3. Регулювання міжнародних міграційних процесів, його сучасні особливості.

Міжнародні економічні відносини на національному рівні мають обмежену сферу регулювання. Переважно це та частина національного законодавства, яка визначає засади участі країни у цих відносинах. В Україні ці відносини регулюються, наприклад, Законом України “Про міжнародні договори України”. Не слід плутати при цьому міжнародні економічні відносини (відносини, де суб’єктами є держави та міжнародні організації у сфері міжнародної економіки) та зовнішньоекономічні відносини (в них суб’єктами виступають також юридичні та фізичні особи). Останні мають дуже широку сферу регулювання.

На міжнародному рівні міжнародні економічні відносини регулюються:

- міжнародними економічними договорами (добровільними, рівноправними угодами економічного характеру, укладеними між державами, що закріплюють норми та правила, що регулюють міжнародні економічні відносини);

- міжнародними правовими звичаями (певні, самі собою зрозумілі правила організації та здійснення МЕВ, що розвиваються в процесі тривалої практики МЕВ);

- рішеннями міжнародних організацій (оскільки вони як правові акти містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних відносин, розраховані на неодноразове використання і переважно не мають конкретного адресата);

- міжнародними кодексами поведінки (систематизованими правилами поведінки відповідних суб’єктів МЕВ).

Заходи державного регулювання міжнародного ринку праці:

Традиційні:

1) контроль, обмеження притоку:

- вимоги до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров`я;

- кількісне, географічне квотування;

- прямі та непрямі заборони на в’їзд, тимчасові обмеження;

2) стимулювання повернення:

• виплата матеріальної компенсації виїжджаючим;

• створення робочих місць, професійна підготовка імігрантів.

(1 і 2 заходи передбачають прийняття фінансованих з бюджету програм).

Сучасні заходи превентивного характеру (надання економічної допомоги країнам масової еміграції):

1) зовнішня допомога (фінансова та технічна підтримка країн: надання позик, грантів, сприяння, співпраця в межах програм технічної кооперації, надзвичайна гуманітарна допомога);

2) прямі іноземні інвестиції (філіали ТНК);

3) заходи внутрішньої та зовнішньої політики, що стримують потоки мігрантів країн-експортерів робочої сили (послаблення торговельного протекціонізму по відношенню до країн-експортерів робочої сили, угоди про преференційну торгівлю).

Тема № 8. Сутність види та форми міжнародного технологічного обміну (мто)

ПЛАН

1. Сутність та передумови розвитку МТО

2. Основні форми МТО.

Рекомендована література: [2; 4; 11;].

1. Сутність та передумови розвитку мто

Термін „міжнародний технологічний обмін” має два значення.

1. У широкому розумінні МТО – це обмін будь-якими науково – технічними знаннями та виробничим досвідом між країнами.

2. У вузькому розумінні МТО – передача науково – технічних знань, що відносяться до конкретних виробничих процесів та знаходять своє практичне застосування.

Інформація (від лат. Informatio) – роз’яснення відомості про навколишній світ.

Знання – це перевірений практикою результат процесу пізнання дійсності і адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді понять, сутність і теорія.

Досвід – це сукупність знань та вчень.

Передумови розвитку МТО:

1. становлення постіндустріального інформаційного укладу економіки у національних межах (динаміка НТП (генна інженерія, термоядерний синтез, штучний інтелект та ін. ) а також всеосяжна інформатизація суспільного життя (електрона торгівля, оптиковолоконні та космічні телекомунікації);

2. зростання пріоритетності інноваційного підприємництва та ролі інтелектуального капіталу;

3. підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на навколишнє середовище.

Новація – нові продукти (процеси) діяльності та організації їх впровадження на до ринковій стадії.

Інновація – це нові товари (процеси) як результат відтворення комерціалізації новацій (ринкова стадія).