складова);

2) сукупність процесів, що супроводжують ці види робіт і спричиняють до появи їх результатів (матеріально – забезпечувальна складова).

Комплексним визначенням технології, яке втілює в собі обидва аспекти даного поняття, є наступне визначення:

технологія – це система інноваційно – ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

У відповідності до дуалістичної природи технологій а також особливостей комерційного та некомерційного обміну ними розрізняють наступні форми обміну технологіями, узагальнені у наступній таблиці.

Таблиця 1  Види та форми міжнародного технологічного обміну

Форми обміну	Вигляд технологій		Форми Руху
	Уречевлений	Неуречевлений
Т О В А Р Н І	1. Найрізноманітніша номенклатура продукції виробничої сфери. 2. Потенційно-товарна (ринкова) науково – технічна документація.	1. Патентні й безпатентні ліцензії, ноу-хау, інжиніринг, лізинг, франчайзинг, управлінський консалтинг, наукоємні послуги, копірайт. 2. Іноземні інтелектуальні інвестиції.	К О М Е Р Ц І Й Н І
Н Е Т О В А Р Н І	1. Друковані інформаційні масиви у вигляді довідників, періодичних наукових видань. 2. Комп’ютерні банки даних. 3. Безоплатне надання устаткування за програмами міжнародної співпраці.	1. Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. 2. Міжнародні міжвузівські стосунки, наукові міжнародні конференції, симпозіуми, семінари. 3. Міжнародне технологічне сприяння (допомога) (технологічні гранти, співфінансування)	Н Е К О М Е Р Ц І Й Н І

Світовий ринок технологій – це сукупність міжнародних ринкових відносин цих суб’єктів МЕ з приводу прибуткового використання приватної власності на технології виготовлення продуктів, процеси управління та інші подібні об’єкти; це комерційна форма міжнародного технологічного обміну.

Тема № 9. Сутність та форми міжнародної економічної інтеграції (меі)

ПЛАН

1. Процеси інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції в теорії та практиці МЕ.

2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.

3. Взаємозалежність суб’єктів світової економіки як об’єктивна передумова координації економічної політики.

Рекомендована література: [3; 4; 5; 11; 14].

1. Процеси інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції в теорії та практиці ме.

Інтернаціоналізація – процес поширення економічної діяльності за національні межі.

Існує інтернаціоналізація капіталу і інтернаціоналізація виробництва.

1) інтернаціоналізація капіталу – розширення сфери діяльності капіталу за межі держави, пов’язаної з розширенням контактів між підприємствами різних країн;

2) інтернаціоналізація виробництва – встановлення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн.

Транснаціоналізація – це багатоплановий та багаторівневий процес, у якому приймають участь не тільки основні його суб’єкти  ТНК, але і міжнародні організації, регіональні об'єднання і угрупування а також держави в особі своїх урядових структур.

Інтеграція (економічна) – це процес поступового зближення економічних структур національних господарств, рівнів їх економічного розвитку, формування глибоких і стійких взаємозв’язків між ними у основних галузях економіки.

Глобалізація – це загальний та всебічний процес об'єднання країн світу у вирішенні їх спільних проблем.

Критерієм відмінності цих понять є ступінь інтенсивності та розгалуженості економічних зв'язків між країнамиучасницями.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Так, інтеграція - відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Разом з тим, інтеграція - усунення відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав.

На мікрорівні розрізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються у країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: 1) виробнича інтеграція "вниз" (виникнення ТНК); 2) виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція "вгору" (що включає і сферу розподілу).